Життя
Я прийняла жебрачку з немовлям, бо вона нагадала мені про доньку – її вчинок вразив мене до глибини душі
У 75 років моє життя було сповнене тиші та самотності. Я думала про минуле, про втрату моєї доньки Ганни, яка померла три роки тому. Син, Себастьян, рідко відвідував мене, і дні ставали довгими й порожніми.
Одного разу, повертаючись із магазину, я побачила молоду жінку біля дороги. Вона тримала дитину, закутану в тонку ковдру. Щось у її вигляді мене зупинило. Її очі нагадали мені Ганну. Я не змогла пройти повз і запросила Юлію з її маленьким сином Адамом до свого дому.
Юлія виявилася ніжною і вдячною. Вона знайшла роботу, а я доглядала за Адамом, який наповнив будинок сміхом. Але одного дня я застала її, коли вона рилася в моїх речах. Юлія зізналася, що їй потрібні гроші на операцію для її доньки Аврори, яка була важко хвора.
Замість злості я вирішила допомогти. Ми організували благодійний захід, і вся громада об’єдналася, щоб зібрати кошти на операцію. Все вдалося, операція пройшла успішно, і Юлія з дітьми залишилася жити зі мною.
Мій будинок знову наповнився любов’ю і теплом. Ми стали справжньою родиною, об’єднаною не кров’ю, а щирою людяністю.
«Хай вони живуть з тобою! Адже ти його так виховала!» — кричав у слухавку мій колишній чоловік.
«Нехай вони живуть у тебе! Ти ж його таким виховала!» — гуло в трубці голос мого колишнього чоловіка, Бориса. Його...
Дама в алом
Женщина в алом Холодным утром в городке Сосновск, где ветер гнал по перронам жёлтые листья, я заметил её на станции...
«Яке хрестини в ресторані? Потрібно ж подарунок вибрати!»
Уві сні мені снилося, як я сказала чоловікові: «Остапе, які ж то хрестини в ресторані? Треба ж ще й подарунок...
Я тихо вийшла в коридор і побачила, як мій чоловік непомітно кладе гроші в кишеню пальто матері, поки вона весело спілкується за столом.
У темряві коридору я несвідомо побачила, як мій чоловік Іван непомітно вкладав у кишені маминого пальта купюру. Свекруха, Ганна Михайловна,...
«У тебе вже чотири квартири, навіщо ще одна? А ми з матір’ю куди, на вулицю?»
Одного разу давно, коли ще життя було інше, а серця тепліші, сталася в нашому родині історія, що досі болить. “Оленко,...
Хіба можна не помітити мене?
“Як можна на мене не звертати уваги?” — сердилася Ярина, вивчаючи себе у дзеркалі й підфарбовуючи пухкі губи. “Нічого, незабаром...
Жизнь без страха одиночества
Утро растворилось в мертвенной тишине. Подъезд, как всегда, дышал затхлым воздухом — смесью кошачьего корма, старого линолеума и чего-то сладковато-приторного,...
«Хіба можна мене не помітити?»
«Як можна на мене не звертати уваги?» — сердилася Світлана, вивчаючи себе у дзеркалі та підфарбовуючи губи. «Нічого, скоро корпоратив,...