«Я в сльозах, адже мій син викреслив мене зі свого життя»: невістка зруйнувала нашу родину»

Щоденник

Дівчата, мені боляче навіть друкувати ці рядки, але більше не можу тримати це в собі. Мій син — єдина дитина, яку я виносила, виростила, виховала — тепер поводиться так, наче мене немає. А все почалося після того, як у його житті з’явилася вона — його дружина, моя невістка. Я досі не розумію: у чому моя провина? Де я помилилася? Чому рідна людина може так холодно відвернутися від матері?

Я сама виховувала сина. Чоловіки у моєму житті траплялися, але всі не ті: хто користувався моєю добротою, хто просто зникав. Можливо, це мій характер, а можливо, я просто занадто хотіла любові й приймала за неї те, що нею не було. У 90-ті я працювала на трьох роботах, економила на собі, аби в сина було все. Ішла по життю, не зважаючи на втому, не жаліючи рук, не досипаючи ночей.

Потім з’явився чоловік, який став для нас рятівником. Одружений, так. Але допомагав. І головне — влаштував мого сина на роботу в нафтову компанію. Підтримував нас, коли більше нікому було. Завдяки йому син став нафтовиком, закінчив технікум, потім університет, пройшов практику, влаштувався. Я завжди вірила в нього, навіть коли він мріяв про власну справу, а не про заводську зарплатню. Я давала гроші, навіть якщо сама сиділа на хлібі й воді.

Потім він привів додів дівчину. Гарна, але, як мені тоді здалося, пустотлива. Завагітніла швидко. Я раділа — у мене буде онука! Допомогла із весіллям. Мій знайомий дав їм грошей на обручки, і тоді я вперше відчула тривогу. Вона обрала перстень дорожчий за всю суму, ні з ким не порадившись. Я несміливо зауважила, що гроші-то на двох, і, може, варто обрати скромніші, але однакові. Вона подивилася на мене з ненавистю. Відтоді я — її ворог номер один.

Я мовчала. Терпіла. Навіть купила їм авто, щоб син міг підробляти після змін. А потім усе пішло шкереберть. Авто продали, грошей стало менше. Пішли докори від її батьків: «Що за чоловік, якщо не може утримувати родину?» — і незабаром — розлучення. Син запив. Забрали права. Я витягувала його з того дна. Помагала. З’явилася справа. Як тільки гроші знову стали — вона повернулася. І він дозволив. А мене почав уникати.

Справа записана на мене — через борги в приставів. Він платить, але поступово. Став грати в азартні ігри, сподіваючись відігратися: повернути дружину, родину, стабільність. Я знову дала йому грошей — на працівників, на оренду, на розвиток. Він запевняв, що все буде добре. Я вірила. А потім він почав вимагати більшого — щоб я звільнилася, аби бути йому корисною. Я кинула роботу, віддала себе цілком, а тепер просто сиджу й чекаю, коли про мене згадають. Частіше — не згадують. Навіть онуці нічого не можу купити — немає на що. Запрошують мене лише тоді, коли їм щось від мене потрібно.

Він подарував мені авто — гарне, сучасне. Тільки ось ні заправити, ні застрахувати його я не можу: грошей не дає. Іноді забирає його, потім повертає — пошкоджене. Коли треба було їхати — машина не завелася. А я ж ще й кредит за його попереднє авто сплачувала — оформила на себе. Спочатку він платив, потім кинув. І що я? Мовчу. Бо мати.

Я віддала їм частину своєї квартири. На свята мене не запрошують. Ні на Новий рік, ні на дні народження. Одного разу зайшла до нього на роботу — він накричав. Сказав, що я його ганьблю. За що? Я ж не п’ю, я писала у літературні журнали, входила до Спілки письменників, читала книги, працювала все життя. Я не якась асоціальна бабуся з під’їзду.

Іноді я просто благаю пробачення — за все. Навіть не знаю, за що саме. Просто: «Вибач, якщо щось не так». А тепер — мене заблокували. Не додзвонитися. Не написати. Я залишилася у тиші, і мені здається, що збожеволію від цієї пустоти. Сиджу біля вікна, дивлюся, як проходять чужі діти, й думаю: у чому моя провина? За що мій син — моє все — вирішив, що я більше не потрібна?

Плачу від болю, який не можу ні виговорити, ні пережити. Плачу від того, що той, хто мав бути моєю опорою, став найдальшою людиною на світі. І все, що мені залишилося — спогади й надія. Надія, що одного дня він згадає, як я тримала його за руку, коли йому було страшно. Як я стояла поруч, коли увесь світ був проти. І зрозуміє, що мати не зраджує. Мати — просто любить…