З життя
Грошей нема, кредит майже в нуль, холодильник порожній
Грошей немає, навіть на кредитній картці з кредитних коштів залишилася всього одна гривня, холодильник порожній… А з трави на тебе дивляться два чудових, але дуже голодних ока. Як у такій ситуації вчинив би нормальний, звичайний чоловік? Хто ж його знає! Ірина ніколи не вважала себе звичайною, тому вибір перед нею не стояв. Яка різниця, як голодувати – разом чи окремо. Вдвох навіть якось веселіше, вдвох – завжди цікавіше.
Але кошеня дивилося, та в руки ніяк не давалося. Весь його вигляд говорив чітко і зрозуміло:
– Так, жінка… Руками мене не чіпай! А то знаю я вас – обмацаєте мене всю, а їсти не дасте. Ось сюди їжу насипай, ось сюди! Тут місце зручне, скільки можна мені вже біля нього крутитися?
Довелося Ірині за кошеням побігати. Обидві так запихкали… Маленька киця втомилася і все ж здалася:
– Гаразд, бери мене, я втомилася.
Кошеня в руках було майже невагомим. Воно зовсім нічого не важило – ніби всередині яскравої, пухнастої шубки нічого й не було. І на чому тільки котяча душа трималася? Виключно на силі кошачого духу і бажання жити – тому що вже два дні кошеняті взагалі нічого не перепадало. Та й до цього він теж не сказати, щоб особливо ситно жив.
Засохлий шматочок піци, половинка котлети, та паличка з залишками морозива облизаного. Ось і все, що здобув за кілька днів, залишившись без мами, маленький, голодний котик.
Ірина несла кицю і розмірковувала. Голод, це, звісно, іноді добре, їй би це для фігури не завадило. Але дитину ж треба годувати! І вона вирішила відкинути до біса гордість. Ця гордість їй дуже заважала жити. Виключно через гордість вона не стала ділити з чоловіком нажите спільно помешкання. А адже це він усі два роки подружнього життя їй зраджував!
Через цю гордість не прийняла допомогу матері і батька. І ця гордість погнала її в зовсім чуже місто. До міста, в якому вона опинилася зовсім одна – без рідних, без друзів і без грошей. Але заради кошеняти Ірина забула про свою гордість.
Зайшла в магазинчик, маленький, поруч з домом. Там стояв натовп: трохи підпилий чоловічок, молода сімейна пара та літня жінка.
– Добрий день, – звернулася Ірина до продавця. – Ви мене знаєте, я в третьому під’їзді живу. Не дасте мені в борг пару пакетиків вологого корму? Я віддам за кілька днів, у мене зараз ані копійки. А з зарплати одразу поверну… Ось, підібрала кошеня, а годувати зовсім нічим.
Трохи підпилий чоловічок подивився на Ірину важким, вельми невдоволеним поглядом.
– Пару пакетиків? Не вигадуй! Хіба цим кошеня прогодуєш? Яловичину треба брати! Ось той шматок зважте для мене. І тріску ще, два хвости. Скільки з мене?
Розплатився і простяг пакет Ірині:
– На, годуй своє пухнасте обличчя. А то – два пакетики, два пакетики. Ех, жінки-жінки…
Проворчав і пішов.
– Дочко, візьми молочка.
До Ірини підійшла літня жінка і простягнула літрову упаковку:
– Кошеня малееееньке, вони це люблять. Бери-бери, для маленького не шкода.
Зітхнула співчутливо і теж пішла. Молода пара переглянулася, вони зрозуміли один одного без слів. Дівчина підійшла до прилавку:
– Дайте нам корм для кошенят 10 пакетиків, хліб, рис і кефір.
Як ви зрозуміли, це теж дісталося Ірині. Як же їй було незручно перед людьми, але всі вони давали їй продукти самі, від чистого серця.
Ірина несла кошеня і продукти додому. Кошеня пищало і намагалося прорватися до пакету. Аромат свіжого м’яса зводив малишку з розуму. А Ірина ніяк не могла зрозуміти… Як це так? Окремо їм двом було погано і безпросвітно. Ірина тільки-но змогла влаштуватися на роботу, і перша зарплата буде лише наприкінці цього тижня.
Кошеня теж – кілька днів бігав голодним. Але сьогодні, коли вона його забрала, він розчулило відразу кількох, таких різних людей.
Дома, після вечері, дві дівчинки (велика і маленька) гралися, а вночі кошеня вдячно муркотіло біля плеча.
– Ти думаєш, це я тебе нагодувала?
Погладжуючи крихітну лапку, запитала у кошеняти Ірина.
– Помиляєшся. Це ти нагодував мене!
