Connect with us

Storie di vita

Я виросла в дитбудинку: як зустріч з однією бабусею змінила моє життя.

Published

on

Від самого дитинства у моєму житті не було нічого цікавого. Залишившись немовлям, я потрапила до дитячого будинку, а потім випало важке дитинство та постійна самотність. Часто я проводила час, дивлячись у вікно своєї кімнати, а уві сні бачила маму, яка приходила до мене — таку красиву і люблячу.

Після виходу з дитячого будинку життя стало ще складнішим. Я працювала на фабриці, жила у маленькій кімнатці разом з іншими людьми. Сусіди теж не були найкращими: їхні батьки — алкоголіки, а діти — дрібні злодії. Одного дня, повернувшись з роботи, я застала зламані двері свого помешкання, а там усе перевертено догори дном. Мої заощадження теж зникли. Винних я не знайшла, ніхто не зізнавався. Моє терпіння урвалося, я пояснила їм, що якщо гроші не повернуться, я змушена буду звернутися до міліції.

— Як ти смієш звинувачувати нашу чесну родину у крадіжці? — закричала сусідка, ледь тримаючись на ногах.

— Збирайся звідси! — додав її чоловік, хапаючи мене за светр і викидаючи за двері.

Я сиділа на лавці в парку і гірко плакала, запитуючи себе, навіщо мені це все. Настала пізня осінь, йшов дрібний холодний дощ. Я не знала, куди йти, у мене не було ні друзів, ні рідних.

— Доню, тобі щось сталося? — запитала літня пані.

Побачивши її, я плакала ще більше. Жінка сіла поруч, поклала руку на плече, заспокоюючи мене. Від неї відчувалось тепло. Не знаю чому, але я розповіла їй всю свою історію. Ми розмовляли дві години. Жінці вже було холодно, її песик почав жалібно скиглити.

— Ходімо до мене. Я пригостю тебе смачною чаєм з тістечками, а вранці вирішимо, що далі робити, — запропонувала бабуся і взяла мене за руку. Я охоче пішла за нею, відчуваючи в ній споріднену душу.

Наступного дня ми разом пішли до відділку міліції. Я розповіла про своїх сусідів і написала скаргу. Міліціонер сказав не хвилюватися, усе владнається і з цими людьми проведуть серйозну розмову. Ввечері я повернулася додому, сусід Михайло був тверезий.

Він вибачився зі сльозами на очах і пообіцяв повернути втрачені гроші, як тільки отримає зарплатню. Щодня після роботи я поспішала до бабусі. Вона завжди чекала мені у вікні, махала рукою і йшла на кухню, щоб заварити чай. Колись вона залишилася вдовою, і Бог не дав їй дітей.

Ми зблизилися. Я ходила до неї після роботи, знаючи, що мене чекають і потребують. Вона давно вже просила мене переселитися до неї, бо жила одна у великій квартирі. Я відмовлялася, відчувала себе ніяково, розуміючи, що їй просто шкода мене.

— Привіт, дорога! Сьогодні в мене був напад гіпертонії, і не було нікого, хто міг би хоч склянку води піднести! Скільки разів я тебе просила, переїжджай до мене, будь ласка, — сказала вона і розплакалася.

Я відчула себе ніяково і соромно перед нею за свій егоїзм. Я пообіцяла взяти свої речі й оселитися з нею. Наступного дня після переїзду вона привела мене до нотаріуса і записала на мене свою квартиру.

— У мене нікого немає, окрім тебе, якщо я цього не зроблю, усе дістанеться державі. Хочу, щоб у тебе було де жити.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

вісімнадцять − шість =

Також цікаво:

EN24 хвилини ago

The Teddy Bear Nobody Wanted to Take

At Animal Friends shelter on Camp Horne Road in Pittsburgh, the dogs start barking by six in the morning, but...

EN41 хвилина ago

The $450 I Left on Carly’s Table in Hell’s Kitchen

I got diagnosed with ADHD at thirty-two, two years before this trip, sitting in a beige office in Astoria while...

Storie di vita2 години ago

Ci sono sere in cui non serve niente di speciale per sentirsi felici.

☕ Buona serata d’autunno! Che bello, finalmente, chiudere la porta al mondo e dedicare un po’ di tempo a se...

IT4 години ago

Il gatto che Marco non voleva più

Sono Marco, ho quarantadue anni, lavoro come elettricista a Verona, e per tre anni mia moglie Chiara ha condiviso casa...

Storie di vita5 години ago

Aspettiamo una bambina, la nostra terza figlia, e sono al settimo mese di gravidanza.

❤️ «La gravidanza non è una malattia!» aveva detto mio suocero. Ma quando mio marito rientrò e vide suo padre...

IT5 години ago

Il tavolino d’angolo vicino alla finestra

A sessantaquattro anni ho iniziato ad andare a fare colazione da sola il sabato — e il giorno in cui...

IT5 години ago

La lanterna che restò accesa per Susanna

Pioveva da appena cinque minuti quando hanno calato la bara di Umberto nella terra del cimitero di Prato. Io, Nicola,...

Storie di vita7 години ago

Eppure, agli occhi di mia madre, sono ancora una ragazzina incapace di prendere decisioni.

A 36 anni devo ancora giustificare ogni mio spostamento a mia madre. Ieri non ho risposto a quattro telefonate e...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.