З життя
Другий шанс: студент із життя на вулиці
На щастя! Я дав шанс бездомному хлопчику… Сьогодні він студент!
Кілька років тому, однієї осінньої вечері я повертався додому. На вулиці було досить холодно, і я закутався у пальто. Людей на вулицях не було видно, бо було вже пізно.
Дві вулиці перед моєю з темряви на тлі будинку з’явився силует і став переді мною.
Це був худорлявий хлопчик у сорочці, який тримав у руках ніж і тремтів — не був певен, чи від холоду, чи від страху. Він сказав, що хоче мій гаманець, і я йому його віддав. Потім я зняв своє пальто і подав йому теж.
Він був здивований і запитав, чому я це роблю. Я відповів, що якщо він цим займається, то, мабуть, не має іншого вибору.
Хлопчик розплакався, і я зрозумів, що хоча він був високим для свого віку, йому було не більше ніж 15. Я запропонував йому піти зі мною додому і випити чашку чаю.
Він подивився на мене недовірливо, але все ж рушив за мною.
Тоді я жив сам. Моя дружина покинула мене заради чоловіка, який заробляв значно більше.
Вона так і не народила мені сина, якого я бажав. Ми вдвох з незнайомим хлопчиком увійшли в мій дім, і він зацікавлено оглядав мою вітальню.
Ми щасливі!
Він сказав, що ніколи не бачив стільки книг. Запитав, чи я всі читав, і не повірив, коли я відповів “так”.
Я сказав йому, що якщо хоче, може вибрати собі будь-яку. Він відповів, що за життя не прочитав жодної книги. Потім розповів, що не має дому.
Виріс на вулиці і ходив до школи лише до 4 класу. Коли його мама померла, хотіли його надіслати до притулку, але він утік. Відтоді справлявся сам. Коли я спитав про його батька, він мовчав.
Тієї ж ночі я запросив його залишитися на ніч.
Я відчув такий жаль до цієї бездомної дитини, що до ранку вже вирішив залишити його жити в себе і повернути в школу.
Я був переконаний, що якщо дам йому шанс, врятую його зранену душу. І не помилився.
Сьогодні Костянтин — студент.
Він навчається, працює і сам оплачує свої навчальні витрати. Не хоче бути мені тягарем.
Я знаю, що коли він закінчить навчання, знайде гарну роботу і одного дня створить сім’ю.
А я завжди буду його підтримувати.
І хоч я не його офіційний батько, він називає мене «тато».
Mary Veronica Stone Lived Each Day with a Deep, Lingering Pain—Like a Constant Echo in Her Heart. In 1979, as a Young Woman, She Lost Her Twin Daughters When They Were Just Eight Months Old.
Margaret Elizabeth Whitmore carried a quiet ache in her chest, like a whisper that never faded. In 1979, when she...
Maria Veronica Soto Lived Every Day with a Silent Pain, a Persistent Echo in Her Heart. In 1979, While Still Young, She Lost Her Twin Daughters When They Were Only Eight Months Old
Margaret Elizabeth Whitmore carried a quiet pain within her, like a persistent echo in her chest. In 1979, when she...
Who Are You With, Little Girl?” I Asked.
“Little one, who are you looking for?” I asked. A small girl, no older than six, stared up at me...
The Child Who Wouldn’t Speak… Until She Came Along
The Child No One Could Make Speak Until She Arrived Emmas mother had been poorly for years. Every day was...
I Remember the Day Matteo Walked Through Our Door—Just Five Years Old, Frail, with Eyes Too Wide for His Face, Clutching a Worn-Out Backpack, His Only Possession. Laura and I Had Waited Three Years for This Moment.
I remember the day when Oliver stepped over the threshold of our home. He was fivesmall, fragile, with wary eyes...
If the baby looks like my ex, I’ll walk away… I’ll give up everything and walk away!” Lera whispered in a hollow voice
“If the baby looks anything like him, Ill refuse I swear on my life, Ill refuse!” Lacey said in a...
I Remember the Day Matteo Stepped Into Our Home—Just Five Years Old, Skinny, with Wary Eyes Too Big for His Face, Clutching a Worn-Out Backpack, All He Had in the World. Laura and I Had Waited Three Years for This Moment.
I remember the day Oliver stepped over our threshold. He was fivesmall, with wary eyes that seemed too large for...
Every afternoon after school, Thomas strolled down the cobblestone streets with his backpack slung over one shoulder and a wildflower gently cradled between his fingers.
Every afternoon after leaving secondary school, Thomas walked along the cobbled streets with his backpack slung over one shoulder and...