Я прийшов з важливою новиною, але батьки вразили мене ще більше

Я прийшов із важкою новиною, але батьки шокували мене ще більше

Богдан їхав у старенькому автобусі по закурених дорогах до батьків у передмістя Дніпра, і серце його стискалося від туги. Він мав повідомити їм новину, яка перевернула б їхній світ — про розлучення з дружиною. Але те, що він почув у батьківському домі, стало справжнім ударом. Його немолоді батьки, яких він вважав взірцем міцної родини, оголосили про власне розлучення, і ця драма затьмарила все, що він збирався сказати. Тепер Богдан стояв перед вибором, що змінить його життя, а в душі бушувала буря зі страху, провини й нерозуміння.

Новина про розлучення з Маріанною давалася йому нелегко. Можна було б мовчати, але чутки в їхньому невеликому селищі розносилися швидко. Маріанна могла подзвонити батькам і все розповісти зі злості, а брат чи сестра ненароком пробовкнулися б при зустрічі. Богдан вирішив, що краще самому відкрити правду, щоб потім не виправдовуватися. Він розумів: життя непередбачуване, і від помилок ніхто не застрахований.

Богдан піднявся знайомими сходами, натиснув дзвінок. Двері відчинив батько, Іван Петрович, з похмурим обличчям, ніби вже знав, навіщо син прийшов.

— Здоров, — буркнув він. — Добре, що прийшов. Заходь.

— Здоров, тату, — відповів Богдан, але в голові мигнула тривога: «Невже хтось уже розповів?» — Мама вдома?

— Вдома, вдома, — роздратовано кинув батько. — Куди їй подітися? Сидить, як пані капризна.

— Ти про що? — не зрозумів Богдан. — Що з тобою?

— А те, що з мене досить! — раптом вигукнув батько, розвернувся й, сопучи від злості, пішов у кімнату.

Богдан, приголомшений, пішов за ним. У вітальні батько гепнувся на диван, схрестивши руки. Мами, яка зазвичай сиділа з в’язанням, не було. Богдан заглянув у спальню й побачив її — Олену Миколаївну, яка стояла біля вікна. Її обличчя було темніше хмари.

— Прийшов? — холодно запитала вона. — Вже пішов від Маріанни чи тільки збираєшся?

— Звідки ти знаєш? — серце Богдана тьохнуло. — Чому ти про це питаєш?

— Тому що мені треба знати, зняв ти квартиру чи ні! — різко відповіла мати.

— Яку квартиру? — розгубився він.

— Ту, де ти житимеш після розлучення! — відчеканила вона.

— Поки не зняв, — відповів Богдан. — Але як ви дізналися, що я розлучаюся?

— Дізналися, — похмуро кинула мати. — Так от, сину, терміново шукай квартиру, бо я їду жити з тобою!

— Що? — Богдан завмер, не вірячи вухам.

— Ні! — гримнув із вітальні голос батька. Він з’явився у дверях, палаючи від гніву. — З Богданом буду жити я! А ти залишайся тут, квартира на тебе записана!

— Та за життя! — скрикнула мати. — Я не залишуся в цьому домі, де все пройняте твоїм упертістю!

— Стій! — Богдан переводив погляд з одного на одного. — Ви про що взагалі? Куди ви збираєтеся?

— Туди, куди й ти! — заявив батько. — Молодець, сину, що вчасно задумав розлучення! Ох, який молодець!

— Чому молодець? — Богдан відчував, що земля тікає з-під ніг.

— Бо це саме в пору! Ми з матір’ю теж розлучаємося! — випалив батько.

— Що?! — Богдан остолбенів. Він чекав докорів, а натомість почув шокуючу новину.

— Досить! — продовжив батько. — Ти дорослий, я нікому нічого не винен. Ми з матір’ю набридли одне одному, як ти з Маріанною. Я йду з тобою, і будемо жити удвох, по-чоловічому!

— Ні, з сином буду жити я! — перебила мати. — Ти мені не потрібен, а йому я стану в пригоді. Без дружини він загине, а я ще можу готувати. Правда, Бодю? Ти ж любиш мамині котлети?

— А я що, готувати не вмію? — спалахнув батько. — Та я кращий за будь-яку кухарку! Борщ, плов — усе вмію!

— Ха! — усміхнулася мати. — Коли ти востаннє готував? Півстоліття тому?

— І що? Ми, чоловіки, все вміємо! Нам жінки не потрібні, тільки пралька, мікрохвильовка та холодильник побільше, щоб їжі на місяць закупити! — заявив батько.

— Ти сина чому вчиш?! — обурилася мати.

— Досить! — гаркнув Богдан, не витримавши. — Ви з глузду з’їхали? Вам під вісімдесят, а ви несете дурниці, як діти! Подивіться на себе!

— А ти сам! — хором вигукнули батьки. — Тобі майже п’ятдесят, а поводишся як хлопчисько! Не смій нас лаяти! Краще вибирай, кого візьмеш у нову квартиру!

— З чого ви взяли, що я кудись іду? — вибухнув Богдан. — У нас із Маріанною своя квартира!

— Як це? — здивувалася мати. — Ти ж розлучаєшся!

— Хто вам сказав? — запитав він.

— Маріанна. Твоя сестра передала, що ти їй телефонував і все розповів, — відповіла мати.

— Я не розлучаюся! — твердо сказав Богдан. — Це був жарт!

— Жарт? — батько розгубився.Батьки переглянулися, і в їхніх очах блиснула легка усмішка – здавалося, вони досягли того, чого хотіли.