Connect with us

Storie di vita

Дзвінок від колишньої найкращої подруги змінив усе

Published

on

На телефон Зої зателефонувала колишня найкраща подруга Галина:

– Ось і радій! Доньку народила? Фото мені ще й скинула, сміливості вистачило. Я спілкуюся з тобою востаннє. Запам’ятай! Для мене тебе більше не існує, як і для мене не існує вся твоя, так звана, сім’я! Будьте всі ви прокляті! –

Зоя була збентежена. Вона розуміла, за що її проклинає подруга, але чому прокляті всі решта?

… Зоя з Галиною виросли в невеликому селі. З раннього дитинства вони були друзями і жили по сусідству.
У 15 років Галя познайомилася з Костею. Костя приїхав на літо до бабусі. Костю і Галю поглинула перша любов.
А чим закінчується любов у дуже молодих і недосвідчених людей? Правильно, вагітністю!
Галя повідомила Кості новину. Він – чоловік, нехай і розв’язує ситуацію. Костя поїхав додому, але пообіцяв повернутися.
Галя та її батьки не сумнівалися в ньому. З першого погляду було зрозуміло, що він хлопець надійний і порядний. Правда, Кості довелося затриматися і закінчити автошляховий технікум. Галя народила без нього сина Артемка, а через два місяці їй виповнилося 16 років.
Артемко ріс, Костя працював на КамАЗі, у них було все добре. Артемкові було 5 років, коли Галя з Костею переїхали ближче до батьків Кості. Батьки Кості побудували собі дім, а їм залишили квартиру.
Зоя була не такою жвавою та комунікабельною, як подруга. Хлопці до її ніг не падали, і навіть єдиного разу не було. Вона спокійно вступила до медичного інституту.
З Галиною постійно підтримувала зв’язок. Якось вони навіть разом їздили відпочивати в Ялту. Галя з Костею жили добре, тільки дітей у них більше не було, але вони з цим змирилися, Артемко є, і це вже щастя.
Зоя закінчила інститут, працювала спочатку терапевтом, а потім після стажування рентгенологом. Купила квартиру в кредит, а ось з особистим життям не склалося, ніби віночок безшлюбності висів над її головою. Вона була і гарною, і розумною, але, можливо, роки упустила, чи ще щось… В її житті були два короткочасні романи, які закінчилися без жалю нічим. Вона вирішила, що щастя для неї долею не передбачене.
Раптом у подруги сталося страшне горе. Горе завжди приходить раптово. У ДТП загинув Костя.
Галина замкнулася, не хотіла нікого бачити і чути. Зоя намагалася її підтримати, часто телефонувала. Галя в різкій формі попросила не турбувати її.
Зоя хотіла приїхати підтримати подругу, але отримала відмову. Зоя, як лікар, розуміла, що у подруги затяжний стрес і потрібно часу, щоб оговтатися. П’ять років їх спілкування обмежувалося СМС-ками до свят.
Десь рік тому Галя, ніби нічого й не було, зателефонувала Зої. Вони почали дзвонити одна одній, як раніше. У Зої за графіком відпустка в липні, вона пообіцяла Галі приїхати на тиждень.
Перші дні відпустки Зоя вирішила просто відіспатися, але не тут-то було! Пізно ввечері зателефонував Галина син Артем. Він дуже хвилювався, матір забрали в лікарню. Вона в реанімації.
Зоя швидко зібралася і поїхала до подруги. Артем зустрів її на вокзалі. Зоя відразу його впізнала. Він був схожий на батька, такий же високий, темноволосий, тільки в окулярах.
Артем встиг розповісти Зої, поки вони їхали з вокзалу, що у матері підозра на мікроінсульт.
– Вона ніяк не хоче регулярно приймати ліки від тиску, то забуває, то каже, що тиск нормальний і навіщо зайвий раз себе хімією труїти. Можливо ви на неї вплинете, ви ж лікарка, – розповідав Артем.
Вони відразу поїхали до лікарні. До Галини їх не пустили, сказали, що стан стабільний, середньої тяжкості, загрози життю немає.
Дома Артем запитав, – Можна я не буду вас називати тіткою Зоєю, як в дитинстві? Ви ще така молода, а я вже такий дядько. Я буду називати вас просто Зоя. –
Артем нагодував гостю вечерею. Він добре готував, навчився, поки мама була в депресії, вона тоді і готувати не хотіла. Артем закінчив інститут, йому вже 26 років, працює програмістом.
Наступного дня Зоя з’їздила до лікарні, дізналася, що Галину перевели з реанімації. Мікроінсульт не підтвердився, але тижні дві-три доведеться провести в стаціонарі. Побачення в лікарні заборонили через карантин. Артем кожного дня возив матері передачі.
Вони багато часу проводили разом, розмовляли, заново пізнавали один одного, їм було цікаво спілкуватися.
Неочікувано Зоя зрозуміла, що шалено закохалася в Артема. Шалено!
Такого з нею ще не було. Вона добре розуміла, що цього кохання не повинно бути, їй 42 роки, а йому 26. Вона міняла йому пелюшки в дитинстві, він син її найкращої подруги, яке може бути кохання? Тільки кохання не питає дозволу, воно просто приходить і все.
Зоя зібрала свої речі. Ввечері, не дивлячись в очі Артему, вона попросила викликати їй таксі.
– Ти нікуди не поїдеш! Подивись на мене! Ти не хочеш їхати, і я не хочу, щоб ти їхала, – а потім він обійняв її.
Це були найщасливіші дні в її житті. Вона вперше відчувала себе коханою та жаданою. Вона забула про різницю у віці, про хвору подругу… забула про все. Були тільки він, вона і кохання!
Прийшла в себе Зоя тільки тоді, коли Артем привіз Галину з лікарні. На наступний день Зоя поїхала, пославшись на термінові справи на роботі.
Вдома вона намагалася заспокоїтися, але як можна бути спокійною, коли Артем телефонував щодня? А потім Зоя зрозуміла, що у неї буде дитина. Вона плакала, їй було зле, вона не знала, як вчинити, чи треба сказати Артему?
Артем, як відчув її збентеження, і сам зателефонував. Він також сам стривожився, коли дізнався новину про дитину.
Тепер уже Зоя намагалася його заспокоїти, – Ти тільки не хвилюйся, я все зроблю сама, ти не станеш батьком прокричено.
– Не смій! Викинь дурні думки з голови. Я незабаром приїду, – сказав Артем.
Він швидко перевівся до київської філії фірми і приїхав з речами. Зоя відмовляла його розуму і йти, але він і слухати не хотів.
Вони скромно розписалися. Артем запрошував матір. Вона не приїхала і не привітала їх.
Галя не відповідала на дзвінки Зої.
З Артемом розмовляла, в основному єхидно, – Не набридла ще тобі синочку, молода жінка?
У Зої з Артемом народилася донька Марічка. Марічці вже три місяці. Ось її фотографії і відправила Зоя Галі в надії, що її серце розтане. Не вийшло. Галина ще більше розсердилася і прокляла їх всіх одразу. Вона не пожаліла навіть маленьку внучку.
– Це розплата за моє щастя. Це розплата за мою грішну любов, – з гіркотою думала Зоя.
Заплакала в ліжечку малеча. Зоя взяла її на руки, нагодувала.
Вона милувалася дочкою і роздумувала,
– Хіба може любов бути гріховною? Любов – це радість і щастя! Скільки мені того щастя відпущено? А скільки буде – все моє! – вона заспокоїлась, усміхнулася і стала чекати чоловіка з роботи.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 + сімнадцять =

