— Я більше вам не слугую!

— Я вам більше не служниця!
— Привіт, люба! В мене для тебе великий сюрприз! Приготуй сьогодні на вечерю свою фірмову страву!
— Що сталося? — схвилювалася Оксана.
— Все чудово! Ввечері розповім!
Дзвінок обірвався, а жінка з сумнівом подивилася у вікно. На вулиці стояв прохолодний жовтень. Дзвінок чоловіка не підняв настрій, адже за двадцять п’ять років шлюбу він ніколи не робив сюрпризів, ще й таких великих.
Дзвінок у двері застав її в момент витягування з духовки фірмового м’яса з секретним соусом.
— Привіт, господине! Як смачно пахне! — з захопленням промовив Андрій, ставлячи пляшку на стіл. — Накривай стіл! Годувальник прийшов!
— Чого ти такий збуджений? А, годувальник? — з прижмуром подивилася жінка на чоловіка.
— Зараз руки помию і під тост все розкажу.
Розливши вино по келихах, Андрій урочисто почав, — Я піднімаю цей келих за найкращого в світі чоловіка і батька! А ще за нас і… за два тижні чудового відпочинку в кращому тризірковому готелі на березі океану.
На мить Оксана навіть зраділа, але чоловік продовжив:
— Ти знаєш, чи Ігор вміє пірнати з аквалангом?
— Хто? — розгубилася жінка.
— Ну ти що, мамо?! Ігор, чоловік нашої улюбленої доньки Марини.
— А до чого тут Ігор і Марина?
— Ти що, Оксано? Засиділася вдома? Ми їдемо всі разом, однією великою родиною.
Жінка поставила келих, навіть не куштуючи. Вона втомлено подивилася на чоловіка.
— Хто оплатив путівки?
— Я, звичайно! — гордо вдарив себе кулаком у груди Андрій.
— Тобто ти годував мене обіцянками про подорож на райський острів, копив на це двадцять п’ять років і зараз хочеш, щоб ми полетіли з донькою і зятем?! Так я їх і так кожного дня бачу! Вони вдома не готують, бо в нас завжди можна поїсти! Ти навіть продукти для них купуєш і за комуналку платиш. Бо вони не розуміють у «дорослих паперах».
— Але ж Маринка… — почав Андрій.
— Що Маринка?! Я народила вісімнадцять! Втішала себе, що потім поживу! А що зараз? Мені сорок п’ять. Я нічого не бачила і ніде не була. Працюю з дому. Не відходжу від плити і раковини.
На її очі навернулися сльози. Образа душила.
Оксана любила дочку, але абсолютно байдужа була до зятя. Жінка вважала, що дорослі люди повинні жити самостійно. Коли вісімнадцять вона завагітніла і вийшла заміж, їй ніхто не допомагав. Від чоловіка, працюючого в НДІ, допомоги було мало. Навчившись бухгалтерії, вона й до сьогодні консультувала і вела кілька підприємств. Часто на її плечах лежала відповідальність за добробут сім’ї.
— Оксано! — голос чоловіка став суворішим. — Що за сльози? Ми з тобою і так багато часу проводимо разом, а діти ще не стали на ноги, шукають себе, їм треба допомагати.
— А ти не пробував подумати про мене?
— Звісно, ти ж теж їдеш! У чому проблема?
— Мабуть, проблема в мені… — прошепотіла жінка і, піднявшись зі стільця, пішла в кімнату.
Наступного дня у гості прийшла Марина.
— Привіт, мамо! А я не з порожніми руками, — помахала вона коробкою із замороженою піцою.
— Привіт. Мікрохвильовка там. — Оксана вказала в бік кухні, а сама сіла в крісло перед комп’ютером.
— Чого ти, мамо? Скоро Ігор приїде, я думала, що до піци супчик якийсь звариш і до чаю щось.
— Кухня там, — ще раз показала напрямок жінка, не відволікаючись від роботи.
— А ти чого така зла? Тато казав, що ти не оцінила його подарунок.
— Щоб мене зрозуміти, треба бути мною, — тихо відповіла Оксана.
— Що ти там під нос бормочеш? Дочка завітала в гості, а ти сидиш і робиш вигляд, що мене немає! Я думала, ми з тобою переглянемо наші гардероби, а потім за речами на відпочинок поїдемо. Отож Ігоря викликала, щоб пакети носив!
Оксана не витримала і встала з крісла.
— Слухай, доню, якщо ти не бачиш, то я працюю. І вже двадцять сім років працюю на вас! Для того щоб твій тато міг спокійно сидіти на п’ятій точці без перспектив і нормальної зарплати. Для того щоб моя дочка використовувала мене, як куховарку і платіжну картку для оплати товарів у магазині.
Вона набрала повітря в легені, щоб продовжити, але тут у двері подзвонили. Прийшов Ігор. Тридцятирічний хлопець з густою бородою, вусами і незмінним самокатом.
