Connect with us

З життя

Двоє в сім’ї: коли головними були дорослі, а не діти.

Published

on

У нашій родині було двоє дітей. Сестра з’явилася на світ на півтора року пізніше за мене. У ті часи діти не були центром Всесвіту, дорослі стояли на першому місці. Влаштовувати істерику на вулиці нам і в голову не приходило, у будь-якому віці. Тим паче, щось вимагати в магазині.

А от вдома ми сварилися. Різниця у віці була маленька, грали разом, а де є спільні інтереси, там і суперечки. Без криків і сліз не обходилося. Терміново потрібна була саме та іграшка, якою заволоділа сестра. Обділена дитина плакала на всю квартиру. Розумні умовляння не діяли.

Моя мама (педагог, викладач інституту) не заглиблювалася в пояснення. Вона не карала нас, не заохочуючи цим ще більше розкрутити горе. Ми стояли в куті, похнюпившись, жаліючи себе.

Мудра мама діяла інакше. Вона співчувала:

– Ти теж хочеш пограти з цією лялькою?

– Аааааа, вона не дає!

– Тобі образливо, будеш плакати?

– Так! Ууууу…

– Добре, плач! Іди на кухню, сядь і плач. Скільки тобі потрібно часу, п’ять хвилин чи десять?

– Десять! Ааааа!

– Я заведу годинник, коли стрілка дійде сюди, значить час закінчено.

Пам’ятаю свої відчуття – ніякого блаженства. Одне діло, коли насварили, покарали – тоді святе діло повідомити всьому світу про несправедливість. Зовсім інше, коли дозволили ридати у своє задоволення. Час тягнувся, сльози вичавлювалися насилу, стрілка рухалася ледь-ледь. Я ридала незрозуміло для чого і для кого, заздрячи сестрі, яка гралася в кімнаті:

– Мамо, скільки ще мені плакати?

– Ще дві хвилини!

– Оооо, ууууу!

– Мамо, я більше не хочу!

– Все, наплакалася? Іди гратися!

Ну, нарешті! Я бігом кидалася до іграшок, забуваючи про ту ляльку, з якою почалася істерика. У домі довго панували мир і спокій. Сваритися більше не хотілося. А раптом знову доведеться плакати цілих десять хвилин? Де взяти стільки сліз? Закінчувати на середині – теж не діло, якщо дозволили істерити повністю. Наче не виправдала довіри. Навіщо починала?

Усім нам інколи потрібно виплеснути емоції. Покричати, посперечатися. З віком людина вчиться контролювати поганий настрій. Дитина цього ще не вміє.

Мама нами керувала. З одного боку – дозволяла ридати, щоб зняти стрес, а з іншого – встановлювала рамки, аби каприз не переріс у справжню істерику. Яку доброю волею не зупинити.

Цей метод я успішно застосовую і зі своїми дітьми. Працює безвідмовно.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 + чотирнадцять =

Також цікаво:

З життя8 години ago

Jane Just Got Home from Maternity Ward – And Found a Second Fridge in the Kitchen. ‘This One’s Mine and Mum’s—Don’t Put Your Food Here,’ Said Her Husband.

Emma stepped back into her own home from the maternity wardand there, in the kitchen, stood a second fridge. “That...

З життя8 години ago

On Her Way to the Store, Anna Suddenly Recognized the Mother of Her First True Love in the Elderly Woman Approaching Her—To Her Surprise, the Woman Recognized Her Too and Couldn’t Hold Back Her Tears.

On her way to the shop, Emily suddenly recognised the mother of her first true love in the elderly woman...

З життя10 години ago

After descending the slope leading to the water, Michael assessed the cat’s chances of survival.

After descending the slope leading to the water, Michael assessed the cats chances of survival. The steady flow of the...

З життя11 години ago

‘Excuse me… where am I?’ the woman asked softly, gazing out the car window as if she didn’t understand what was happening.

“Excuse me… where am I?” the woman murmured, staring blankly out the car window as though lost in a daze....

З життя15 години ago

I’m sorry… where am I?” the woman whispered, staring out the car window as if she didn’t understand what was happening.

“Excuse me… where am I?” the woman asked softly, peering out the car window as if the world outside made...

З життя15 години ago

Has He Still Not Called, Mom?” Andrew Asked, Looking at the Woman Seated at the Table with Bare, Vulnerable Eyes.

“Has he still not called, Mum?” asked Andrew, gazing at the woman hunched over the table with bare, pleading eyes....

З життя20 години ago

Has He Still Not Called, Mum?” Asked Andrew, Gazing at the Woman Seated at the Table with Helpless Eyes.

**Diary Entry 23rd December, 1985** *”Has he still not called, Mum?” asked Andrew, staring at the woman sitting at the...

З життя20 години ago

My Dad’s Second Wife Showed Up One Day with a Huge Box of Sweets and Two Excited Little Poodles Wagging Their Tails

One day, my dads new wife showed up with a big box of sweets and two little poodles wagging their...