З життя
Дзвінок о десятій: Марія Іванівна відкладає справи, щоб відповісти.
О 10-ій ранку задзвонив телефон. Марія Петрівна відклала в’язання й підняла слухавку.
— Ваш онук щойно потрапив у серйозну аварію. Він винен, — поспіхом пояснював незнайомець. — Збито дорогу іномарку, є потерпілі, а це від трьох до п’яти років за ґратами… Щоб врятувати онука від в’язниці, доведеться заплатити!
— Скільки потрібно?
— Двісті тисяч гривень! — рішуче заявили на іншому кінці дроту. — Готуйте гроші, зараз до вас приїде наш представник! І про цей дзвінок нікому, а то ваш онук точно потрапить за ґрати!
— Але вдома таких грошей немає, — схлипнула Марія Петрівна. — Потрібно їхати до банку, а це на іншому кінці міста.
— Виходьте на вулицю, до будинку під’їдуть сріблясті «жигулі» та відвезуть вас туди, куди потрібно. І пам’ятайте — нікому ні слова! Адже це в інтересах вашого онука.
Проїхавши півміста та зупинившись біля банку, водій приклав палець до губ.
Марія Петрівна відповіла йому тим же. Вона повернулася за півгодини:
— Пін-код від картки забула, — тяжко зітхнула вона. — До дачі треба їхати. Він у мене там, у зошиті записаний…
Дачу, яка була за тридцять кілометрів від міста, Марія Петрівна покинула з двома сумками картоплі й сіткою цибулі.
— Завантажуй у багажник і поїхали! — сказала вона, коли хлопець занудьгував.
— До банку? — перепитав той.
— Додому, — кинула Марія Петрівна. — Не з картоплею ж до банку їхати?! А дорогою біля супермаркету зупини, треба хліба й молока купити…
Водій насупився, але промовчав. Темніло. Хлопець нервувався, а Марія Петрівна була як ніколи спокійна.
— Замість сидіти без діла, допоміг би бабусі, — зауважила вона, виходячи з машини. І шахрай слухняно поплентався за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.
— А як же онук?! — розгублено спитав затриманий.
— Немає у мене жодного онука, — спокійно відповіла невдала жертва шахрайства. — Як, зрештою, не було й ніякої аварії з постраждалими. Я вас одразу розкусила!
— Навіщо ж тоді було до банку їхати?
— Щоб за квартиру й телефон заплатити.
— А на дачу?
— Щоб картоплю й цибулю додому перевезти, — пояснила Марія Петрівна. — Іди-іди! Я тобі не бабця з котом, а майор поліції у відставці!
After descending the slope toward the water, Michael assessed the cat’s chances of survival.
After descending the slope toward the waters edge, Michael sized up the cats chances of survival. The steady flow of...
Dad, please… don’t come to the school today, okay?
“Father, please… dont come to the school today, all right?” “Why, Emmeline? Dont you want me to see you receive...
Jane Just Got Home from Maternity Ward – And Found a Second Fridge in the Kitchen. ‘This One’s Mine and Mum’s—Don’t Put Your Food Here,’ Said Her Husband.
Emma stepped back into her own home from the maternity wardand there, in the kitchen, stood a second fridge. “That...
On Her Way to the Store, Anna Suddenly Recognized the Mother of Her First True Love in the Elderly Woman Approaching Her—To Her Surprise, the Woman Recognized Her Too and Couldn’t Hold Back Her Tears.
On her way to the shop, Emily suddenly recognised the mother of her first true love in the elderly woman...
After descending the slope leading to the water, Michael assessed the cat’s chances of survival.
After descending the slope leading to the water, Michael assessed the cats chances of survival. The steady flow of the...
‘Excuse me… where am I?’ the woman asked softly, gazing out the car window as if she didn’t understand what was happening.
“Excuse me… where am I?” the woman murmured, staring blankly out the car window as though lost in a daze....
I’m sorry… where am I?” the woman whispered, staring out the car window as if she didn’t understand what was happening.
“Excuse me… where am I?” the woman asked softly, peering out the car window as if the world outside made...
Has He Still Not Called, Mom?” Andrew Asked, Looking at the Woman Seated at the Table with Bare, Vulnerable Eyes.
“Has he still not called, Mum?” asked Andrew, gazing at the woman hunched over the table with bare, pleading eyes....