Connect with us

З життя

Я тут господиня: чому я втомилася від візитів свекрухи

Published

on

“Я тут господиня, а не ви”: чому я втомилася від візитів свекрухи

Кожен її приїзд для мене — як буря, після якої лишається хаос, а я ще тиждень збираю себе докупи. Ні, я не перебільшую. Моя свекруха — жінка з железною впевненістю, що тільки її думка правильна, а її методи — єдині вірні. І кожен її візит перетворює наш дім на поле бою. А найобридливіше — вона вважає, що я зобов’язана їй за це дякувати.

Почну з того, що живемо ми з чоловіком у квартирі, яка дісталася мені від бабусі. Вона була стара, потребувала ремонту, але ми вклали в неї душу: замінили вікна, поклеїли шпалери, завезли нові меблі та техніку. І от коли квартира нарешті почала набувати затишку, коли ми все робили на свій смак — раптом нагрянула свекруха.

Ми намагалися ввічливо відмовити: мовляв, зараз ремонт, пил, не до гостей. Але вона уперто сіла у потяг і прибула. І вже першого дня влаштувала сюрприз. Пішла до магазину, купила, прости Господи, шпалери з гігантськими трояндами — прямо як у серіалах про 90-ті — і сама, без нашого дозволу, обклеїла ними стіну у вітальні. При тому що ми взагалі не планували там робити ремонт! Хотіли спершу закінчити ванну, усе було поетапно. А вона взяла й переробила на свій лад.

Коли ми повернулися з роботи й побачили це… у мене, чесно, підкосились ноги. Ще трохи — і була б істерика. Чоловік цілий вечір мене заспокоював. А вранці свекруха, ніби нічого й не сталося, звинуватила мене у невдячності. Мовляв, вона старалася, а я “смію сопти”. Наступного дня вона поїхала, образливо надувшись. Чоловік потім сам все переробляв і навіть зумів повернути шпалери до магазину.

Здавалося б, зроби висновки і більше не лізь. Але не тут-то було. Як тільки ми закінчили ремонт, вона знову приїхала. І почалося… Тепер їй не сподобалось, як у нас розкладені речі. Вона висипала всі наші з чоловіком речі з шафи на підлогу і почала їх “по-людськи” складати. Я була в шоці. Коли справа дійшла до моєї нижньої білизни — у мене відняло мову. А вона ще й читала мені мораль:

— Кружевна білизна — це вульгарно. Тільки бавовна, і жодних питань!

Мені так захотілося відповісти: “А може, ви ще й самі мені труси купите — такі, щоб у них потонути?” Але я стрималася. А потім, як тільки вона поїхала, знову все перекладала. І попросила чоловіка з нею поговорити. Він поговорив… тільки толку нуль.

Наступні візити були в тому ж дусі. То рушники висять “не так”, то пелюшки “шкідливі”, то підгузники опиняються у смітнику — “не треба дитину хімією год— “Не треба дитину хімією годувати!” Один раз, власне, вона й справді викинула пачку підгузників — добре, що чоловік встиг відвести її на кухню, бо я вже починала кип’ятитися.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

15 − вісім =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

The Cat Who Waited Until the Very End

In a small café tucked away on Burton Street, nestled among old red-brick buildings and narrow alleyways, theres barely room...

З життя2 години ago

The Cat Who Waited Until the Very End

In a cosy little café tucked away on Burton Street, nestled between old red-brick buildings and narrow alleyways, there was...

З життя3 години ago

The Silent Battle: A Hidden Struggle Unveiled

Emily lingered by the living room window for a few extra moments, cradling a cup of tea that had long...

З життя4 години ago

The Silent Struggle: A Battle Unheard

**THE SILENT STRUGGLE** Eleanor lingered by the sitting room window, cradling a cup of tea gone cold, watching the dusk...

З життя4 години ago

I know they’re my children,” he murmured without lifting his gaze. “But… I can’t explain why—there’s just no bond between us.

“I know they’re my children,” he murmured without looking up. “But… I can’t explain why, theres just no bond between...

З життя5 години ago

Every afternoon, as he left high school, Thomas walked along the cobbled streets with his backpack slung over one shoulder and a wildflower carefully cradled between his fingers.

Every afternoon after leaving secondary school, Thomas walked along the cobbled streets with his backpack slung over one shoulder and...

З життя6 години ago

London, 1971: The City Awoke beneath a Shroud of Morning Mist

**London, 1971.** The city stirred beneath a veil of morning mist, the streets still damp from last nights rain. Gas...

З життя6 години ago

London, 1971. The City Awoke Beneath a Shroud of Morning Mist.

**London, 1971.** The city stirred beneath a veil of morning mist, grey and heavy. The streets still glistened from last...