A Sold Friend: Grandad’s Tale And He Understood Me! It Was No Fun – I Realized What a Foolish Idea It Was. I Sold Him. He Thought It Was a Game, Until He Realized I’d Truly Sold Him. Times, After All, Are Different for Everyone. For Some, All-Inclusive Isn’t All That Generous, While Others Just Dream of Fresh Bread and Sausage. That’s how we lived – each in our own way, with all sorts of ups and downs. I was little back then. My uncle – Uncle George – gave me a shepherd puppy, and I was over the moon. The pup bonded with me, understood me at a glance, looked into my eyes and waited, waited for my signal. “Lie down,” I would say after a pause, and he would lie, gazing up at me loyally as though ready to die for me. “Serve,” I commanded, and the puppy would clamber up on chubby legs and freeze, swallowing anxiously, waiting for a reward – a tasty treat. But I had nothing to spoil him with. We were barely managing ourselves. Times were tough. My uncle, Uncle George, my mum’s brother who had given me the puppy, once said to me: “Don’t be upset, lad. Look how loyal he is! Sell him, then call for him, and he’ll run back to you. No one will see. You’ll have some money for a treat for you and your mum, and for him too. Trust me, I’m telling you something useful.” The idea sounded good to me. I didn’t realize then how wrong it was – an adult suggested it, and besides, it’d just be a joke, and I could get a treat. I whispered into Loyal’s warm, furry ear that I’d give him away, then call him back, so he should come to me and escape from strangers. And he understood me! He barked, as if to agree. The next day, I put on his lead and walked him to the station. Everyone sold things there – flowers, cucumbers, apples. The crowd poured off the train, and people began buying, haggling. I stepped forward a little, pulling my dog closer. But no one approached. Almost everyone had gone when a man with a stern face came over. “You there, lad, waiting for someone, or maybe you want to sell your dog? Good, strong pup – I’ll take him,” and he pressed some money into my palm. I handed him the lead. Loyal looked around and sneezed happily. “Go on, Loyal, go with him, my friend,” I whispered, “I’ll call you, come to me.” And he went off with the man. Hiding, I watched where they went. That evening, I brought home bread, sausage, and sweets. Mum asked sternly: “Did you steal this from someone?” “No, Mum, I helped carry some things at the station, and they paid me.” “Well done, son. Now eat and let’s go to bed – I’m exhausted.” She didn’t even ask about Loyal; she didn’t care. Uncle George came by in the morning. I was getting ready for school, but all I wanted was to go call for Loyal. “So,” he chuckled, “sold your friend?” and ruffled my hair. I pulled away, refusing to answer. I hadn’t slept all night, and couldn’t eat my bread and sausage for the lump in my throat. It wasn’t fun – I realized what a stupid idea it had been. No wonder Mum never liked Uncle George. “He’s daft, don’t listen to him,” she’d always say. I grabbed my schoolbag and dashed from the house. It was three blocks to that man’s house, and I ran the whole way. Loyal sat behind a tall fence, tied up with a thick rope. I called him, but he looked at me sadly, head on his paws, tail wagging, trying to bark though his voice broke. I’d sold him. He thought it was a game, but then realized I had truly sold him. The owner came out, scolded Loyal, and he tucked in his tail. I knew then it was hopeless. That evening I worked at the station carrying bags. They paid little, but it was enough. Scared, I went to the gate and knocked. The man opened the door. “Oh, it’s you again. What do you want?” “Sir, I changed my mind,” I stammered, handing him the money he’d given me for Loyal. He squinted at me, took the money, and untied Loyal. “Here, lad. Take him. He’s been pining, not cut out for a guard dog – but mind, he may never forgive you.” Loyal looked at me mournfully. Our game had become a trial for us both. Then he walked over, licked my hand and pressed his nose into my stomach. Years have passed since then, but I know now: you never sell a friend, not even as a joke. And Mum was so glad: “I was exhausted yesterday, then remembered – where’s our dog? I’m used to that boy, he’s part of the family, our Loyal!” After that, Uncle George hardly ever visited. We didn’t find his jokes funny anymore.
A Sold Friend. Grandads Tale And he understood me! It wasnt fun, I realised it was a foolish plan. I...
“While We Sell the Flat, Go Stay in the Care Home,” Said Her Daughter: How a Late Marriage, a Selfish Husband, and a Dreadful Choice Doomed One Mother’s Final Years
While were selling the house, why not stay at the care home for a bit? my daughter suggested Margaret married...
I Took a DNA Test and Lived to Regret It: How Doubt Cost Me My Marriage, My Family, and My Future with My Children
I did a DNA test and I regretted it I ended up marrying my girlfriend when I found out she...
Putting Dad in a Care Home: Elizabeth’s Struggle Between Guilt and Self-Preservation in the Face of a Lifetime of Cruelty
What nonsense is this? A care home? Over my dead body! Im not leaving my house! Elizabeths father hurled his...
After My Parents’ Divorce, They Cast Me Out: How I Was Forced to Leave Home, Lost My Family, and Began a New Life—Until a Twist of Fate Brought Us All Back Together
I pleaded, yet my mother stood firm. She hurriedly tossed my belongings into a rucksack, handed me a bit of...
Don’t Go, Mum: A Family Story of Love, Judgement, and Redemption
Dont Go, Mum. A Family Story As the old saying goes: you cant judge a book by its cover. But...
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...
After Turning Seventy, She Was Forgotten—Not Even Her Son or Daughter Remembered Her Birthday, But When Her Son Betrayed Her and Sold Her Home, an Unexpected Reunion with Her Estranged Daughter Changed Everything
After turning seventy, she found herself unwanted by anyone not even her own son or daughter remembered her birthday. Margaret...