Connect with us

З життя

Я пожертвувала всім заради щастя дочки, але отримала зраду замість вдячності

Published

on

Віддала все заради щастя доньки, а у відповідь отримала зраду

Після весілля у моєї доньки не було свого житла. Я бачила, як молоді потребують власного кута, даху над головою, і без вагань пожертвувала собою. Виїхала зі свого затишного двокімнатного будиночка в маленькому селі під Полтавою й переїхала до своєї матері, залишивши доньці та її чоловікові все, що в мене було. Я позбавила себе комфорту, аби вона, моя кровинка, могла почати нове життя з чистого аркуша. Це був мій подарунок їй — подарунок, який, я думала, вона оцінить.

Я виховувала її одна, з усіма труднощами, після того, як мій чоловік пішов з життя, залишивши нас із восьмирічною дівчинкою на руках. Серце розривалося від болю, але вибору не було — я повинна була поставити її на ноги. Усі ці роки поруч була моя мама, мій ангел-охоронець, без неї я б просто загубилася в тій темряві самотності та безкінечних турбот. Ми вистояли разом, крок за кроком, рік за роком. Донька виросла, закінчила університет у місті, зустріла своє кохання — Руслана. І ось весілля — день, який повинен був стати радістю для всіх нас.

Спочатку я хотіла забрати маму до себе й віддати молодим її тісну однокімнатну квартирку, але потім передумала. Моя двокімнатна квартира була просторіша, світліша, затишніша — я вирішила, що для них це буде найкращий початок. Віддала її з відкритим серцем, сподіваючись на краплю вдячності, на тінь поваги за мою жертву. Але натомість почався кошмар, який я не могла передбачити.

Мати Руслана, Людмила Петрівна, невдовзі після весілля з’явилася з нахабною вимогою: «Коли зробите ремонт? Молодим немає за що, а квартиру треба привести до ладу перед поселенням». Я була ошелешена. Мій дім був чистим, доглянутим, теплим — так, без новомодних шпалер і дизайнерських штучок, але хіба це головне? Я стрималася і холодно запропонувала: «Якщо вам так потрібно, оплатіть ремонт самі. Ви ж теж батьки, могли б вкластися». Вона фиркнула: «Я не збираюся витрачати на чуже житло!» Її слова різонули, як ніж, але я промовчала. Зробила легкий косметичний ремонт за свої гроші, зібрала речі та переїхала до мами, залишивши молодим своє гніздо. Я не втручалася в їхнє життя, не нав’язувалася — приходила лише за запрошенням, поважаючи їхні кордони. Я ж знаю, що таке особистий простір, і не хотіла бути тією настирливою тещею.

А от Людмила Петрівна чи не оселилася у них. Вона господарювала в моєму колишньому домі, як у себе, і це все більше діяло на нерви.

Перед Новим роком я пішла за покупками. Вирішила купити більше продуктів, щоб поділитися з донькою, Оксаною — хотіла порадувати її, підтримати. Сумки були важкими, руки ніли, і я не змогла дістати телефон, щоб попередити про візит. Вирішила зайти без дзвінка — що тут такого, я ж мати! Відчинила двері своїм ключем, увійшла і завмерла. На кухні, на моєму старому столі, сиділа Людмила Петрівна, неспішно п’ючи чай. Перед нею лежав аркуш із святковим меню — акуратно написаним, з помітками. До мене дійшло: вони готуються зустрічати Новий рік разом. Оксана та Руслан запросили її і батьків нареченого до себе в гості. А мене з моєю мамою — ні. Нас просто викреслили.

Біль пронизала мене, як крижаний вітер. Я стояла, не в силах вимовити ні слова, а в грудях розросталася пустота. Чим ми гірші? Чому нас, тих, хто віддав усе, відсунули вбік, наче ми чужі? В той момент я зрозуміла: з квартирою я поквапилася. Треба було почекати, придивитися, не кидатися рятувати їх ціною свого життя. Але тепер пізно — зробленого не повернеш.

Як жити далі з цією зрадою? Я віддала дочці все — дім, роки, здоров’я, любов, а у відповідь отримала холодну байдужість. Моя жертва обернулася ножем у спину, і ця рана ніколи не заживе.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 − чотири =

Також цікаво:

З життя3 години ago

Wiping her wet hands with a groan of pain, she hurried to answer the door.

Wiping her damp hands with a wince, she hurried to answer the door. Margaret Whitmore dried her sore fingers, groaned...

З життя3 години ago

She Never Showed Up to Her Own Wedding

John waited for his bride. The guests had gathered, the day meticulously planned, yet Gretaalways so punctualwas late without a...

З життя11 години ago

She wiped her wet hands, groaning in pain, and moved to open the door.

She wiped her damp hands, wincing in pain, and shuffled to answer the door. Margaret Whitcombe dried her wet fingers,...

З життя11 години ago

Stop Calling Me! Why Waste Time on Something You Don’t Care About? I Realized Long Ago That Neither You Nor Your Kids Care If Grandma’s Alive or Well!

“Dont call here again! Why waste time on something you dont need? I realised long ago that neither you nor...

З життя13 години ago

Stop Calling Me! Why Waste Time on Something You Don’t Care About? I Realized Long Ago That Neither You Nor Your Kids Give a Damn About Grandma’s Well-Being!

“Don’t call me again! Why waste time on something you don’t care about? I realised long ago that neither you...

З життя14 години ago

I Wanted to Surprise My Husband at Work with Lunch—Then I Overheard a Shocking Conversation at His Office Door

I wanted to surprise my husband. I decided to visit him at work and bring him lunch. As I approached...

З життя15 години ago

I Wanted to Surprise My Husband at Work with Lunch – Then I Overheard a Shocking Conversation at the Door

I wished to surprise my husband one afternoon and decided to take lunch to him at his office. As I...

З життя16 години ago

Where Are We Headed? And Who’s Going to Cook for Us?

“Where are you off to? And who’s going to cook for us?” “What on earth are you doing? Where are...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.