З життя
«Я не допущу, щоб моя мати опинилася у домі для літніх!» — тітка показово забрала хвору бабусю, а через три місяці з’ясувалося, що віддала її в притулок
«Я не допущу, щоб моя мати опинилася в будинку для літніх людей!» — з показовою рішучістю тітка забрала до себе хвору бабусю, а через три місяці ми дізналися, що вона віддала її в дім для літніх людей.
Я ніколи не забуду день, коли моя тітка Галина, сестра моєї мами, з театральним пафосом забрала до себе нашу хвору бабусю Катерину. Це було справжнє представлення, наповнене гучними словами, звинуваченнями та гіркими сльозами. Скільки ж образливих фраз ми тоді почули від неї! Вона кричала так, що, здається, її голос лунав по всьому селу, ніби хотіла, щоб кожен сусід у нашому маленькому містечку під Черніговом знав, яка вона «праведниця», а які ми «безсердечні».
— Я не дозволю, щоб моя мати мучилася у будинку для літніх! У мене є совість, не те, що у вас! — кидала вона в обличчя моїй мамі з такою люттю, що в мене досі мурашки по шкірі від тих спогадів.
Її слова звучали як цитати з якоїсь книги про сімейні цінності, але за ними ховалася лише злоба та осуд. Вона виставляла себе героїнею, а нас — майже зрадниками. Але справа була зовсім не в совісті, а в тому, що бабуся дійсно потребувала серйозної допомоги, яку ми вже не могли їй надати.
Все почалося після того, як у бабусі стався інсульт. Її здоров’я зруйнувалося, наче картковий будиночок: пам’ять почала зраджувати, вона могла заблукати у власній кімнаті, то й діло плакала без причини, а її поведінка стала загадкою. Іноді з цим можна було впоратися, але такі моменти траплялися все частіше і небезпечніше. Одного разу ми повернулися додому і побачили жахливу картину: всі лампи в будинку горіли, з кранів текла вода, а газова плита була ввімкнена. Бабуся сиділа в кутку і щось бурмотіла, не розуміючи, що трохи не вчинила пожежі. Слава Богу, ми встигли вчасно, інакше трагедії було б не уникнути.
Після чергового візиту до лікаря нам сказали страшну правду: стан бабусі буде лише погіршуватися. Ліки могли дещо уповільнити цей кошмар, але надії на диво не було. Ми усвідомили, що вона більше не може піклуватися про себе, а ми не в змозі бути поруч 24 години на добу. Робота, діти, побут — все це не відпускало нас, і серце розривалося від безсилля.
Після довгих суперечок і сліз ми вирішили шукати хороший будинок для літніх людей, де про бабусю подбають професіонали, де їй буде затишно і безпечно. Ми не збиралися її кидати — ми хотіли дати їй краще, що могли знайти в цій ситуації. Але коли про це дізналася тітка Галина, яка жила у сусідньому Житомирі, вона примчала до нас, наче фурія, готова знищити все на своєму шляху.
— Як ви взагалі можете думати про те, щоб здати рідну матір у притулок? У неї є діти, а ви хочете від неї позбутися, як від старих меблів! — кричала вона, сяючи очима.
Її слова різали, як ножі. А потім вона, не слухаючи наших пояснень, просто забрала бабусю до себе, грюкнувши дверима так, що шибки здригнулися. Ми залишилися в тиші, оглушені її гнівом і власною розгубленістю.
Минуло три місяці. Три довгих місяці, повних тривоги за бабусю. І раптом ми дізналися новину, яка перевернула все догори ногами: тітка Галина віддала бабусю в будинок для літніх людей. Так, саме та жінка, яка клялася своєю совістю і звинувачувала нас в безсердечності, сама не впоралася. Виявилося, що догляд за хворою старенькою — це не гучні слова, а важка праця, до якої вона була не готова.
Іронія долі обпекла мене, як розпечене залізо. Хотілося набрати її номер і закричати у слухавку: «Де ж тепер твоя хвалена совість, тітка Галя? Де твої обіцянки?» Але вона не брала слухавку. Мабуть, до неї дійшло, що вона перегнула палицю, що її гординя зіграла з нею злий жарт. Тільки от вибачитися або визнати свою помилку у неї не вистачило снаги. Ми залишилися з цим гірким присмаком лицемірства, а бабуся — у чужих стінах, далеко від нас усіх.
An Unexpected Inheritance from an Ex-Husband or a Surprising Gift from the Mother-in-Law: How Elaine Ended Up Caring for Her Former Mother-in-Law and Uncovered a Legacy She Never Anticipated
Inheritance from the Ex-Husband or a Surprise from the Mother-in-Law As something of a parting gift from her alcoholic ex-husband,...
Raised by My Gran: Grateful for Her Care, but Her Love Came with Strings Attached
It was my grandmother who raised me. Of course, Im grateful to her, but in truth, her love had its...
“Two Weeks to Pack Up and Find Somewhere Else to Live: Daughters Offended After Mum Draws the Line”
“Two weeks to pack your things and find somewhere else to live.” The daughters were offended. Sarah lost her husband...
