Гей, а ти куди? – запитала вона з кухні

– Юро, а ти куди? – Оксана визирнула з кухні, витираючи руки об рушник і з подивом дивлячись на чоловіка.

Юрій, сорокап’ятирічний менеджер великої будівельної компанії, вирішив діяти. Він зібрав валізу, поки дружина на кухні поралась зі сніданком для нього. І зараз стояв у передпокої великої затишної квартири.
Оксана завжди вранці готувала їжу й годувала сім’ю. Вона вважала, що правильний та ситний сніданок – це запорука не лише міцного здоров’я, а й успішного дня. Поки діти були маленькими, дружина вставала раніше за всіх і готувала на всю цю гамірну юрбу. Вони мали троє дітей, тому дружина не працювала, а займалася їх вихованням. На щастя, заробіток чоловіка завжди дозволяв їм безбідно існувати, не залучаючи для цього трудовий потенціал дружини.

Юрій мовчав. Він розглядав Оксану, з якою прожив двадцять п’ять років, і розумів – він правий, треба діяти рішуче та негайно.
Дружина здала останнім часом, розплилась, обрюзгла, більше не було в її очах того вогню й грайливих іскорок, що так приваблюють чоловіків. Вона давно вже не вабила його як жінка.
Для цього у Юрія була Неля, молода енергійна брюнетка, з якою він познайомився на одній із виїзних корпоративних вечірок його компанії. Вона була красива і розумна, і це одразу вразило Юрія. Крім того, вона була сміливою і рішучою, що теж дуже імпонувало чоловікові. Він сам був такий. Сміливий і рішучий. І саме тому зараз стояв у передпокої з валізою.
Досить уже, скільки можна! Чому він повинен жити з нелюбою жінкою, та ще й витрачати на неї свої кровно зароблені гроші? Діти вже виросли, живуть самостійно. Іван та Петро вже самі працюють, здобувши вищу освіту. Варвара, правда, ще навчається на четвертому курсі, але він завжди готовий їй допомогти. Так що з цим усе в порядку.

А ось дружина… Чому вона повинна бути у нього на шиї? Саме те ж саме йому і Неля каже. І він розуміє, що кохана права. Юрій багато працює, не шкодуючи себе, а дружина сидить удома. І витрачає його гроші.
– Давно тобі вже треба від неї піти. Дивись, влаштувалася, ледарка! – казала йому Неля, обіймаючи. – І квартиру поділити треба. Нехай в однокімнатці поживе, та сама собі на життя заробляє.

– Так, Неля, ти права. Нас уже нічого не пов’язує. Отже, треба вирішувати.
– Ти кудись їдеш, Юро? – здивовано запитала його Оксана. – А чого не попередив? Я б тобі з собою бутербродів приготувала. Не можна ж отак вирушати голодним. Тим більше, ти не знаєш, коли тобі вдасться поїсти. Відрядження, чи що?

– Слухай, чого ти весь час до мене чіпляєшся зі своєю їжею, га? Бутерброди! Яка дурниця! Ти хіба не знаєш – зараз на кожному кроці можна пристойно перекусити, поснідати, пообідати й навіть повечеряти? Так я відкрию тобі очі – давно вже можна! Курка! Трьохся вічно на своїй кухні, ніби більше нічого в житті не існує.
Юрій злився на дружину від того, що не міг приступити до головного, гордо і твердо сказати, що він її кидає, що йде до іншої.
– У тебе щось сталося? Чому ти такий напружений, Юро? – лагідно і доброзичливо запитала Оксана.
Вона давно знала, що у чоловіка є коханка. І припускала, що колись він захоче від неї піти. Сьогодні, ймовірно, був такий день. Але Оксана була мудрою жінкою. Це, по-перше. А по-друге, вона добре знала свого чоловіка.
– А тому! Тому що я йду від тебе, зрозуміла? Дістало мене таке життя!
– Зрозуміло. А куди? – просто запитала дружина, ніби він їй повідомив, що на вулиці дощ.
– До іншої жінки. Вона не така, як ти, розумниця і красуня! І ніколи не буде, як ти, весь час тертися на кухні! У неї багато інших цікавих та важливих справ.

