З життя
Двоє в сім’ї: коли головними були дорослі, а не діти.
У нашій родині було двоє дітей. Сестра з’явилася на світ на півтора року пізніше за мене. У ті часи діти не були центром Всесвіту, дорослі стояли на першому місці. Влаштовувати істерику на вулиці нам і в голову не приходило, у будь-якому віці. Тим паче, щось вимагати в магазині.
А от вдома ми сварилися. Різниця у віці була маленька, грали разом, а де є спільні інтереси, там і суперечки. Без криків і сліз не обходилося. Терміново потрібна була саме та іграшка, якою заволоділа сестра. Обділена дитина плакала на всю квартиру. Розумні умовляння не діяли.
Моя мама (педагог, викладач інституту) не заглиблювалася в пояснення. Вона не карала нас, не заохочуючи цим ще більше розкрутити горе. Ми стояли в куті, похнюпившись, жаліючи себе.
Мудра мама діяла інакше. Вона співчувала:
– Ти теж хочеш пограти з цією лялькою?
– Аааааа, вона не дає!
– Тобі образливо, будеш плакати?
– Так! Ууууу…
– Добре, плач! Іди на кухню, сядь і плач. Скільки тобі потрібно часу, п’ять хвилин чи десять?
– Десять! Ааааа!
– Я заведу годинник, коли стрілка дійде сюди, значить час закінчено.
Пам’ятаю свої відчуття – ніякого блаженства. Одне діло, коли насварили, покарали – тоді святе діло повідомити всьому світу про несправедливість. Зовсім інше, коли дозволили ридати у своє задоволення. Час тягнувся, сльози вичавлювалися насилу, стрілка рухалася ледь-ледь. Я ридала незрозуміло для чого і для кого, заздрячи сестрі, яка гралася в кімнаті:
– Мамо, скільки ще мені плакати?
– Ще дві хвилини!
– Оооо, ууууу!
– Мамо, я більше не хочу!
– Все, наплакалася? Іди гратися!
Ну, нарешті! Я бігом кидалася до іграшок, забуваючи про ту ляльку, з якою почалася істерика. У домі довго панували мир і спокій. Сваритися більше не хотілося. А раптом знову доведеться плакати цілих десять хвилин? Де взяти стільки сліз? Закінчувати на середині – теж не діло, якщо дозволили істерити повністю. Наче не виправдала довіри. Навіщо починала?
Усім нам інколи потрібно виплеснути емоції. Покричати, посперечатися. З віком людина вчиться контролювати поганий настрій. Дитина цього ще не вміє.
Мама нами керувала. З одного боку – дозволяла ридати, щоб зняти стрес, а з іншого – встановлювала рамки, аби каприз не переріс у справжню істерику. Яку доброю волею не зупинити.
Цей метод я успішно застосовую і зі своїми дітьми. Працює безвідмовно.
Peter then said it calmly, almost with care:
He said it so calmly, almost as if he were looking out for me: Why should you work, love? Im...
…a blue uniform and the face I recognized instantly. It was Steve Christenson — the local bobby from our estate.
12March Today began like any other Saturday in the culdesac of Whitby Grove. I was pushing the shopping trolley down...
Vicky stood for what felt like an eternity, phone in hand. Her mother’s voice echoed in her ears — damp, desperate, like the rain that just wouldn’t let up.
Vicky Thompson stood still, phone pressed to her ear. Her mothers voice drifted into the roomwet, desperate, like rain that...
Maria Stood at the Sink, Her Hands Dipped in Cold Water, While the Evening Twilight Gently Settled Over the Neighbourhood Outside the Window.
Poppy stood at the kitchen sink, her hands plunged into the chilly water. Through the window she could see the...
Ricardo Salazar Stood Still for What Felt Like an Eternity.
Richard Sinclair sat perfectly still for what felt like ages. The world hed convinced himself he could buy people, futures,...
When I wrote on the blank page ‘Resignation – Maria Ilieva’, it wasn’t out of weakness. I did it because I already had a plan.
When I write on a blank sheet Resignation Emily Turner, Im not doing it out of weakness. Im doing it...
Bus Driver Kicks 80-Year-Old Woman Off Ikarus for Fare Evasion, Her Response is Just a Few Lines
30November2025 Ive been driving the number12 service through the streets of York for years, but yesterday an old lady made...
At the Entrance, I Waited for a Sleek Black Limousine—Shiny as the Night that Reflected the Lights of London. The Driver Opened the Door with a Bow.
Before the entrance a black limousine waited, its polished surface as dark as the night, catching the glow of Londons...