Диктофон у свекрухи: невістка дізнається всю правду

Валентин та Лідія перебували у шлюбі вже два роки. Вони дуже кохали один одного, проте між ними часто виникала напруга через стосунки Лідії зі свекрухою.

Лідія була мила й добра. Вона завжди намагалася догодити оточуючим, зокрема й новим родичам.

Однак, попри всі її зусилля, Лідія відчувала холод і відстороненість з боку Світлани Іванівни.

Свекруха ніколи не говорила нічого поганого прямо в очі, але погляди жінки, інтонація й натяки змушували почувати себе небажаною гостею.

Кожного разу, повертаючись від Світлани Іванівни додому, Лідія дуже хвилювалася.

— Валентине, я відчуваю, що твоя мама мене недолюблює, — занепокоєно говорила чоловікові дівчина.

У такі моменти Валентин зітхаючи відкладав книжку, яку читав, і казав:

— Ну що ти знову вигадуєш? Мама тебе поважає, вона просто така людина, трохи стримана. Ти ж знаєш, як їй було важко виховувати нас самих після смерті батька.

— Я розумію, що в неї був складний період, але чому тоді мені здається, що вона постійно мене критикує за спиною?

— Це твої вигадки, Ліда…

— Ні! Я ж говорила тобі, як чула розмову Світлани Іванівни з твоєю бабусею. Вона казала, що я не годжуся і їй не подобаюся, — нагадувала чоловікові Лідія.

— Ти ж точно не знаєш, про кого саме йшла мова. Давай краще поговоримо про щось приємне. Як тобі ідея піти завтра до кіно на якусь новинку? — перевів розмову Валентин.

Проте Лідія не могла так просто відмахнутися від своїх сумнівів. Вона знала, що свекруха недолюблює її родину, хоча це ніколи не виказувала відкрито.

Після чергового візиту до батьків чоловіка Лідія вирішила розвіяти свої сумніви.

Наступного разу в гості до свекрухи дівчина задумала взяти з собою диктофон.

Лідія непомітно прошмигнула на кухню і сховала в кухонних рушниках маленький диктофон, куплений кілька місяців тому для запису лекцій в університеті.

Після цього вона намагалася вести себе як завжди, допомагаючи Світлані Іванівні готувати вечерю.

Коли вони повернулися додому, Лідія мовчки лягла спати, нічого не сказавши чоловікові про свій план.

Наступного дня вона тихо повернулася до свекрухи, ніби допомогти по господарству, хоча насправді планувала забрати диктофон.

Лідія знайшла його там, де залишила. Тремтячи від хвилювання, вона повернулася додому.

Увечері, коли Валентин повернувся з роботи, дівчина підійшла до нього з загадковим виглядом:

— Валентине, давай послухаємо одну річ, — сказала вона, тримаючи в руках диктофон.

— Що ти маєш на увазі? — здивовано запитав чоловік, знімаючи куртку. — Це диктофон? Що на ньому?

— Просто послухай, будь ласка, — наполягала Лідія і включила запис.

Спочатку чулися звичайні звуки кухні: шум води, стукіт посуду, розмови про погоду.

Потім почувся роздратований голос Світлани Іванівни. Було зрозуміло, що вона з кимось телефонувала.

Як тільки їй відповіли, голос жінки став ще різкішим.

— Я не можу заспокоїтися. Де дивився мій син, коли одружувався з нею? Ця неумійка зовсім не вміє готувати! — розпочала вона. — Та й взагалі, звідки вона взялася? У них у родині навіть чайник не можуть нормально поставити! Видно по сваті, що вона така ж господиня, як і її донька. Там усі такі…

Далі ішли ще образливіші зауваження про зовнішність Лідії, її манери та родину.

Потім Світлана Іванівна люб’язно попрощалася з співрозмовником і ввімкнула телевізор.

Лідія вимкнула запис. Вона поглянула на Валентина з надією і страхом одночасно.

— Тепер ти бачиш, що я мала рацію? — запитала вона, ледве стримуючи сльози.

Валентин мовчав, розгублено опустивши погляд. Він почувався незручно і збентежено.

З одного боку, він розумів, що мати, справді, повелася неприпустимо, але з іншого — йому було важко прийняти той факт, що Лідія підступно підслухала розмови його матері.

— Мама завжди була прямолінійною, — нарешті сказав він, піднявши погляд на дружину. — Можливо, вона сказала це в пориві емоцій…

— Переживає?! — вигукнула Лідія, відчула себе зрадженою. — Переживає так, що ображає мою родину і мене?! Це ж оправдання ти знайшов!

— Можливо, вона просто нервується… Давай спробуємо поговорити з нею спокійно, пояснити…

— Ні, Валентине! Я більше не хочу терпіти ці приниження! Якщо ти не можеш мене захистити, значить, ми маємо переглянути наші стосунки! — з цими словами Лідія вибігла з кімнати, залишивши чоловіка з важкими думками.

Він розумів, що ситуація вимагає негайного вирішення, але не знав, як вчинити правильно.

Пізніше того ж вечора, коли пристрасті трохи вщухли, Валентин вирішив зателефонувати матері.

Він пояснив Світлані Іванівні ситуацію і попросив вибачитися перед Лідією за свої неприємні слова.

— Мамо, так не можна… Це вже перебір якийсь…

— Вона мене підслухала? Записала мій розмову на диктофон? Хто їй дозволив?! Хто дозволив?! Я піду в поліцію і посаджу її за те, що вона втручається в чуже особисте життя! — заголосила жінка. — І ти ще хочеш, щоб я після цього перед нею вибачилася? Це їй потрібно валятися у мене в ногах і благати пробачити!

— Мамо, стоп! — різко перервав її Валентин. — Ти себе чуєш взагалі?!

— Чую! Дуже добре чую тебе! Щоб цієї Ліді в моєму домі більше не було! Ти чуєш? Чуєш? Я ще перевірю, чи вона ніде диктофонів не розкидала. У своєму домі не можна і слова сказати! — розплакалася Світлана Іванівна. — А ти, замість того, щоб захистити матір, став на її сторону! Я завтра ж піду до університету і вимагатиму відрахувати цю зміюку!

— Не смій цього робити! — прокричав у телефон розлючений чоловік, зрозумівши, що мати перевищила всі межі.

— Ще тебе не спитала! Знайшовся вказівник, — усміхнулася Світлана Іванівна і завершила дзвінок.

Валентин зробив кілька спроб знову додзвонитися до матері, але йому це не вдалося.

Щоб вона не наробила справ, чоловік поїхав до неї, щоб поговорити і переконати нікуди не ходити і не ганьбити Лідію.

Однак Світлана Іванівна навіть не відкрила Валентину двері, заздалегідь знаючи, про що піде мова.

Коли жінка заспокоїлась, то вирішила нікуди не йти, а просто не пускати невістку в свій дім і налаштовувати сина проти неї.

Чоловік швидко розкусив її план, тому став рідко бувати у батьків.