– О, тобі вдалося зустріти таку жінку? Вітаю, Юро.
– Так, а що тут такого? Хіба я не заслуговую на таку? – Юрій навіть не міг повірити, як легко проходить для нього ця непроста розмова.
– Ти? Заслуговуєш. Ти заслуговуєш навіть більшого, Юро.
– Ти справді так вважаєш? – з недовірою запитав Юрій.
– Так. Я так вважаю. Хто ж тебе знає краще, ніж я? Ти багато працюєш, заробляєш пристойно, ти розумний і, чого вже гріха таїти, красивий!
– Ну, ти ж розумієш, мені ще й цю квартиру доведеться поділити, – вже м’якше, ніби вибачаючись, промовив Юрій.
– Розумію. І це буде справедливо. Абсолютно підтримую тебе в цьому бажанні. Квартиру поділимо. Все, як належить за законом, – усміхнувшись, промовила Оксана.

– Ну, це… Дякую тобі, звичайно, за розуміння. Чесно кажучи, думав, що ти скандал влаштуєш. А ти по-людськи відреагувала. Все-таки не шкодував, що колись вибрав тебе в дружини, – гордо промовив чоловік.
– Що скандалити-то? Ну, розлюбили ми одне одного. І що? Тепер усе життя разом жити? Хто це вигадав? Не ми перші, – продовжила Оксана.
– Ну і добре. Це непогано, що ти так думаєш. Тут ще таке питання… Ти б роботу якусь собі знайшла, чи що. Адже я тобі перестану давати гроші. Ти ж маєш розуміти, що ми за законом станемо чужими. Або ти на аліменти подаси? Так одразу попереджаю, що суд ти програєш. Ти ж працездатна, здорова жінка, Оксана. Просто багато років удома сиділа.
– Сиділа? Тобто ти ось так це бачиш? А троє наших дітей самі собою виросли? Ну, гаразд, сперечатися з тобою не буду. А з приводу роботи скажу так. Не буду. Мені нічого її шукати.

– Як це? Чому? А на що ти житимеш? Чи ти сподіваєшся, що сини тобі допомагатимуть? Так вони лише почали працювати, самим, мабуть, не вистачає.
– Не збираюся я у дітей брати гроші, ну що ти вигадав? – ніби навіть і обурилася Оксана. – У мене є інший варіант.
– І який же, дозволь дізнатися?
– Тебе дійсно цікавить моє особисте життя після того, як ти підеш від мене?

– Ну я з чистої жалості та турботи цікавлюся. Все-таки у нас багато спільного, діти, наприклад.
– А я вийду заміж. І чоловік буде мене утримувати, – видала Оксана і стала чекати реакції Юрія.
– Заміж? У якому сенсі? – спантеличився чоловік.
– У прямому. Скоро я стану розлученою одинокою жінкою. І тому маю повне право вийти ще раз заміж.

– І що ж – є претенденти? Чи ти вважаєш, що знайти гідного чоловіка – це як у магазин сходити? Тим більше, у твоєму віці, Оксана, – чоловік скептично обвів поглядом обличчя і фігуру дружини. – Треба ж реально оцінювати свої шанси.
– О, з цим проблем не буде! Навіть не сумнівайся! – впевнено заявила дружина.
– Звідки ж така впевненість? – Юрій розв’язав, що стискав йому горло, краватку. Він не помітив, як перейшов із передпокою на кухню, де став машинально жувати щойно спечені дружиною млинці.
– Ти вже вибач мене, Юро, говоритиму з тобою начистоту. Як кажуть, відвертість за відвертість.

– Ну, говори, – Юрій доїдав уже другий млинець. – Чай, чи що, налий мені. Чого я давлюся тою…
– Я вже давно підозрювала, що ти хочеш мене кинути, – наливаючи Юрію чай, ніби між іншим видала Оксана.
– Так? А звідки взялися такі підозри? – здивувався чоловік.
– Нехай це буде моїм жіночим секретом. Отже, тоді я подумала – а що ж чекає на мене у такому разі? І вирішила діяти.
– Діяти? – Юрій здивувався так, що перестав жувати.
– Саме. Я зареєструвалась на сайті знайомств. І знаєш, була приємно вражена кількістю чоловіків, охочих познайомитися.
– Так? Що це тебе понесло на такі сайти? Здивувала, не очікував від тебе такої спритності, – якось кисло промовив Юрій.