— Добридень, тітко Оксано! А я до вас з подарунком! Від всього, так би мовити, колективу. Андрій Сергійович теж в ділі! — Сказав він і дістав із рюкзака… блендер. — Вибачте, що без коробки. В рюкзак не влазив. Але всі насадки у мене тут.
— Ну класно ж, мамо? Ти ж любиш готувати, це прекрасний подарунок для домогосподарки!
Оксана лише гірко посміхнулася й пішла в свою кімнату.
— Що з нею? — почула жінка здивований шепіт Ігоря.
— Чорт його знає. Тато, може, облажався. Підемо звідси.
— І що? Навіть нічого не поїмо?!
— Піцу візьми. Вдома поїш.
— Ненавиджу заморожену піцу. Краще свіжі пироги.
— От сам і пеки! — огризнулася Марина.
Коли двері за гостями зачинилися, Оксана закрила обличчя руками і прошепотіла:
— Мабуть, я погана мати і дружина…
Тривожний сон охопив напружений розум.
Їй снилася маленька Марина, у котрої болів животик. Потім снилося, як її у дворі ображають хлопчаки, і Оксана захищає доньку. Потім снилося, що Андрію скоротили зарплату, і Оксана втішає чоловіка і бере додаткову роботу. Потім вона кудись біжить. За нею женеться Ігор на самокаті.
І раптом… Стало дуже спокійно і тихо. Вона стоїть на вершині пагорба. Внизу звивається річка, а вдалині видно ланцюг гір, і західне сонце освітлює їхні вершини.
Прокинувшись, Оксана знала, що робити.
— Привіт, люба! Я вдома! Як справи? Добре себе почуваєш? Марина казала, що в магазин не захотіла їхати, і подарунок тобі не сподобався.
— Мені нічого не потрібно в магазині.
— А як же купальник і капелюшок, наприклад. А мені треба шорти і футболку купити.
— Так їдьте й купуйте. Я з вами нікуди не поїду! Ні в магазин, ні на пляж! У мене свій океан. Питаннями покупок і підготовки займайтеся самі. Мене не турбувати! У мене багато роботи.
Андрій застиг.
— А якже гроші? Я вже за все заплатив.
— Вважай, що це плата за мої нерви.
Андрій голосно зітхнув, що означало його крайню ступінь образи. І перестав розмовляти з дружиною. Оксану це повністю влаштувало.
Через два дні вона закінчила важливі справи і, зібравши теплий одяг і ноутбук, зателефонувала чоловіку.
— Алло. Одумалася? Я вже не сердитий.
— Мені байдуже на твої образи, Андрію. — спокійно вимовила Оксана. — Я дзвоню сказати, що їду в командировку, наскільки не знаю. Не забудь перевіряти пошту і оплачувати комуналку. Все.
Перервавши розмову, жінка відчула, як стає легше дихати. Усміхаючись собі в дзеркало, вона вийшла з квартири.
Довгий переліт не затьмарив враження від зустрічі з прекрасним. Заселення в готель, знайомство з розпорядком і послугами пролетіли наче в тумані.
І ось він! Той самий момент! Димлячі вулкани з одного боку! Шалений океан з іншого! Оксана набрала повітря і з трепетом дивилася, як західне сонце фарбувало багрово-червоним кольором величні краєвиди Карпат!
А на іншому кінці світу, на теплому пляжі, вже четвертий день страждали від діареї Андрій Сергійович та Ігор. Марина ж, як могла, доглядала за ними, лаючи батька за скупість. Адже готель, у якому вони зупинилися, зовсім не нагадував образ шикарного резорту, намальований у фантазіях дівчини. Вона висловила татові все, що думала, а тато у відповідь звинувачував дочку в егоїзмі. Ігор же просто страждав. Адже, окрім проблем з травленням, у його бороді щось дуже сильно чесалося…
— Невже доведеться голитися?! — нила він, чухаючись і бігаючи в туалет. — Ну, зроби щось!
— Що?!
— Дай мені ліки!
— Я не знаю, які…
— Подзвони мамі! Вона знає!
— Мама вимкнула телефон.
Багато разів вони всі шкодували за відсутність Оксани і вимкнений телефон. Відпустка вилетіла в унітаз практично в прямому сенсі слова.
Оксана повернулася через місяць. Її зустрічали вдома. На столі стояли роли і пригорілий пиріг.
— Я переїжджаю жити в Карпати. — заявила Оксана. — Якщо хтось хоче зі мною, обговоримо. Інше не обговорюється.
— Ні вже… Ми краще в гості приїдемо, мамо… — Дочка трохи образилася, але відпустила Оксану.
Андрій намагався говорити, погрожувати, ображатися. Але Оксана вже не жила минулим. Через два місяці вони з чоловіком розлучилися.
На краю землі у життя з’явився справжній смак! Смак солоного вітру в лице… А може, ще зустріне своє справжнє щастя…