Twenty Years Later, I Recognise My Younger Self in the Boy On the Eve of His Wedding, Arthur Suspected Martha of Cheating—Even Though She Swore She Was Faithful, He Refused to Listen. Two Decades On, He Met Her Son—His Spitting Image… They Shared a Storybook Romance—Passionate, Extraordinary, and the Envy of All Around Them. Just as They Prepared for the Wedding That Never Happened, Martha Revealed She Was Pregnant. Instead of Joy, Arthur Accused Her of Infidelity, Insisting the Baby Couldn’t Be His. Devastated, Martha Gave Birth and Raised the Child Alone, Despite Pleas from Friends Who Saw Her Devotion. Arthur Offered Abortion, but She Refused—and Waited in Vain for His Apology. They Lived Separate Lives. Whenever Their Paths Crossed, Arthur Looked Away, Refusing to Recall the Past He’d Buried. Raising Her Son as a Single Mum Was a Struggle, but Martha Poured Her Heart into It, Working Multiple Jobs to Give Him a Good Life. Her Son, Chris, Became Her Pride and Protector, Earning a Degree, Serving in the Forces, and Finding Work. He Stopped Asking About His Father—He Understood Without Words. At Twenty, Chris Was the Image of Arthur—The Man Martha Had Loved So Deeply. One Day, Their Paths Crossed: Martha, Arthur, and Chris, All Together. Arthur Couldn’t Deny the Likeness and Was Stunned into Silence. Three Days Later, Arthur Came to Martha and Asked, “Can You Forgive Me?” “Long Ago…” Martha Whispered. And So, the Stories of ‘Daddy’ Came Alive—As Chris Met His Father for the First Time.
Twenty years later I see in this boy a spitting image of my younger self. The evening before the wedding,...
“What Do You Mean You Won’t Change Your Name?!” My Mother-in-Law Yelled at the Registry Office
What do you mean you dont want to change your surname? my mother-in-law shouted across the registry office. Emily never...
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home: Why I Refuse to Support My Brother-in-Law’s Family or Rent Them a Flat, and the Story of the Three-Bedroom Apartment I Bought Before Marriage
How My Mother-in-Law Ended Up Without a Home I’m convinced we have no obligation to support my brother-in-law and his...
My Mother-in-Law Decided to Move into My Flat and Gave Her Own Home to Her Daughter: Now My Husband Expects Me to Welcome His Mum into the Home I Bought Myself
My mother-in-law has decided she wants to move into my flat and give her own place to her daughter. My...
You Steal from My Son—He Can’t Even Afford a Lightbulb! On Sunday morning, I was tucked under a blanket on the sofa. My husband had gone to visit his mum to “change the lightbulbs,” but of course, the real reason for calling her darling son over was something else entirely: “Son, did you forget that Igor’s birthday is today?” My husband is a real spendthrift. His salary barely lasts a few days. Thankfully, he gives me enough to cover the bills and groceries, but the rest goes on the latest video games and everything that goes with them. I don’t mind, really—I’d rather let him enjoy his hobbies than have him drinking in the shed or disappearing off to nightclubs. Besides, I once read that the first forty years of childhood are the hardest for a man. But I’m not telling you all this for sympathy. I’m explaining why my husband’s pockets are always empty! I don’t have those problems; I even manage to save a little, and often lend my husband money when he’s desperate—but never for his mum, his nieces, or his sister. Of course, I remembered Igor’s birthday, so I bought him a present a week ago. Before my husband headed over to the family, I handed him the gift and settled down to watch a film. I didn’t go—there’s no love lost between me and the in-laws. They think I don’t love him because I won’t let him spend our money on them or babysit his sister’s kids. Once, I agreed to watch his sister’s little ones for an hour, but they picked them up half a day later! I was late for work, and when I dared to complain, his mum and sister called me shameless and rude. After that, I refused every request for babysitting, though I never minded my husband spending time with the kids—honestly, I liked playing with them too. Not long after my husband left, the whole family turned up at our house, nieces in tow. His mum marched straight in and declared: “We’ve decided that since it’s Igor’s birthday, we’ll give him a tablet he picked out himself—worth £400. You owe me £200 for your share. So, pay up.” I might buy the boy a tablet, but never such an expensive one. Naturally, I refused to hand over any money. Even my husband started having a go at me for being greedy. So, I opened the laptop, called Igor over, and within five minutes, we’d chosen a gadget together that he really liked. He raced off to his mother, who was still sulking in the hallway. My sister-in-law always seems to have sticky fingers—something valuable tends to “stick” to them. My mother-in-law, needless to say, wasn’t impressed and immediately kicked off: “No one asked you to do that! You were supposed to give us the money. My son can’t even buy a lightbulb for himself—give me £200 now! You know that’s my son’s money.” She even tried rummaging through my handbag, which was on the nightstand. I shot my husband a look and hissed, “You have three minutes to get them out of this house!” So my husband dragged his mother out the door—three minutes was all he needed. And honestly, I’d much rather my husband spends his money on games than have his mum pocket the lot. Better he spends it on what makes him happy, than let those freeloaders nick it from him. Sitting here now, I think—maybe I should have married an orphan!
Youre robbing my son, he cant even afford a light bulb! Sunday morning. I lay wrapped up on the sofa,...