Дзвінок від колишньої найкращої подруги змінив усе

На телефон Зої зателефонувала колишня найкраща подруга Галина:

– Ось і радій! Доньку народила? Фото мені ще й скинула, сміливості вистачило. Я спілкуюся з тобою востаннє. Запам’ятай! Для мене тебе більше не існує, як і для мене не існує вся твоя, так звана, сім’я! Будьте всі ви прокляті! –

Зоя була збентежена. Вона розуміла, за що її проклинає подруга, але чому прокляті всі решта?

… Зоя з Галиною виросли в невеликому селі. З раннього дитинства вони були друзями і жили по сусідству.
У 15 років Галя познайомилася з Костею. Костя приїхав на літо до бабусі. Костю і Галю поглинула перша любов.
А чим закінчується любов у дуже молодих і недосвідчених людей? Правильно, вагітністю!
Галя повідомила Кості новину. Він – чоловік, нехай і розв’язує ситуацію. Костя поїхав додому, але пообіцяв повернутися.
Галя та її батьки не сумнівалися в ньому. З першого погляду було зрозуміло, що він хлопець надійний і порядний. Правда, Кості довелося затриматися і закінчити автошляховий технікум. Галя народила без нього сина Артемка, а через два місяці їй виповнилося 16 років.
Артемко ріс, Костя працював на КамАЗі, у них було все добре. Артемкові було 5 років, коли Галя з Костею переїхали ближче до батьків Кості. Батьки Кості побудували собі дім, а їм залишили квартиру.
Зоя була не такою жвавою та комунікабельною, як подруга. Хлопці до її ніг не падали, і навіть єдиного разу не було. Вона спокійно вступила до медичного інституту.
З Галиною постійно підтримувала зв’язок. Якось вони навіть разом їздили відпочивати в Ялту. Галя з Костею жили добре, тільки дітей у них більше не було, але вони з цим змирилися, Артемко є, і це вже щастя.
Зоя закінчила інститут, працювала спочатку терапевтом, а потім після стажування рентгенологом. Купила квартиру в кредит, а ось з особистим життям не склалося, ніби віночок безшлюбності висів над її головою. Вона була і гарною, і розумною, але, можливо, роки упустила, чи ще щось… В її житті були два короткочасні романи, які закінчилися без жалю нічим. Вона вирішила, що щастя для неї долею не передбачене.
Раптом у подруги сталося страшне горе. Горе завжди приходить раптово. У ДТП загинув Костя.
Галина замкнулася, не хотіла нікого бачити і чути. Зоя намагалася її підтримати, часто телефонувала. Галя в різкій формі попросила не турбувати її.
Зоя хотіла приїхати підтримати подругу, але отримала відмову. Зоя, як лікар, розуміла, що у подруги затяжний стрес і потрібно часу, щоб оговтатися. П’ять років їх спілкування обмежувалося СМС-ками до свят.
Десь рік тому Галя, ніби нічого й не було, зателефонувала Зої. Вони почали дзвонити одна одній, як раніше. У Зої за графіком відпустка в липні, вона пообіцяла Галі приїхати на тиждень.
Перші дні відпустки Зоя вирішила просто відіспатися, але не тут-то було! Пізно ввечері зателефонував Галина син Артем. Він дуже хвилювався, матір забрали в лікарню. Вона в реанімації.
Зоя швидко зібралася і поїхала до подруги. Артем зустрів її на вокзалі. Зоя відразу його впізнала. Він був схожий на батька, такий же високий, темноволосий, тільки в окулярах.
Артем встиг розповісти Зої, поки вони їхали з вокзалу, що у матері підозра на мікроінсульт.
– Вона ніяк не хоче регулярно приймати ліки від тиску, то забуває, то каже, що тиск нормальний і навіщо зайвий раз себе хімією труїти. Можливо ви на неї вплинете, ви ж лікарка, – розповідав Артем.
Вони відразу поїхали до лікарні. До Галини їх не пустили, сказали, що стан стабільний, середньої тяжкості, загрози життю немає.
Дома Артем запитав, – Можна я не буду вас називати тіткою Зоєю, як в дитинстві? Ви ще така молода, а я вже такий дядько. Я буду називати вас просто Зоя. –
Артем нагодував гостю вечерею. Він добре готував, навчився, поки мама була в депресії, вона тоді і готувати не хотіла. Артем закінчив інститут, йому вже 26 років, працює програмістом.
Наступного дня Зоя з’їздила до лікарні, дізналася, що Галину перевели з реанімації. Мікроінсульт не підтвердився, але тижні дві-три доведеться провести в стаціонарі. Побачення в лікарні заборонили через карантин. Артем кожного дня возив матері передачі.
Вони багато часу проводили разом, розмовляли, заново пізнавали один одного, їм було цікаво спілкуватися.
Неочікувано Зоя зрозуміла, що шалено закохалася в Артема. Шалено!
Такого з нею ще не було. Вона добре розуміла, що цього кохання не повинно бути, їй 42 роки, а йому 26. Вона міняла йому пелюшки в дитинстві, він син її найкращої подруги, яке може бути кохання? Тільки кохання не питає дозволу, воно просто приходить і все.
Зоя зібрала свої речі. Ввечері, не дивлячись в очі Артему, вона попросила викликати їй таксі.
– Ти нікуди не поїдеш! Подивись на мене! Ти не хочеш їхати, і я не хочу, щоб ти їхала, – а потім він обійняв її.
Це були найщасливіші дні в її житті. Вона вперше відчувала себе коханою та жаданою. Вона забула про різницю у віці, про хвору подругу… забула про все. Були тільки він, вона і кохання!
Прийшла в себе Зоя тільки тоді, коли Артем привіз Галину з лікарні. На наступний день Зоя поїхала, пославшись на термінові справи на роботі.
Вдома вона намагалася заспокоїтися, але як можна бути спокійною, коли Артем телефонував щодня? А потім Зоя зрозуміла, що у неї буде дитина. Вона плакала, їй було зле, вона не знала, як вчинити, чи треба сказати Артему?
Артем, як відчув її збентеження, і сам зателефонував. Він також сам стривожився, коли дізнався новину про дитину.
Тепер уже Зоя намагалася його заспокоїти, – Ти тільки не хвилюйся, я все зроблю сама, ти не станеш батьком прокричено.
– Не смій! Викинь дурні думки з голови. Я незабаром приїду, – сказав Артем.
Він швидко перевівся до київської філії фірми і приїхав з речами. Зоя відмовляла його розуму і йти, але він і слухати не хотів.
Вони скромно розписалися. Артем запрошував матір. Вона не приїхала і не привітала їх.
Галя не відповідала на дзвінки Зої.
З Артемом розмовляла, в основному єхидно, – Не набридла ще тобі синочку, молода жінка?
У Зої з Артемом народилася донька Марічка. Марічці вже три місяці. Ось її фотографії і відправила Зоя Галі в надії, що її серце розтане. Не вийшло. Галина ще більше розсердилася і прокляла їх всіх одразу. Вона не пожаліла навіть маленьку внучку.
– Це розплата за моє щастя. Це розплата за мою грішну любов, – з гіркотою думала Зоя.
Заплакала в ліжечку малеча. Зоя взяла її на руки, нагодувала.
Вона милувалася дочкою і роздумувала,
– Хіба може любов бути гріховною? Любов – це радість і щастя! Скільки мені того щастя відпущено? А скільки буде – все моє! – вона заспокоїлась, усміхнулася і стала чекати чоловіка з роботи.