Connect with us

З життя

Я стала невільницею в родині чоловіка: моя історія про те, як потрапила в скрутне становище

Published

on

Колись давно, у глухому селі під Житомиром, де вітер розносить запах свіжого сіна, моє життя, що почалося з кохання, перетворилося на каторгу. Мене звуть Олеся, мені 28, і три роки тому я вийшла заміж за Василя. Я сподівалася знайти родину, але натомість стала сучасною невільницею — слугою для чоловіка, його батьків та всієї родини. Моя душа болить, і я не знаю, як вирватися з цієї пастки.

Кохання, що засліпило

Коли я зустріла Василя, мені було 25. Він був із сусіднього села — високий, із щирою посмішкою та добрими очима. Ми познайомилися на ярмарку в Брусилові, і його простота зворушила мене. Він розповідав про родину, дітей, про село, де всі тримаються разом. Я, дівчина з міста, мріяла про таку гостинність. Через рік ми одружилися, і я переїхала до нього. Тоді я не знала, що це стане моїм вироком.

Василь жив із батьками, Ганною Іванівною та Петром Опанасовичем, у великій хаті. Його старший брат із сім’єю та інші родичі часто приходили. Я сподівалася, що стану рідною, але з першого дня зрозуміла: від мене чекали не любові, а праці. «Ти молода, міцна, то й берися до всього», — сказала свекруха, і я, наївна, погодилася, не усвідомлюючи, куди потрапила.

Неволя замість родини

Моє життя перетворилося на безкінечний коловорот. Я вставала о п’ятій, щоб приготувати сніданок для всіх. Свекор любив куліш, свекруха — яєчню, Василь — паляниці. Потім прибирання, прання, город. Вдень приходили гості, і я варила обід: борщ, вареники, узвар. Ввечері — вечеря, миття посуду, а вночі я падала без сил. І так кожен день, без спочинку.

Свекруха командувала, як отаман: «Олесю, цибулю дрібніше, Олесю, підлогу погано вимила». Свекор мовчав, але його погляд казав: «Тут ти ніхто». Родичі, приходячи, навіть не віталися — сідали й чекали, поки їх обслугову. Василь замість підтримки повторював: «Не супереч мамі, вона краще знає». Його байдужість — ніж у серце. Я сподівалася, що він буде моєю опорою, а він став частиною цієї системи, де я — слуга.

Митча розпачу

Недавно я не витримала. Коли Ганна Іванівна знову нарікала на мої страви, а гості залишили брудний посуд, я скрикнула: «Я не служниця! Я теж людина!» Усі завмерли, а свекруха відповіла: «Не подобається — йди назад у місто. Тут тобі не на білому коні возять». Василь промовчав, і це мене добило. Я вибігла на подвір’я, плачучи, і зрозуміла: я в пастці. Тікати нікуди — у місті немає житла, а мати далеко. Але залишитися — означає вмерти всередині.

Я почала помічати, що навіть моя зовнішність змінилася. Колись жвава й охайна, тепер я виглядаю втомленою, з погаслими очима. Моя подруга Настя, побачивши мене, скрикнула: «Олесю, ти як стара! Тікай звідси!» Але як тікати, якщо я досі люблю Василя? Чи вже ні? Його мовчання, його бездіяльність вбили те кохання, з яким я йшла під вінець. Я відчуваю, що тону, і ніхто не підставить мені руку.

Таємний план

Я почала мріяти про втечу. Потай я відкладаю гроші — дрібні суми, які вдається заощадити. Хочу назбирати на оренду у місті й піти від цього жаху. Але мене спиняє страх: що скаже мати, яка так тішилася моїм весіллям? Що буде з Василем? Чи зможу я сама? А ще я боюся, що свекруха з родиною зроблять усе, щоб зганьбити мене перед селом. Їхня влада тут безмежна.

Та вчора, стоячи біля печі й слухаючи нові докори, я дала собі слово: я вирвуся. Я не слуга, я не рабиня. Я молода, у мене є сили, і я знайду шлях. Можливо, знайду роботу, як Настя, або повернуся до мрії стати квітЯ знаю – одного дня я прокинусь на світанку, візьму свої заощадження і піду по дорозі, що веде до свободи.

**Або (коротший варіант):**

Я обов’язково втечу, навіть якщо цей шлях буде останнім.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять − два =

Також цікаво:

З життя35 хвилин ago

Свекровь заходит в гости поиграть с внуком, а мне остаются дела и улыбка.

Свекровь приходит, поиграет с ребёнком — и уходит, довольная. А я — готовь, убирай, улыбайся… Когда я наткнулась на статью...

З життя36 хвилин ago

Слова, що змінили моє життя, коли ти була виснажена

Ой, дівчино, щось таке трапилося, що аж серце болить… Не стала тебе вчора турбувати, бо ти була страшно втомлена –...

З життя1 годину ago

Як я стала рабинею в сім’ї чоловіка: історія про неволю

Ось я в біду потрапила, скажу вам – стала рабинею у родині чоловіка. У глухому селі під Житомиром, де вітер...

З життя2 години ago

Тиха чайна година на кухні, а всередині – шторм емоцій

Сижу на кухні і, як завжди, мовчки пию чай — але всередині мене бушує ураган. У невеликому містечку під Львовом,...

З життя2 години ago

Моя вагітність не хвилює їх: безкоштовна прибиральниця та кухарка

Сьогодні один із тих важких днів, коли відчуваю себе безкоштовною покоївкою та кухарем – мою вагітність ніхто не бере до...

З життя2 години ago

Расстаемся после 35 лет брака в возрасте 62 и 68 лет…

Мне 62 года, ему 68. Мы разводимся… После 35 лет брака Я — Людмила Ивановна, мне шестьдесят два. Мужу Александру...

З життя2 години ago

Розірвала зв’язок: заздрість, нахабство та нав’язування свого бачення

Так, слухай, розкажу тобі одну історію, яка досі тримає мене за серце. У невеличкому містечку біля Івано-Франківська, де кожен кам’янець...

З життя2 години ago

Всередині мене буря, а я мовчки п’ю чай на кухні

Сиджу на кухні і, як завжди, мовчки пию чай — але в душі моїй бушує гроза. У маленькому містечку під...