Connect with us

З життя

«”Я для вас стараюсь! А ви це не цінуєте!” — каже свекруха, а від її допомоги я вже не витримую…»

Published

on

— Я ж для вас стараюся! А ви це не ціните! — каже свекруха, а в мене від її допомоги вже око тривожно подергується…

Інколи мене ловить на одній-єдиній мрії: втекти. Куди завгодно — в інше місто, на край світу, хоч у село під Львовом. Головне — подалі від мами мого чоловіка. Бо інакше я просто з’їду з глузду. У мене вже починається нервовий тік кожного разу, як чую її жвавий голос: «Я принесла вам потрібну річ! Ви будете в захваті!»

Коли ми з Ігорем тільки одружилися, друзі хором заздрили: мовляв, тобі зі свекрухою пощастило. Не бурчить, не лізе у стосунки, навіть паляниць не несе без запиту. Спочатку справді так і було — вона всяк показувала, що підтримує нас. Але, мабуть, всередині в неї копилася енергія, яка колись мала вирватися назовні. І коли вирвалася — знесла все, що ми будували.

Спочатку вона намагалася влаштувати нам розкішне весілляж, з усіма «гірко!», бенкетами і сорока гостями, але ми відмовилися. Ледь вхилилися від цього жаху завдяки випускному її молодшої дівочки — туди вона і перекинула свою гіперактивність. Але спокій не настав.

Тоді ми знімали квартиру. Нормальна, світла, акуратна. Але свекруха почала приносити туди «потрібні речі» — старі тарілки з тріщинами, виделки, якими страшно було їсти, і, звичайно ж, штори… Ці штори досі мені сняться у кошмарах — оксамитові, вишнево-червоні, з дірками від молі.

— Це ж оксамит! Просто залатай, і буде як нове! — з ентузіазмом казала вона.

А в мене в голові крутилася одна думка: чому ти їх сама не повісила у себе, якщо вони такі чудові?

Коли ми нарешті назбирали на свою квартиру — завдяки моїм батькамі і хрещеним Ігоря — я наївно сподівалася, що тепер почнеться нове життя. Але свекруха вирішила, що раз грошей не дала, то допомагатиме інакше. А саме — усім, чим тільки можливо, аби тільки у нас волосся дибом ставало.

Спочатку вона приволокла шпалери. Їм, мабуть, років сорок. Вицвілі, сирі, з запахом старої комори. Потім вона наполягла, щоб плитку у ванній нам поклав «дядько Петро» — знайомий «золоті руки». Цей «майстер» усе уклав криво, плитка відлітала вже через тиждень, шви пішли плямами, і нам довелося платити іншим робітникам, щоб виправити всю цю «безкоштовну допомогу».

Наступним був холодильник. Його вона буквально втягла на власних плечах. Гудів він як реактивний двигун, а запах… Здавалося, всередині хтось помер. Ми з Ігорем його викинули того ж дня, але свекруха влаштувала трагедію:

— Його ж треба було просто помити! Він би вам служив ще років десять! А ви невдячні!

Потім був диван із дачі двоюрідної сестри. Потім сервант із радянського минулого. Потім килим, що пахнув старою сыростью. Усе це ми відмовилися прийняти — і кожен раз це був скандал. Сльози. Образи. Докори.

Тепер я чекаю дитину. Ми довго приховували, але коли животик став помітним — довелося розповісти. І все… Свекруха одразу почала збирати «посаг» із б/в речей: коляска від якоїсь Оленки, ліжечко від Наді, одяг, у якому виросло четверо дітей…

А я не хочу. Не хочу, щоб моя дитина спала у ліжку, в якому лежав хто знає хто. Не хочу, щоб вона їздила у колясці зі зламаними гальмами. Не хочу вдягати її у чужі, випраняні речі. Я брезгую. І мені сумно, що мою думку ніхто не враховує.

Зараз свекруха продовжує свій наступ. Я мовчу. Вагітність — не найкращий час для конфліктів. Оборону тримає Ігор, він пояснює, відмовляє, відмахується. Але я бачу — він виснажений. Енергії у його матері — як у ядерного реактора, і кінця цьому не видно.

Інколи мені хочеться продати квартиру, поїхати і нікому не казати куди. Просто зникнути. Я не зла. Я просто хочу тиші. Свободи. Свого життя. Без оксамитових штор, холодильників-привидів і килимів із минулого століття. Хочу дихати. Хочу жити. Хочу народити дитину — і щоб у нас було наше затишне, нове, чисте, спокійне гніздечко. Без візитів «з добрими намірами», від яких хочеться вити.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

дев'ятнадцять − один =

Також цікаво:

З життя15 хвилин ago

The Day I Returned My Mother-in-Law to My Cheating Husband and His Mistress with Words That Left Them Speechless – 4 Min Read

In the days when I returned my mother-in-law to the house of my unfaithful husband and his lover, I left...

З життя19 хвилин ago

Special Birthday Celebration: A Couple’s Unforgettable Dinner Evening

A Special Birthday Celebration: The Couples Memorable Dinner Sophie was heading back with her husband from the restaurant where theyd...

З життя20 хвилин ago

Special Birthday Celebration: A Couple’s Unforgettable Evening Dinner

**A Memorable Birthday Dinner: A Couples Special Celebration** Emily was returning home with her husband from the restaurant where theyd...

З життя3 години ago

Runaway Bride Flees Wedding After Overhearing Father’s Shocking Conversation with the Groom

**Diary Entry** Sometimes, a single sentencejust one careless wordis all it takes to unravel the world youve spent years building....

З життя3 години ago

Bride Flees Wedding After Overhearing Her Father’s Shocking Conversation with the Groom

Bride Flees Wedding After Overhearing Fathers Conversation with the Groom One overheard conversation between my father and my fiancé was...

З життя3 години ago

I Stepped Out with Michael in My Arms and Walked Up the Slippery Stairs

I stepped out into the rain with Michael in my arms, my feet hitting the wet pavement. Drops trickled through...

З життя6 години ago

Sofia Steps Back into the Presidential Apartment with a Heavy Heart

Emily stepped back into the presidential suite with her heart clenched tight. Everything felt familiar yet heavy with memories. The...

З життя9 години ago

Everyone Present Was Left Speechless When,

Everyone fell silent when, among the guests, twelve tall men appeared in full naval dress uniforms, their steps perfectly synchronised,...