Я прийняла жебрачку з немовлям, бо вона нагадала мені про доньку – її вчинок вразив мене до глибини душі

У 75 років моє життя було сповнене тиші та самотності. Я думала про минуле, про втрату моєї доньки Ганни, яка померла три роки тому. Син, Себастьян, рідко відвідував мене, і дні ставали довгими й порожніми.

Одного разу, повертаючись із магазину, я побачила молоду жінку біля дороги. Вона тримала дитину, закутану в тонку ковдру. Щось у її вигляді мене зупинило. Її очі нагадали мені Ганну. Я не змогла пройти повз і запросила Юлію з її маленьким сином Адамом до свого дому.

Юлія виявилася ніжною і вдячною. Вона знайшла роботу, а я доглядала за Адамом, який наповнив будинок сміхом. Але одного дня я застала її, коли вона рилася в моїх речах. Юлія зізналася, що їй потрібні гроші на операцію для її доньки Аврори, яка була важко хвора.

Замість злості я вирішила допомогти. Ми організували благодійний захід, і вся громада об’єдналася, щоб зібрати кошти на операцію. Все вдалося, операція пройшла успішно, і Юлія з дітьми залишилася жити зі мною.

Мій будинок знову наповнився любов’ю і теплом. Ми стали справжньою родиною, об’єднаною не кров’ю, а щирою людяністю.