Я оберу тебе…

Я виберу тебе…

На самому першому занятті в університеті дві дівчини одразу помітили одна одну. Обидві гарненькі, схожі між собою. З того часу їх завжди бачили разом.

Марія вважала, що заслуговує більшого, аніж провести все життя у маленькому провінційному містечку, як її батьки. Мати працювала продавчинею, батько будівельником, ну і, звичайно, пив. Після школи вона оголосила, що їде вступати до Києва.

Батьки поохкали, але не перечили. Вирішили, що, може, їй пощастить більше, ніж старшій доньці, яка невдало вийшла заміж і тепер сама виховувала двох дітей. Грошей багато не надсилатимуть, але овочі з городу та закрутки передаватимуть з оказією. Сусідка працювала провідницею у потягах саме на київському напрямку.

Опинившись у Києві, Марія вирішила — назад не повернеться. З Оленою вони зійшлися тому, що та — корінна киянка. Батько — лікар, мати — економіст. Гарна інтелігентна сім’я.

Олена співчувала Марії, а та цим користувалася. То поскаржиться, що черевики прорвалися, а грошей на нові немає. Олена одразу ж позичала зайву пару. Не в чому піти на вечірку? Олена віддасть і нову сукню — адже фігури однакові. І ночувала Марія у подруги, особливо під час сесій. У гуртожитку не підготуєшся.

Марія ненавиділа навчання, але сиділа над книгами, хоч і мріяла про клуби. Нічого, ось закінчить навчання, закріпиться у Києві — тоді і нагуляється.

Олені ж усе давалося легко, без зусиль. Марія заздрила, хоч і не показувала. Як часто буває, обидві закохалися в одного хлопця — симпатичного, спортивного. Він приїхав до Києва з військового містечка, де служив його батько. Незабаром вони стали нерозлучним тріо.

«Сергію, ти з ними як — по черзі чи разом? Поділися однією», — жартували хлопці.

Навіть викладачі питали, в кого ж він закоханий.

Сергій не звертав уваги на підколювання. Йому більше подобалася врівноважена й лагідна Олена. Але він боявся показати це, щоб не подумали, що обрав її через київську прописку.

На лекціях він ніби випадково торкався її ноги коліном, схилявся до неї, немов хотів щось сказати. Те, що не помічали інші, Марія бачила за напруженими обличчями. І образа заливала її з головою. Мало того, що Оленка народилася у Києві в добрій родині, так ще й найкращого хлопця привабила.

Сергій втомився приховувати почуття, зізнався Олені у коханні, а Марії дедалі частіше давав зрозуміти, що третій тут зайвий. Трійка розпадалася. Марію це не влаштовувало. Втрачати Олену вона не хотіла, як і поступитися їй Сергієм.

І почала вона думати, як відновити справедливість, перешкодити їхнім стосункам. У лоб діяти не можна — треба зробити так, щоб Олена з Сергієм посварилися. І затягувати не варто. Третій курс добігав кінця, лишилося здати сесію. А раптом вони одружаться до диплому?

«Щоб хоч ногу зламала і сиділа вдома. Та ні… Тоді Сергій носитиме її на руках. Краще висиплеться прищами. Куплю їй суниці…», — думала Марія.

Та доля, немов навмисно, берегла Олену. Ногу вона не ламала, а прищі висипали в самої Марії.

Перед сесією у Сергія серйозно захворіла мати. Він домовився в деканаті про здачу у серпні й поїхав додому. Стояла спекотна літня погода, незвична для Києва. На пляжі б валятися, а не над книгами сидіти. Після першого іспиту подруги йшли містом. Марія зупинилася біля вітрини весільного салону.

«Яку б ти сукню обрала на весілля?» — спитала вона Олену.

«Не знаю, ще не думала про це».

«Не вірю. Усі дівчини мріють про білу сукню. Я б хотіла ось таку», — Марія показала на сукню з пишним підолом. «Мені личить, як думаєш? Давай зайдемо, приміряємо? За це ж грошей не беруть».

«Та годі. У таку спеку в капроні зваришся. Пішли краще морозива купимо», — Олена потягнула подругу від вітрини.

«Ну, Оленко, ну давай зайдемо. Ти ж свідкиня чи подруга нареченої», — умовляла Марія.

«Приміряти сукню, коли тобі ще не зробили пропозицію — погана прикмета, заміж не вийдеш», — намагалася вгамувати її Олена.

«Дурниці, бабські забобони. Ти ж вибиратимеш сукню заздалегідь, а не перед весіллям. Усі так роблять і виходять заміж. Приміряю лише одну, ну будь ласка», — не відступала Марія.

«Добре», — здалася Олена.

У салоні їх зустріла продавчиня, стомлена від спеки та нудьги.

Марія ввібралася в роль нареченої й прискіпливо оглядала сукні. Вибрала улюблену й пішла до примірної. Олена визнала — сукня дуже гарна, і Марії до лиця. Прямо сьогодні до ЗАГСу, якби було з ким.

«У нас є чудова сукня, але вона рідким пасує. Ви стрункі, вам ідеально буде. Я знижку зроблю», — сказала продавчиня Олені.

«Виходжу заміж не я, а подруга», — зніяковіла Олена.

«Це виправна річ. Просто приміряйте», — посміхнуВін обійняв її міцніше, і в цю мить Олена зрозуміла — нарешті все на своїх місцях.