Я — Алёша. У мене родина класна, як трансформер.

Вітаю, я — Олег. Моя сім’я така ж класна, як Лев. Це такий трансформер, ви що, не знаєте? Мама, на жаль, поїхала. Спочатку вона лікувалась, довго лежала у ліжку, мене обіймала. А потім бабуся сказала, що мама поїхала до санаторію, дуже далеко. От би вона мені привезла Оптімуса Прайма!

Після того як мама поїхала, тато теж зажурився. Почав сильно втомлюватися на роботі, так що, повертаючись додому, дивився на мене і плакав. Якщо хтось знає начальника на його роботі, скажіть йому, щоб не перевантажував тата. Це неправильно, коли дорослі чоловіки плачуть. Ще він казав, що більше не може, знову зникав, повертався зовсім знесилений, пахло від нього прикро. Напевно, він у мене спортсмен, побігав, а потім з калюжі пив. Класно ж я про калюжу вигадав?

Одного разу я вже майже заснув, але чув, як бабуся кричала на тата, що пора забути, відпустити, що у нього є я. А тато ридма ревів, майже як Христя з другого поверху, вона в нас у дворі найбільша плакса. У тому, що тато плаче, точно винна робота. Значить, він працьовитий. І веселий був, до того як мама поїхала. Ми зібрали майже повну колекцію Біоніклів, чий ще тато так може?

Потім бабуся відвела мене в дитсадок. Усю дорогу я казав, що і вдома гарно. Але бабуся вперта, хоч і добра. У садочку мені не сподобалось. По-перше, Олегів там багато, а має бути один — я. По-друге, дівчата. Я не проти дівчат, але вони дурненькі. Нудять, вередують, банти на головах носять. Ви носите? Я – ні. Але найгірше в садочку — це Ірина Семенівна, вихователька. Чому вона бабусі подобається, не знаю, мабуть, уперті одне одного люблять. Ми з татом її називаємо Тітка Бос.

У садочку я найбільше дружу з Платоном, нам разом весело, а Ірина Семенівна заздрить. Одного разу вона сказала, що якщо не замовчимо, вона нам язики проколе дироколом. Дирокол завжди стоїть у неї на столі. Отвір у язиці — це круто, я по телевізору бачив. Але, напевно, боляче, тому доводиться слухати Тітку Боса.

На сончас у мене є ліжко. Вдома своє і тут своє, уявляєте? Ми з Платоном спимо поруч. Але взагалі не спимо, а говоримо про Оптімуса. Ірина Семенівна свариться, що треба мовчати. Я не знаю, в яку тряпку — може, є спеціальна для мовчання, але ми не знайшли. Невдача.

Я ось про що думаю. Тітка Бос каже, що ми не розуміємо свого щастя, і чи була б у неї така можливість, вона спала б і з качками. У чому жарт? Це незручно, і качки щипаються, я точно знаю, був же в селі.

На полудень у садочку дають узвар з ватрушкою. О, як же це смачно. Давайте я поки помовчу, а ви купіть собі ватрушку. Почекаю трохи.

Ну як? Я ж казав, що сподобається. Зараз ще розповім, як мене забули в садочку, класна історія. Отже, був вечір. Всіх вже забрали батьки, ми з Платоном самі залишилися. Ірина Семенівна набирала татові на мобільний, а він вимкнений. Подзвонила бабусі, та сказала, що хтось на машині в’їхав у стовп. Я не зрозумів, у чому справа, але Тітка Бос заплакала, а тим часом за Платоном прийшла мама. Вихователька попросила її взяти мене на ніч. Уявляєте, як круто? До друга з ночівкою!

Ми сіли в машину до них. Мама Платона працює в таксі, чудеса. Вона швидко водить, як Шумахер, і лається за кермом поганими словами. Батько Платона теж поїхав далеко, Платон думає, що до Японії — шукати секрет японського виробництва.

Квартира виявилася тісною, але було все одно весело. Ми втрьох грали в хованки і пили газовану воду з бульбашками, вдома такої нема. Мама у Платона класна, помила мені голову і підстригла нігті, каже, якщо на ногах нігті, то на руках рукті. Оце так прикол! Був дуже крутий день! Потім вона нас вклала і прочитала казку про Русалоньку. Майже як мама.

* * *

Вранці мене забрав тато. Сказав, що загубив машину. Не розумію, як можна загубити таку величезну річ, це ж не Біонікл. Ще у тата на обличчі були страшні подряпини і синці. Так парився віничком у лазні, що подряпав обличчя. Глупий тато, іноді його шкода.