Також цікаво:

EN59 хвилин ago

The Deed on Franklin Avenue Had Only One Name

I've worked the front desk at a probate office on Main Street in New Britain, Connecticut for eleven years, and...

Storie di vita3 години ago

Signora, ma lei lo sa che non si mangia sull’autobus?

«Signora, ma lei lo sa che non si mangia sull’autobus?» Ero pronta a dirglielo, quando un anziano seduto accanto a...

Storie di vita6 години ago

Mi chiamo Giorgio, ho sessantotto anni e vivo in una casa di campagna sulle colline vicino a Perugia.

❤️ «Mi servono venticinque euro per salvare il mio gatto. Se non li guadagno entro le sei, il veterinario chiude.»...

EN7 години ago

The $92,000 I Moved Out of Calloway Digital Three Weeks Before Mia Turned 38

I've been the general manager at Calloway Digital for twenty-two years, and I want to say up front that I...

EN10 години ago

Rusty from Wilkinsburg

I never planned on getting a dog. I signed up to volunteer at the Western Pennsylvania Humane Society shelter out...

EN21 годину ago

The Teddy Bear Nobody Wanted to Take

At Animal Friends shelter on Camp Horne Road in Pittsburgh, the dogs start barking by six in the morning, but...

EN22 години ago

The $450 I Left on Carly’s Table in Hell’s Kitchen

I got diagnosed with ADHD at thirty-two, two years before this trip, sitting in a beige office in Astoria while...

Storie di vita23 години ago

Ci sono sere in cui non serve niente di speciale per sentirsi felici.

☕ Buona serata d’autunno! Che bello, finalmente, chiudere la porta al mondo e dedicare un po’ di tempo a se...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.