— І хочеш одружитися з моїм сином — віддай свою дитину в притулок, — заявила майбутня свекруха…

— Якщо хочеш вийти заміж за мого сина, віддай свою дитину до дитбудинку, — заявила майбутня свекруха…

Перший чоловік Ніни був її другом з дитячого будинку. Вони обидва були сиротами, і їхня дружба переросла в кохання. Вони одружилися у 19 років. Вона відразу ж завагітніла, а він почав працювати вантажником, щоб утримувати родину. Жили вони в квартирі, яка належала бабусі Олега. Ніні довелося продати свою кімнату, щоб погасити борги за комунальні послуги, які залишилися від бабусі разом із квартирою.

Олег та Ніна жили небагато, але в любові. Їхнє щастя тривало лише три роки. Якось на роботі стався нещасний випадок, і Олег загинув, залишивши дружину з дитиною.

Ніні вдалося влаштувати сина в дитячий садок і вийти на роботу. Без освіти та досвіду вона змогла отримати посаду на пошті через знайомих. Зарплата була невеликою, грошей не вистачало. Але Ніна була вдячна і за це. А коли у відділку звільнилася прибиральниця, вона стала підробляти замість неї. Молоду жінку не бентежила брудна робота. Вона думала про сина, згадувала голодне дитинство і вірила в чудо. І воно сталося. Принаймні, Ніна так вирішила.

— Дівчино, довго мені ще чекати своєї черги? Я на вас поскаржусь! — обурився чоловік. Ніна розбирала посилки і не встигала обслуговувати людей. — Понабирали ледарів, а потім дивуються…

Ніна не любила, коли ображали працівників пошти. Вона знала, що це тяжка робота, і їй було прикро за колег. Клавдія Семенівна, жінка з хворими ногами, була змушена тягати коробки, адже з чоловіків у всьому відділенні був лише один, і той працював не щодня.

— Наступний, — сказала Ніна, відчиняючи віконце.

— Я до вас уже втретє приходжу! Знайдіть нарешті мого листа! Та що ви за люди такі! — кричав чоловік, вихлюпуючи негатив на Ніну.

— Вашого листа немає… Він відправлений, оскільки термін зберігання вже вийшов, — Ніна повідомила «радісну» новину, і чоловік з силою вдарив по стійці. Вона тріснула і впала, зачепивши Ніну. Але замість того, щоб заспокоїтися і вибачитися, чоловік почав ще сильніше громити меблі. Невідомо, чим би все скінчилося, якби в ситуацію не втрутився один з відвідувачів. Як з’ясувалося згодом, він працював у поліції, і йому вдалося заспокоїти порушника. Він же відвіз чоловіка в поліцію, щоб притягнути до відповідальності.

Поштове відділення довелося закрити раніше, але відвідувачі самі розбіглися, коли хуліган трощив меблі, тож крім майна і Ніни, ніхто не постраждав.

Клавдія Семенівна надала Ніні першу допомогу, а наступного дня працівниць відділку викликали до поліції для дачі свідчень.

Ніну опитував той самий поліцейський, Юрій. У той момент вона подумала, що чоловік у формі — це той ідеал, який зміг би її захистити не тільки від хулігана, але й від усіх життєвих негараздів. Очевидно, у її погляді Юрій і розгледів те саме зацікавлення і надію. Виявилося, що він не одружений і не проти поспілкуватися у неформальній обстановці.

Юрій запросив Ніну в гості в один з вихідних днів.

З сином погодилася посидіти Клавдія Семенівна, і Ніна з радістю вирушила на побачення. Ніна не приховувала, що у неї є син, Олексій, а от Юрій недоговорив про важливу обставину… Пізніше з’ясувалося, що він жив з матір’ю. І Зінаїда Євгенівна була в їхній родині «поганим поліцейським». Дома Юрій ставав підкаблучником, маминим улюбленцем, і вона наказувала, як хотіла. Але Ніна дізналася про це тільки тоді, коли Юрій запропонував жити разом.

— Тобі треба познайомитися з моєю мамою. Вона у мене справжнє чудо, — сказав він.

— Зінаїда Євгенівна знає про мене?

— Так. І їй не терпиться дізнатися тебе ближче.

Того вечора Ніна не змогла залишити сина з Клавдією Семенівною. Та й знайомство не передбачало таємниць. Тому Ніна, трохи хвилюючись, взяла Олексія і пішла на побачення.

Зінаїда Євгенівна одразу ж задала питання відверто:

— Це що за хлопчик?

— Мій син.

— Нам з дітьми наречена не потрібна, — заявила вона, змусивши Ніну застигнути.

— Заходьте, не стійте на порозі, — сказав Юра. Чи чув він слова матері чи ні, Ніна не зрозуміла. Вона хотіла піти, але Юра за руку затягнув її в квартиру і зачинив двері. — Мама пирогів напекла, йдемо до столу.

При слові пироги Олексій оживився. Він був досить активною дитиною, чим дуже дратував Зінаїду Євгенівну. Вона з першого погляду не злюбила хлопчика і вирішила у що б то не стало відвадити наречену.

