«Я пустила сина з сім’єю до себе, а тепер сама на орендованій, поки моя квартира зайнята колишньою невісткою з іншим чоловіком…»

— Я дозволила синові з сім’єю пожити в мене. А тепер сама живу на орендованій, поки в моїй квартирі мешкає колишня невістка з іншим чоловіком…

На останній нараді директор навіть не став прикидатися: «Порад у мене дві — або шукайте роботу, або моліться на диво», — розповіла Мар’яна, втомлено кидаючи сумку біля столу. — Я все розумію… тільки де зараз цю роботу знайти?

У кабінет увійшла з камінним обличчям. Усередині вже давно стискалося від тривоги. Справи фірми йшли на дно — це було очевидно, але все ж сподівалася, що якось, може, витягнуть. А тут — вирок. Мар’яні робота була необхідна, як повітря: двоє дітей, аліментів — нуль, батьки — літні люди, яким більше потрібна допомога, ніж вони можуть її дати.

Резюме розсилала, ніби на конвеєрі, знайомих обдзвонювала, інтернет штудирувала вдень і вночі. Іноді сміялася разом із колегами: «Наші думки на роботі — тільки про те, де ще попрацювати». Хтось вже встиг прилаштуватися, хтось пішов у нікуди.

— Якщо зовсім притисне — іди до нас у гіпермаркет, — кивнула їй знайома з сусіднього відділу. — Зарплата пристойна, графік гнучкий. Я замолю слово.

Раніше такі пропозиції викликали в Мар’яни тугу й жах. Зараз — хоч якийсь варіант. Хоч щось.

Важкі думки перервало схлипування. Мар’яна обернулася: біля вікна стояла Надія Степанівна — бухгалтер із величезним стажем, літня, стримана, майже ніколи не скаржилася.

— Надіє Степанівно, що з вами? — Мар’яна схопилася. — Ви через скорочення? Та ви ж на пенсії, вам хвилюватися менше за всіх. Зараз чаю поставлю, у мене млинці лишилися. Посидимо, поговоримо.

— Відпочивати мені, мабуть, під мостом доведеться, — гірко видихнула жінка.

— Як під мостом? У вас же квартира, син дорослий, ви з ним не живете…

— Квартира є, та тільки не для мене. Я тепер на орендованій. Двадцять тисяч на місяць — і це ще пощастило.

Виявилося, що в Надії Степанівни справді була двокімнатна, яку вона з сином приватизувала ще двадцять років тому. Після його весілля запросила молодих до себе, а потім — усе завертілося. Невістка була вагітна, прописали її, потім — дитину. Свекруха терпіла, скандали, крики, синові ніде було ночувати — тікав до друзів. Все звалювали на гормони невістки, на «перехідний вік» у сім’ї.

А через рік — друга вагітність.

— Я не витримала. З’їхала, — зітхнула Надія Степанівна. — Орендувала однушку. Думала — на час.

Але «час» тягнувся роками. На Новий рік прийшла з подарунками — а там на две— На дверях у під’їзді висить список боржників — і її квартира там, з боргом у півмільйона гривень.