З життя
Дзвінок о десятій: Марія Іванівна відкладає справи, щоб відповісти.
О 10-ій ранку задзвонив телефон. Марія Петрівна відклала в’язання й підняла слухавку.
— Ваш онук щойно потрапив у серйозну аварію. Він винен, — поспіхом пояснював незнайомець. — Збито дорогу іномарку, є потерпілі, а це від трьох до п’яти років за ґратами… Щоб врятувати онука від в’язниці, доведеться заплатити!
— Скільки потрібно?
— Двісті тисяч гривень! — рішуче заявили на іншому кінці дроту. — Готуйте гроші, зараз до вас приїде наш представник! І про цей дзвінок нікому, а то ваш онук точно потрапить за ґрати!
— Але вдома таких грошей немає, — схлипнула Марія Петрівна. — Потрібно їхати до банку, а це на іншому кінці міста.
— Виходьте на вулицю, до будинку під’їдуть сріблясті «жигулі» та відвезуть вас туди, куди потрібно. І пам’ятайте — нікому ні слова! Адже це в інтересах вашого онука.
Проїхавши півміста та зупинившись біля банку, водій приклав палець до губ.
Марія Петрівна відповіла йому тим же. Вона повернулася за півгодини:
— Пін-код від картки забула, — тяжко зітхнула вона. — До дачі треба їхати. Він у мене там, у зошиті записаний…
Дачу, яка була за тридцять кілометрів від міста, Марія Петрівна покинула з двома сумками картоплі й сіткою цибулі.
— Завантажуй у багажник і поїхали! — сказала вона, коли хлопець занудьгував.
— До банку? — перепитав той.
— Додому, — кинула Марія Петрівна. — Не з картоплею ж до банку їхати?! А дорогою біля супермаркету зупини, треба хліба й молока купити…
Водій насупився, але промовчав. Темніло. Хлопець нервувався, а Марія Петрівна була як ніколи спокійна.
— Замість сидіти без діла, допоміг би бабусі, — зауважила вона, виходячи з машини. І шахрай слухняно поплентався за нею на п’ятий поверх. А там його вже чекали співробітники поліції.
— А як же онук?! — розгублено спитав затриманий.
— Немає у мене жодного онука, — спокійно відповіла невдала жертва шахрайства. — Як, зрештою, не було й ніякої аварії з постраждалими. Я вас одразу розкусила!
— Навіщо ж тоді було до банку їхати?
— Щоб за квартиру й телефон заплатити.
— А на дачу?
— Щоб картоплю й цибулю додому перевезти, — пояснила Марія Петрівна. — Іди-іди! Я тобі не бабця з котом, а майор поліції у відставці!
When I Approached the Table, My Mother-in-Law Slapped Me: ‘You Made Dinner for My Son, but You and the Kids Can Eat Wherever You Want!’
**Diary Entry: A Lesson in Boundaries** When I reached for a plate at the table, my mother-in-law slapped my hand...
Returning to My Country Cottage, I Caught My Mother-in-Law and Husband Showing It to a Buyer, Thinking I’d Never Find Out
The crisp October air bit at Sophie’s cheeks as she steered her car down the winding country lanes. Golden leaves...
Call my dinner slop one more time, and you’ll be eating out of the bin!” snapped Jane to her mother-in-law.
The air in the kitchen was thick with tension. “Call my cooking slop one more time,” Emily said, her voice...
No. We’ve decided it’s best for you not to bring your wife and child into this apartment. We won’t tolerate the inconvenience for long, and in the end, we’ll have to ask you to leave. And then your wife will tell everyone we threw you out onto the street with a small child.
“No. We decided its best you dont bring your wife and child to this flat. We wont tolerate the inconvenience...
When I Sat Down at the Table, My Mother-in-Law Slapped Me: ‘I Cooked for My Son, You and the Kids Can Eat Wherever You Want!’
**Diary Entry October 12th** Id barely stepped into the dining room when my mother-in-law slapped me across the face. I...
What Do You Mean We’re Getting Divorced?” the Man Asked His Wife in Shock. “Because I Gave Money to My Mother?
**The Dream of Pounds and Promises** *”What do you mean, were over?”* Richard blinked at his wife, baffled. *”Because I...
What Do You Mean We’re Getting a Divorce? The Husband Asked in Shock. Over the Money You Gave to Your Mother?
“What do you mean, were finished?” the man asked his wife, bewildered. “Because I gave money to my mother?” “Nineteen...
My Patience Has Run Out: Why My Wife’s Daughter Will Never Set Foot in Our House Again
My patience has run out: Why my wifes daughter will never set foot in our home again I, James, a...