— Я більше не ваша слуга!

— Я вам більше не служниця!

— Алло, люба! У мене для тебе великий сюрприз! Приготуй сьогодні на вечерю свою фірмову страву!

— А що сталося? — занепокоїлася Оксана.

— Усе чудово! Увечері розповім!

Дзвінок обірвався, а жінка з сумнівом подивилася у вікно. Стояв похмурий жовтень. Дзвінок чоловіка не підняв настрій, адже за двадцять п’ять років шлюбу він жодного разу не робив сюрпризів, тим більше таких великих.

Дзвінок у двері застав її саме в момент витягування з духовки фірмової м’ясної страви з секретним соусом.

— Привіт, господине! Як смачно пахне! — з захватом заговорив Андрій, рвучко ставлячи пляшку на стіл. — Накривай на стіл! Добувач у дім прийшов!

— Чого ти такий збуджений? А, добувач? — жінка примружилася на чоловіка.

— Зараз руки помию і під тост розповім.

Розливши по келихах вино, Андрій пафосно почав, — Я піднімаю цей келих за найкращого у світі чоловіка і батька! А також за нас і… за два тижні чудового відпочинку в найкращому тризірковому готелі на березі океану.

На секунду Оксана навіть зраділа, але чоловік продовжив:

— Ти не знаєш, а Антін вміє пірнати з аквалангом?

— Хто? — розгубилася жінка.

— Ну ти що, мама?! Антін, чоловік нашої улюбленої доньки Галини.

— А до чого тут Антін і Галина?

— Ти що, Оксана? Вдома засиділася? Ми їдемо всі разом, однією великою родиною.

Жінка поставила келих, навіть не пригубивши. Вона втомлено подивилася на чоловіка.

— Хто оплатив путівку?

— Я, звісно! — гордо вдарив себе кулаком в груди Андрій.

— Тобто ти годував мене обіцянками про подорож на райський острів, збирав на це двадцять п’ять років і зараз хочеш, щоб ми летіли з донькою і зятем?! Так я їх і так кожен день бачу! Вони вдома не готують, бо в нас завжди можна поїсти! Ти навіть продукти для них купуєш і за квартиру платиш. Бо вони не розбираються в «дорослих папірцях».

— Але ж Галинка… — почав Андрій.

— Що Галинка?! Я народила вісімнадцять! Тішила себе, що потім поживу! А що зараз? Мені сорок п’ять. Я нічого не бачила і ніде не була. Працюю з дому. Від плити і раковини не відходжу.

На її очі навернулися сльози. Образа душила.

Оксана любила доньку, але абсолютно байдуже ставилася до зятя. Вона вважала, що дорослі люди повинні жити самостійно. Коли у вісімнадцять років вона завагітніла і вийшла заміж, їй ніхто не допомагав. Від чоловіка, який працював в Інституті, допомоги було мало. Освоївши бухгалтерську справу, вона і понині консультувала і вела кілька підприємств. Іноді тільки на її плечах була вся відповідальність за добробут сім’ї.

— Оксана! — голос чоловіка прозвучав суворіше. — Що за плач? Ми з тобою і так багато часу проводимо разом, а хлопці ще не стали на ноги, шукають себе, їм допомагати треба.

— А ти не пробував подумати про мене?

— Звичайно! Ти ж теж їдеш! У чому проблема?

— Мабуть, проблема в мені… — прошепотіла жінка і, піднявшись зі стільця, пішла в кімнату.

Наступного дня до неї в гості прийшла Галина.

— Привіт мамо! А я не з порожніми руками, — розмахувала вона коробкою із замороженою піцою.

— Привіт. Мікрохвильовка там. — Оксана вказала на кухню і сіла у крісло перед комп’ютером.

— Ти що, мамо? Скоро Антін приїде, я думала, що до піци супчик якийсь звариш і до чаю щось.

— Кухня там, — ще раз показала напрямок жінка, не відриваючись від роботи.

— А ти чого така зла? Тато скаржився, що ти не оцінила його подарунок.

— Щоб мене зрозуміти, потрібно бути мною, — тихо відповіла Оксана.

— Що ти там під ніс бурчиш? Донька прийшла в гості, а ти сидиш і робиш вигляд, що мене немає! Я думала, ми з тобою перетрясемо гардероб і потім підемо за речами для відпустки. От і Антона покликала, щоб пакети носив!

Оксана, не витримавши, підвелася з крісла.

— Слухай, доню, якщо ти не бачиш, я працюю. І вже двадцять сім років працюю на вас! Для того щоб твій батько міг спокійно сидіти на п’ятій точці без перспектив і нормальної зарплати. Для того щоб моя донька використовувала мене, як кухарку і картку для оплати товарів у магазині.

Вона набрала повітря в легені, щоб продовжити, але тут у двері подзвонили. Прийшов Антін. Тридцятирічний хлопець з густою бородою, вусами та незмінним самокатом.

