Connect with us

З життя

Я не можу стати матір’ю, і виною цьому — мій чоловік

Published

on

Колись мені здавалося, що життя нарешті подарувало мені справжнє щастя. Я вийшла заміж за кохання. Принаймні, я у це вірила. Мій обранець тоді здавався мені втіленням усіх дівочих мрій — добрий, турботливий, серйозний, з блиском у очах і ніжною посмішкою. Я гадала, що ось воно — жіноча доля: дім, де пахне паляницями, недільні прогулянки всією родиною, дитячий сміх, міцні обійми. Але все вийшло інакше. Не трагічно, ні. Просто по-іншому. Набагато болячіше.

Змалку я мріяла стати матір’ю. Уявляла себе з округлим животиком, відчувала, як тримаю крихітну долоньку в своїй руці, як колихаю маля серед ночі. Це було не просто бажання — це було моє призначення. Я хотіла не просто вийти заміж — я хотіла справжню, повноцінну родину, з дітьми, галасом, клопотами, але й з тим невимовним щастям, що дарують діти.

Через рік після весілля ми з чоловіком почали планувати дитину. Мені вже було тридцять, і я розуміла — час не чекає. Ми обидва погодилися: пора. Але місяці минали, а за ними і роки. Жодної смужки на тестах, жодної затримки. Лише біль, надія і розпач.

За два роки марних спроб ми нарешті зважилися на обстеження. Я пройшла через все: уколи, аналізи, огляди. Результати виявилися ідеальними — з мого боку жодних перепон. А от коли прийшли результати чоловіка… світ розсипався. Лікарі винесли вирок: повна, незворотня форма чоловічої безплідності. Звучить сухо, але всередині в мене все перевернулося.

Я дивилася на нього, і в голові гуло лише одне: «Що тепер?» Я люблю його. Без прикрас. Він для мене — не просто людина, з якою я живу. Він мій рідний, мій друг, мій дім. Але ж я завжди мріяла стати матір’ю. Не усиновити, не звернутися до донора — а народити свою дитину. Відчути це диво життя.

З того дня минуло півроку. І весь цей час я ніби живу на межі. З одного боку — людина, з якою зв’язала долю, яка ні в чому не винувата. З іншого — моя мрія, моє жіноче «я», що вмирає день за днем, коли я бачу чужиЯ досі не знаю, як обирати між його серцем і своїм материнством, і кожен день – це нова мука.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 4 =

Також цікаво:

З життя9 хвилин ago

«У вас є місяць, щоб звільнити мою квартиру!» — заявила свекруха

**Щоденниковий запис** — У вас є місяць, щоби звільнити мою квартиру! — оголосила свекруха. Ми з Дмитром прожили разом два...

З життя17 хвилин ago

«Какие крестины в ресторане? Придётся же подарок покупать»

«Николай, ну какие крестины в ресторане? Надо же подарок подобрать достойный!» — вздохнула я, узнав, что наша дочь задумала пышное...

З життя19 хвилин ago

Розбиті серця та приховане кохання

**Розбиті серця та таємний приворіт** Сьогодні повернулася додому з батьківських зборів у нашому маленькому містечку під Черніговом. Леся щойно переступила...

З життя1 годину ago

Таємниці, що зруйнували родину

**Щоденниковий запис** Сьогодні вранці я сидів на кухні у своїй квартирі на околиці Львова, готуючи бутерброди та заварюючи чай, чекаючи...

З життя1 годину ago

Життя під владою деспота

Життя під гнітом тирана Коли життя зігнало мене з чоловіком у глухий кут, ми змушені були переїхати до його батька...

З життя1 годину ago

«Как ты можешь не заметить меня?»

«Как он может меня не замечать?» — сердито пробормотала Алина, пристально разглядывая своё отражение в зеркале и подправляя макияж. «Ладно,...

З життя2 години ago

«Побойся Бога, у тебя и так четыре квартиры! А мы с матерью куда, на улицу?»

«Лена, ну ты даёшь, у тебя же уже три квартиры, зачем тебе ещё одна? Нас с матерью что, на улицу...

З життя2 години ago

Зрада в незнайомому домі

Зрада в новому домі Олег і Ярина одружилися й переїхали до нової квартири на околиці Львова. Їх переповнювала щастям: молоді...