Я житиму з вами і пильнуватиму, щоб все йшло як слід, — сказала свекруха, простягаючи валізу

Василина й Олексій жили у шлюбі вже п’ять років. Спочатку вони не наважувалися заводити дітей, адже підходили до цього питання дуже серйозно. І ось, на річницю весілля, вони нарешті зробили важливий крок.

— Я готова, — усміхаючись сказала Василина, — Дуже хочу дитинку.

— Здається, зараз найкращий час! — відповів Олексій. Він знайшов добре оплачувану роботу, ремонт в квартирі був завершений, і ніщо не заважало появі первістка. Але завагітніти було не так просто. Довелося пройти обстеження, відвідувати лікарів і навіть звертатися до нетрадиційної медицини. Це порадила його мати — Марія Павлівна, помітивши, що невістка ніяк не може ощасливити сина двома смужками на тесті.

З новиною про те, що пара планує дитину, Марія Павлівна почала активно втручатися в їхнє життя. Вихідні не проходили без її дзвінків і запитань:

“Коли вже?”

“Знову нічого?”

“Ви все неправильно робите!”

“Вас усьому вчити треба!”

Закінчилося тим, що Марія Павлівна приїхала до Василини й заявила:

— Ось адрес фітотерапевта. Завтра вона тебе чекає.

— Маріє Павлівно, я до таких речей ставлюся з недовірою. Ми краще традиційними методами всі питання вирішимо.

— Я знаю ваші традиційні методи! Всі гроші на лікарів витратите, а результату жодного!

— Я людина віруюча і не піду до фітотерапевта, — відповіла Василина. Свекруха тільки скривила губи, але не сказала нічого. Василина вважала це питання закритим. Але Марія Павлівна знайшла інший підхід. Вона розповіла синові, як чудодійно вирішуються всі проблеми, обіцяючи швидкий результат і настоюючи на своєму.

На диво, Олексій швидко прийняв сторону матері й почав тиснути на Василину.

— Поїдь. У цьому немає нічого поганого. Вона травниця, не чаклунка. Не впирайся. Мама завжди знає, що краще, — сказав чоловік, змусивши Василину поїхати до знахарки.

Василина не хотіла сваритися, до того ж вона розуміла, що і свекруха, і чоловік стараються для загального блага.

Фітотерапевт Василині не сподобалася. Вона щось нашіптувала, оббризкала її якоюсь рідиною, а потім насипала в пакет якесь зілля і простягнула їй.

— Приймай один раз на день.

— Дякую, — сказала Василина і поспішила піти. Вона помітила сміттєві баки біля будинку і хотіла одразу викинути все, що дала їй знахарка. Але, обернувшись, вона побачила, що жінка дивиться у вікно. Василина зрозуміла, що за нею стежать. Злякавшись, що свекруха дізнається все, вона поїхала додому. Потрібно було переконати сім’ю, що вона зробила все, як їй веліли. Приймати “прописане” Василина не збиралася. Вона поклала пакетик на полицю і зачинила шафу.

Хоча зілля залишилося неторканим, бажана вагітність настала приблизно через місяць після візиту до знахарки. Василина вважала це збігом, адже вона не вживала трави, а продовжувала лікуватися тим, що призначив їй лікар. А ось свекруха прийняла цей успіх на свій рахунок і переконала сина, що вагітність Василини — це лише її заслуга. Бачачи, що невістка послухалася поради, Марія Павлівна вирішила, що тепер вона має право голосу в усіх справах сім’ї.

Вона вважала, що завдяки своєму віку й досвіду саме за нею має бути останнє слово в будь-якому питанні, навіть у тому, яке її зовсім не стосувалося. Вона втручалася з порадами скрізь. Починаючи від меню майбутньої мами й закінчуючи тим, о котрій годині їй потрібно лягати спати. Її увага і “турбота” доходили до абсурду. Одного разу, майже опівночі, коли подружжя дивилося свій улюблений фільм при свічках, пролунав дзвінок у двері.

Марія Павлівна прибула через усе місто, щоб упевнитися, що Василина дотримується режиму і готується до сну.

— Що це?! Ви їли ресторанну їжу?! — вона безцеремонно пройшла в кімнату і почала згрібати в пакет усе, що побачила на столі. Там були улюблені роли Василини й рисова локшина.

— Маріє Павлівно, що ви робите?! — Василина спробувала відвоювати в свекрухи останню тарілку з ролами, але та тільки більше розійшлася і почала викладати те, що така їжа не підходить для вагітних.

— Олексію, чому ти дозволив дружині це все їсти? Не розумію, що ти на все це дивився?!

— Вагітність — не хвороба! — спробувала відповісти Василина, але її засипали контраргументами.

