Connect with us

З життя

Гучний сюрприз: чому син з невісткою не з’явилися на мій ювілей, навіть після подарованої квартири?

Published

on

До свого шістдесятоліття я готувалася від щирого серця, з хвилюванням. За тиждень до свята почала купувати продукти, розмірковувала про меню, уявляла, як зустріну цей день у колі найближчих. Мені так хотілося тепла, родинного затишку, щирих усмішок. Живу я з молодшою донькою — Олею, їй уже тридцять, а заміж вона так і не вийшла. Ще в мене є старший син — Іванко, йому сорок, він давно одружений, має доньку.

Я мріяла, щоб за одним столом зібралася вся моя родина — Оля, Іванко, його дружина Марічка та онука Софійка. Все організувала — наготувала улюблених страв: голубці, домашнє печеня, кілька салатів, випічку й, звісно, святковий торт. Усім заздалегідь сказала, що святкуватимемо в суботу, щоб ніхто не будував інших планів.

Але в суботу ніхто так і не прийшов.

Я дзвонила синові — він не брав трубку. І чим ближче до вечора, тим важче ставало на душі. Замість сміху й розмов — тиша. Замість тостів — сльози. Я навіть не могла сісти за стіл, не могла дивитися на цю порожнечу. Вся хата була наповнена запахами — і водночас пройнята зрадницьким холодом. Ввечері я просто розридалася, немов дитина. Оля намагалася мене втішити, але я не могла заспокоїтися.

Наступного ранку я не витримала. Встала рано, зібрала у сумку решти їжі зі святкового столу та поїхала до сина. Мені здавалося — раптом щось трапилося, раптом були поважні причини.

Відчинила мені Марічка. Сонна, у халаті. І без ніякої радості запитала:
— А вам навіщо?

Усе всередині перевернулося. Я зайшла у дім. Іванко ще тільки прокидався. Він запропонував чаю, а я, стримуючи образи, спитала:
— Чому ви вчора не прийшли? Чому не попередили? Чому ігнорували мої дзвінки?

Син опустив очі, мовчав. А от Марічка заговорила. І з таким виглядом, ніби все це в ній давно назрівало:
— Ми взагалі не хотіли приходити. У нас немає настрою для свят. У нас проблеми. У нас… однушка, яку ви нам «великодушно» подарували. А самі залишилися в трішці. Нам бракує місця, через це ми навіть другу дитину не плануємо. Ви просто віддали нам старе житло, а собі залишили краще.

Я завмерла. Мені здалося, що я не дочула.

Я згадала, як ми жили втрьох у тій самій трішці. Я, Іванко й Оля. Як мій чоловік колись виїхав за кордон і зник — без листів, без дзвінків. Як я сама тягнула дітей. Як батьки допомогли купити ту квартиру, в якій зараз живу. Як я сім років терпіла тісноту, бо хотіла, щоб у сина з дружиною була своя оселя. Вони займали одну кімнату, Оля — другу, а я жила в прохідній. Коли народилася Софійка, я доглядала за нею, нянчила, як могла. І навіть коли моя свекруха померла, залишивши мені в спадок крихітну, занедбану квартиру, я зробила там ремонт і віддала її синові — щоб вони нарешті жили окремо.

І ось через роки я чую, що моя жертва була недостатньою.

Що я, виявляється, залишила собі «краще». Що вони нещасливі. Що я винна.

Я їхала додому з грудком у горлі. Ніби все моє життя — усі зусилля, безсонні ночі, турбота — виявилися нікому не потрібними. Люди не просто забувають добро. Вони починають вважати, що їм завжди повинніЯ втрачала сім’ю не тоді, коли вони не прийшли, а тоді, коли зрозуміла, що ніколи й не була для них досить гарною матір’ю.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 4 =

Також цікаво:

З життя2 години ago

Кохання не знає меж

-Знаєш, серденько, як кажуть, не кожна Марта — Київсьна, не кожний Тарас — Одеський. Святих на цій грішній землі замало....

З життя2 години ago

Двері, які закриваються для кохання

Богдан стояв перед знайомими дверима й не спроможнавсь натиснути дзвінок. У руці він тримав велику сумку з речами, а в...

З життя3 години ago

У цій родині ти залишився за бортом

– Тебе тут нема! – Єлениний голос аж дзвенів від гніву. – Зрозуміла? У цій родині тебе вже відтепер немає!...

З життя3 години ago

Легко мріяти — важко жити

М’яке постелище — твердий сон. «Ну що, цього разу сподіваюсь, ви не на три дні? Затримаєтесь довше? Оленко! Чого мовчиш?»...

З життя4 години ago

ВИДАТНЯ УНІКАЛЬНІСТЬ

Зазвичай про таких як я кажуть — «у неї дар». Я ж завжди вважав це покаранням. Але про все по...

З життя4 години ago

Осиротіле дитинство: історія втрати і сили

Й осиротіла в шість років. Мама чекала третю дитину, коли нас із сестрою вже було дві. Я все пам’ятаю: як...

З життя5 години ago

Ювілейний торт завершив святкування

Валентина Петренко аккуратно поправила дрожащими руками скатерть під сервізом та знову поглянула на годинник. До з’яви гостей залишалося менше години,...

З життя6 години ago

Неперевершене відкриття: забирайте близнюків, ви в списку батьків!

**Щоденниковий запис** Нічого не знаю, у графі “батько” записані ви, забирайте близнюків! Через три роки після розлучення я раптом став...