— Добридень, тітко Оксано! А я до вас із подарунком! Від усього, так би мовити, колективу. Андрій Сергійович теж у справі! — сказав він і дістав із рюкзака… блендер. — Вибачте, що без коробки. У рюкзак не влізла. Але всі насадки у мене тут.

— Ну класно ж, мамо? Ти ж любиш готувати, це прекрасний подарунок для домогосподарки!

Оксана лише гірко усміхнулася і пішла в свою кімнату.

— Що з нею? — почула жінка здивований шепіт Антона.

— Чорт знає. Тато, може, щось накосячив. Пішли звідси.

— І що? Навіть не поїмо нічого?!

— Піцу забери. Дома поїш.

— Ненавиджу заморожену піцу. Краще свіжі пиріжки.

— От сам і пеки! — огризнулася Галина.

Коли двері за гостями зачинилися, Оксана прикрила обличчя руками і прошепотіла:

— Напевно я погана мати і дружина…

Тривожний сон охопив напружений розум.

Їй снилося маленька Галина, у якої болів животик. Потім снилося, як її у дворі ображають хлопчаки, і Оксана захищає доньку. Після снилося, що Андрію скоротили зарплату, і Оксана втішає чоловіка і бере додаткову роботу. Потім вона кудись біжить. За нею женеться Антін на самокаті.

І раптом… Стало дуже спокійно і тихо. Вона стоїть на вершині пагорба. Внизу звивається річка, а вдалечині видніється ланцюжок гір, і західне сонце освітлює їхні вершини.

Прокинувшись, Оксана знала, що робити.

— Привіт, люба! Я вдома! Як справи? Добре себе почуваєш? Галина сказала, що в магазин ти їхати не захотіла і подарунок тобі не сподобався.

— Мені нічого не потрібно в магазині.

— А як щодо купальника і капелюшка, наприклад? А мені треба купити шорти і майку.

— Так їдьте і купуйте. Я з вами нікуди не поїду! Ні в магазин, ні на пляж! У мене свій океан. Питаннями покупок і підготовки займайтеся самі. Мене не турбувати! У мене багато роботи.

Андрій застиг.

— А як же гроші? Я ж уже за все заплатив.

— Вважай, що це плата за мої нерви.

Андрій голосно засопів, що означало його крайню ступінь образи. І перестав розмовляти з дружиною. Оксану це цілком влаштовувало.

Через два дні вона закінчила важливі справи і, зібравши теплий одяг і ноутбук, зателефонувала чоловікові.

— Алло. Передумала? Я вже не серджусь.

— Мені байдуже на твої образи, Андрій. — Спокійно сказала Оксана. — Я телефоную повідомити, що їду у відрядження, наскільки не знаю. Не забудь перевіряти пошту і оплачувати квартиру. Все.

Обірвавши розмову, жінка відчула, як стає легше дихати. Усміхнувшись собі в дзеркалі, вона вийшла з квартири.

Довгий переліт не затьмарив враження від зустрічі з прекрасним. Заселення в готель, знайомство з порядком і послугами пролетіло як у тумані.

І ось він! Той самий момент! Курячі димом вулкани з одного боку! Бурхливий океан з іншого! Оксана набрала повітря і з трепетом дивилася, як західне сонце забарвлювало багряно-червоним кольором величні краєвиди Карпат!

А на іншому кінці світу, на теплому пляжі, вже четвертий день страждали від діареї Андрій Сергійович і Антін. Галина ж, як могла, доглядала за ними, лаючи батька за жадібність. Адже готель, де вони зупинилися, зовсім не схожий на образ шикарного курорту, намальованого в уяві дівчини. Вона висловила татові все, що думала, а батько у відповідь звинувачував доньку в егоїзмі. Антін же просто страждав. Адже, окрім проблем із травленням, у його бороді щось дуже сильно свербіло…

— Невже доведеться голитися?! — няв він, чухаючись і бігаючи в туалет. — Ну, зроби щось!

— Що?!

— Дай мені ліки!

— Я не знаю, які…

— Подзвони мамі! Вона знає!

— Мама вимкнула телефон.

Багато разів вони всі шкодували про відсутність Оксани і її вимкнений телефон. Відпустка була зіпсована буквально в прямому сенсі слова.

Оксана повернулася через місяць. Її зустрічали вдома. На столі стояли роли і підгорілий пиріг.

— Я переїжджаю жити в Карпати. — Заявила Оксана. — Якщо хтось хоче зі мною, обговоримо. Решта не обговорюється.

— Ні вже… Ми краще приїдемо до тебе в гості, мамо… — Донька трохи образилася, але відпустила Оксану.

Андрій намагався говорити, погрожувати, ображатися. Але Оксана вже не жила минулим. Через два місяці вони з чоловіком розлучилися.

На краю землі життя набуло справжнього смаку! Смак солоного вітру в обличчя… А може, вона ще зустріне своє справжнє щастя…