Увечері до нас у гості прийшов татів найкращий друг Сергій. Найголовніше, що у Сергія є Барсик! Справжній пес. Ікла великі, як у вовка, але він мене ніколи не кусає, тільки руки лиже. Поки ми з Барсиком грали, дорослі посварилися. Сергій кричав: «Ти зовсім офігів, на кого Олежа залилиш? Так не можна, живи, заради неї і нас живи». Тато у відповідь кричав, що втішати не треба. Вони врешті побилися, то чи тато Сергія першим ударив, чи навпаки, загалом, боролися на кухні і сопіли, а ми з Барсиком їх рознімали. Барсик молодець, куснув обох за характеристики, щоб ні кому не було образливо. Потім ми втомилися, лежали на підлозі всі разом. Я сказав:

– Ви чого б’єтеся? Погана звичка, мамі не сподобається.
– ЇЇ нема, – відповів тато.
– Чого нема? – не зрозумів я.
– Рано! – сказав Сергій татові, а мені пояснив, що нема машини.

Тато точно дурненький, знайшов за що засмучуватися. Довелося його втішати.

– Ти тільки не ридай, це лише машина. Нову купимо. Ти у мене розумний, придумаєш щось, і Сергій допоможе. Пам’ятаєш, я загубив великого Скубі-Ду? Так, спочатку було важко, плакав щодня. Потім так вирішив: я є, а його нема. Мені тут добре, а Скубі-Ду в іншому місці добре. Не варто сумувати.

Тато міцно мене обійняв. Вони з Сергієм мовчали і плакали, точно вам кажу, я бачив сльози. Барсик скиглив. Двоє дорослих – і рознюнилися через машину. Потім всі з підлоги встали, тато пообіцяв Сергію постаратися і взяти себе в руки. Барсик тієї ночі спав зі мною, який же він крутий та теплий!

* * *

Наступного дня тато прийшов за мною до садочка пішки. Приніс мені велосипед, а мамі Платона — квіти, довго просив вибачення. Вони посміхалися, ми з Платоном теж. Його мама про машини все розуміє, одразу сказала: нічого, буває. Добре вони виглядають, як наречений із нареченою.

Потім я їхав додому на велосипеді, а тато біг за мною. Я сміявся, а він чомусь і у мене вибачення просив. Дорослі всі дивні, навіть свої.

* * *

Тата як підмінили з тих пір, як вони з Сергієм побилися і Барсик вкусив. Тепер приходить додому раніше. Напевно, хтось поговорив з начальником на роботі. Дякую! Ще ми з татом по вівторках ходимо у басейн. Він плаває як дельфін і обіцяв, що мене теж навчить. По четвергах у нас карате, одягаємо білі кімоно і махаємо як навіжені. Особливо татові подобається бити грушу, він може двадцять хвилин колошматити без зупинки — такий сердитий, вам і не снилося. А потім усміхається. Ходили вчора на китайську мову, думаємо, туди теж записатися. Тато каже, китайську знати корисно. Мені подобається, що там малюють каракулі, а насправді це не каракулі, а слова. І вчать їсти двома паличками, як у кіно.

* * *

Нещодавно у мене був дитячий корпоратив. Так тато жартома називає день народження. Я запитав, чи приїде мама, але виявилося, що вона дуже зайнята у санаторії. Зате тато запросив усіх моїх друзів із садочка, щоб день народження був найкращим у житті. Він дзвонив організаторам свят, клоунам, людям, які роблять торти. Каже, легше на Місяць злітати, ніж влаштувати день народження дитині. Бабуся мудра, запропонувала підключити маму Платона. Вийшло суперкруто! Вони з татом швидко домовилися, все зробили, вона спекла торт із Левом. Барсик прийшов, ми з ним танцювали і з дівчатами теж. Інколи і дівчата на щось годяться. Шкода, що мама не подзвонила.

* * *

Пройшов рік. Ми дуже багато часу проводимо вчотирьох. Я, тато, Платон і його мама. Круто ж завжди мати друга поруч. Мама Платона добра. Ви б бачили, як вона наркомана відлупцювала, який хотів забрати мій велосипед. Тато з нею після роботи не втомлюється. Сьогодні бабуся і тато сказали, що хочуть зі мною серйозно поговорити. Я знаю про що. Звісно, виберу Лева. Оптімус, тільки не ображайся! Сьогодні вночі мені приснилася мама. Гарна така. Вона мене гладила і тихенько на вушко сказала, що татові і мені з мамою Платона жити краще, що вона добра і щоб я це татові пояснив. Олег розумний, Олег все пояснить, як треба.