Але Юра був налаштований рішуче. Ніна йому подобалася, і він закохався. Вперше слово матері для нього стало не головним. І тоді Зінаїда Євгенівна вирішила діяти іншим способом. Вона на деякий час відступила.

Ніна з Олексієм переїхали до Юри, а Зінаїда Євгенівна затихла.

— Ось одружимося ми з тобою, Ніно, і будемо жити довго та щасливо. Дитину народимо… — мріяв Юрій. — Квартиру твою продати треба. Навіщо їй пусткою стояти? Об’єднаємо капітали та вкладемося у велику. Чотирикімнатну візьмемо!

— Що тут об’єднувати. У твоєї сиротки немає нічого, окрім нащадка, — незадоволено скривилася Зінаїда Євгенівна. Вона була проти весілля, вважаючи, що для сина краще підійшла б забезпечена та самостійна дівчина без «вантажу».

Але Юра вважав інакше. Хоча з сином Ніни він не займався і уникав його. Хлопчик тягнувся до нього, але отримував у відповідь лише ігнорування або сварки. Ніна ж сподівалася, що з часом ситуація налагодиться і сама займалася з дитиною. Але чим більше часу вони жили разом, тим сильніше Юрій ревнував її до сина. А Зінаїда Євгенівна лише підливала масло у вогонь.

Ніна намагалася приділяти увагу всім, але Олексій вимагав все більше турботи, а Юрій все більше ласки. Почалися сварки. Але замість того, щоб знайти рішення проблеми, Ніна виявила, що вагітна і не змогла приховати цю новину від сім’ї.

— Будеш вдома сидіти, нічого тобі працювати, — сказав ревнивий Юра, замкнувши її вдома з матір’ю та сином. Зінаїда Євгенівна не стала довго ходити навколо та й сказала Ніні в обличчя:

— Якщо хочеш заміж за мого сина, здавай свій непорозуміння куди слід!

— Куди слід?! — зблідла Ніна.

— В дитбудинок, звісно! Не строй із себе дурненьку, все ти сама розумієш! Скоро народиться нормальна дитина, від Юрочки. А цей… знайдений, нікому не потрібен.

— Та як ви можете таке говорити?! Це жива людина, а не лялька! Я сама виросла в дитячому будинку і знаю, що це таке! Мій син житиме зі мною, хочете ви цього чи ні.

— Це ми ще побачимо.

— Юра любить мене і не допустить цього…

— Тебе, може, і любить, а відплодок твій йому поперек горла. Ще побачиш…

Ніна довго плакала після цієї розмови. А потім взяла себе в руки і тихо зібрала речі, щоб піти. На щастя, її квартиру не встигли ні здати, ні продати.

Зінаїда Євгенівна не стала зупиняти невістку сина.

— Іди і не повертайся, — сказала вона вслід.

Але Юрій, дізнавшись, що Ніна пішла потайки, прийшов у лють. Він приїхав до Ніни і почав стукати в двері. Ніні довелося відчинити.

— Повернися додому, Ніна. Я без тебе не можу.

— Твоя мати ненавидить мого сина… — зі сльозами сказала вона.

— З нею розберуся сам. Поїхали.

Ніна повірила Юрію, а даремно.

З тієї пори її життя стало нестерпним. Він контролював кожен її крок, а свекруха, зрозумівши, що її план не вдався, почала будувати новий, ще більш жорстокий. Вона щось підсипала Юрі в їжу, обмовляючи на Ніну. Той і раніше був ревнивим, але став зовсім некерованим. Коли Ніна пішла до магазину і вирішила трохи прогулятися з сином, він з кулаками накинувся на неї, вирішивши, що вона йому зрадила.

Юрія ніби підмінили. Він почав підіймати руку на Ніну, а та не знала, як від нього втекти, оскільки зовсім він її з дому не випускав. Свекруха дивилася на все і казала:

— Позбудься Олексія, якщо хочеш, аби Юра став таким, як раніше.

Таке життя негативно вплинуло на здоров’я Ніни, дитину вона втратила, а Олексій почав заїкатися. Урок, який дала їй життя, став надто жорстоким. Але якби не викидень, у Ніни не було б можливості втекти з цього пекла, в яке перетворилося її життя і життя її сина.

Потрапивши до лікарні, вона розповіла медсестрі про те, що відбувалося в її родині, і їй допомогли. Звісно, ні про яке весілля більше й мови не йшло, хоча Юрій дуже вибачався перед Ніною, шкодуючи про те, що накоїв.

— Словно пелена перед глазами была. Сам не свой, прости! — виправдовувався він, а Зінаїда Євгенівна лише посміхалася. Вона домоглася свого і залишилася задоволена.

Проте Юра приїжджав до Ніни. Просив повернутися і не міг її відпустити. Чергував біля дверей і погрожував, що якщо вона не повернеться, він помре.

А одного разу він просидів під дверима всю ніч…