– Ну, ми ж тепер кожен сам за себе. От я й вирішила почати поки що підбір претендентів. Справа ця непроста, сам розумієш, і не швидка. Тут не можна помилитися, щоб обранець не пішов колись до молодої та зухвалої. Ну, ти сам усе знаєш, що я тобі розповідаю.
– І що – вже є кандидатури? Чи ти поки лише сподіваєшся?
– Звісно, є! І чимало! – м’яко і водночас хитро усміхаючись, продовжувала Оксана.
– Так? Цікаво, чим же їх могла привабити старіюча жінка, на кшталт тебе?
– Що ти? Та у таких жінок, як я, на сайті зараз найбільший попит. Ми просто на розхват у мудрих, зрілих чоловіків. Що молоді – вони вітряні, непостійні, дивись, і роги наставлять. Вічно їх кудись тягне, завжди їм чогось потрібно. Інша справа ми – спокійні, домашні, затишні, все знаємо, все вміємо, розуміємо, що потрібно чоловікові.

– Ну, це просто нісенітниця! Чоловіків завжди тягне до молодших, – заперечив Юрій.
– Тягне, не сперечаюся. Але після таких молодих їх вже тягне до зовсім інших жінок. А коли я ще написала, що чудово готую і маю свою житлоплощу, незалежну від нікого, – ми ж поділимо квартиру, ти сам сказав, – то не було відбою від охочих!
Юрій мовчав. Він обдумував те, що розповіла йому дружина. Чомусь неприємно було усвідомлювати, що в неї так добре все складеться після його відходу. Якесь почуття заворушилося в душі. Ревнощі, чи що? Ну от чорт, цього ще не вистачало.
– Так ти йдеш? Я думаю, що на тебе вже чекають, Юро. Не годиться змушувати дівчину хвилюватися. Та й мені, знаєш, пора. Сьогодні у мене запланована зустріч із першим претендентом. Треба ще себе до ладу привести. Він давно вже кличе мене зустрітися. Раз вже ти вирішив і йдеш, то що ж я тягнутиму, правильно?

– Ти знаєш, я згадав. У мене ж сьогодні важлива зустріч із постачальниками. Залишу поки що валізу. Потім заберу. Ввечері. Або завтра. І ти нікуди не ходи. Яка спритна, ти глянь! Це якось навіть нешанобливо щодо мене. Чоловік не встиг піти, а дружина вже у розгулі. Зачекай із цим.
Юрій поїхав на роботу. Весь день його мучили смутні сумніви. Чи правильно він чинить, чи не засудять його діти, чи не доведеться йому самому потім гірко шкодувати про зроблене? Запитання мучили й не давали змоги зрозуміти, чи правий він.

Адже самому-то Юрію бачилася ця ситуація дещо інакше. Він йде до Нелі, але якщо там його щось не влаштовує, то він завжди може повернутися до Оксани. А тепер виходило, що повертатися буде нікуди. У Оксани буде інший чоловік.
Ближче до вечора до нього нарешті дотелефонувалася Неля.
– А в чому справа? Я чекала тебе вранці з речами? Чому ти не приїхав? Я тут підшукала квартирку для нас у дуже хорошому районі. А ще потрібно з’їздити в салон меблів, треба, щоб ти схвалив мій вибір щодо спального гарнітуру. Так, і ще необхідно заїхати в туристичне бюро до Жорика – оплатити поїздку на Балі. Ти пам’ятаєш про Балі, котику?
Неля верещала без зупинки, навіть не слухаючи, відповідає їй Юрій чи ні.
– Неля! Замовкни на секунду! – закричав він.
– Так, – вона перервала свій словесний потік.
– А що у тебе сьогодні на вечерю? – раптом ні з того ні з сього запитав Юрій.
– На вечерю? Нічого… – Неля розгубилася. – Я ж на дієті. Та й тобі потрібно скинути, ми ж обговорювали це. Ну якщо ти хочеш, можна замовити щось із ресторану…
Вона ще щось говорила, а Юрій уже відключився. Він знав, що вдома його чекає ситна вечеря та спокійний розмірений вечір. І на Балі йому зовсім не хотілося.
Не буде інший чоловік його Оксану називати своєю дружиною. Не бути цьому!