Олексій встиг з’їсти свою порцію, тому не дуже засмутився, що їжа зникла з столу. Він подумав, що можливо мама була права, і не варто їсти сиру рибу. Це могло б погано вплинути на малюка.

— Добре, мамо, ми більше не будемо замовляти цю їжу. Вибач.

— Вибач?! Тобто твоя мати назвала мене дурною, а вибачення ти прошу у неї? — не витримала Василина. Її очі наповнилися сльозами. Олексій почав заспокоювати дружину, а Марія Павлівна, скориставшись моментом, пішла, прихопивши з собою повний пакет їжі.

— Давай забудемо про це непорозуміння. Ти ж розумієш, що вона хоче лише якнайкраще?

— Ні. Не розумію. Мені не подобається, що вона всюди сує свій ніс! Інші вагітні їдять крейду! Чи огірки з шоколадом! А я не можу з’їсти те, що люблю?!

— Можеш, звичайно. Давай так: зараз я поїду в супермаркет і куплю все, що побажаєш.

— Гаразд. Купи мені роли. Такі ж, які були на моєму столі до приходу твоєї матері.

— Ні. Все, крім рол.

Василина втекла в сльозах. Вечір був зіпсований.

Як і інші вечори, коли Марія Павлівна з’являлася без запрошення і наводила в домі свої порядки. Одного дня вона прийшла вдень, коли вдома була тільки Василина. Вона прийшла з роботи раніше, бо почувалася неважно. По дорозі їй стало краще, як це часто буває. Дуже захотілося їсти, і Василина купила собі йогурт і булочку. Вона ледь не подавилась цією злощасною булочкою, коли побачила, що на порозі її вже чекала свекруха.

— Маріє Павлівно?! Навіщо ви приїхали?!

— Син сказав, що у тебе токсикоз, — вона подивилася на булочку. — Не дивно. Харчуєшся на ходу всухом’ятку, та ще й найгіршим. Що це взагалі? Слойка з шинкою і сиром?! Ану, дай сюди! — Марія Павлівна почала відбирати у невістки булочку, і вони ледь не побилися. Розняла їх сусідка.

— Що з вами, панянки? За останній шматок хліба б’єтеся?

— Ось, вагітна, неспокійна, не знає, що можна, що не можна. Ми жартуємо, — миттєво заспокоїлась свекруха.

— Ой, знаю, ці молоді думають, що все знають самі…

Жінки знайшли спільну мову і почали обговорювати своїх дітей, а Василина струснула крихти і зайшла в квартиру, закривши двері на всі замки. Свекруха зрозуміла, що не встигла за нею і почала стукати, але Василина її не пустила.

Марія Павлівна підняла на вуха весь під’їзд. Приехав Олексій, і знову почалася сварка.

І знову свекруха пішла під шумок, поки Василина плакала і вимагала справедливості. Але Олексій, за підказкою мами, списував усе це на гормони. Чим ближче було до терміну, тим сильніше нагніталася ситуація і тим більше Марія Павлівна “душила” турботою.

У Василини на нервовому ґрунті почалися проблеми зі здоров’ям, і вона вирішила поговорити з чоловіком.

— Олексію, я розумію, що ти любиш свою матір, а вона любить тебе… але я не хочу, щоб вона з’являлася в нашому домі… — закінчити Василина не встигла. Вона почула, як у замку повертається ключ і злякалася, адже ключі були тільки у неї і у Олексія. — До нас залізли злодії?!

Але замість злодіїв у коридорі з’явилася Марія Павлівна з валізою.

Василина зловила себе на думці, що злодіям вона б зраділа більше, ніж свекрусі.

— Як ви змогли відкрити замок? — лиш запитала вона.

— Ключем. Син дав, — похизувалася Марія Павлівна. — Він за тебе хвилюється, а ти мене на поріг не пускаєш. Так не можна. На останніх місяцях вагітності треба мати доступ до квартири, якщо раптом ти не зможеш відкрити. До того ж, ми з ним вирішили, що тобі потрібна допомога, і моральна, і фізична. Скоро з’явиться внук, і я буду з ним. А поки прослежу, щоб усе йшло як треба, — свекруха сунула валізу Олексію, а сама пройшла в кімнату.

— Ну от, що і треба було довести. Знову нездорова їжа. Всі це на смітник. З цього дня я буду стежити, що ти їси і п’єш. На обід я принесла бульйон. І ще я принесла настій трав від фітотерапевта. Пий прямо зараз, — сказала свекруха тоном, що не терпить заперечень.

Василина поглянула на чоловіка, чекаючи пояснень, але він тільки усміхнувся і поплескав її по плечу.

— Мама права. Так буде краще, дорогенька.