Connect with us

З життя

Я змушу вас усіх танцювати! – гнівно кричала дружина мого брата

Published

on

“`
– Та я вас усіх зі світу зживу! Потанцюєте! – лютувала дружина мого брата.
– За що, Оксано? Я ж тобі всю суму віддала. Які претензії? – моя мама не розуміла, чому їй погрожує невістка.
– А де це у вас записано, що ви віддали гроші? Де свідки? Розписка? Ви повинні нам із Сашком за половину цієї квартири! – Оксана не відступала від дверей.
– Ну, от що, Оксано. Йди собі зі світом! Я була свідком передачі грошей. Влаштує? І передай привіт моєму братові. Йому б тебе треба було втихомирити. Більше не приходь сюди, – я не могла не втрутитися в цю спірну ситуацію. Мама була беззахисною.
– Пошкодуєте, та вже буде пізно! Я звернуся до ворожки і прокляну вас! – закричала Оксана, йдучи.
…Наша з братом мама після смерті тата продала будинок у селі й переїхала до мене в трикімнатну квартиру. Я на той час уже овдовіла, виховувала п’ятирічного сина Ярослава. Маму з радістю поселила у себе.
– Віро, ти не заперечуєш, якщо я Сашкові віддам половину виручених грошей за дім? Все-таки він мені син. А то його Оксана їсть, каже, що непутящий чоловік, сім’ю погано утримує, – мама благально подивилася на мене.
– О господи, яка проблема, звісно, віддай! Це справедливо, – я так і вважала.
…Ми запросили Сашка й Оксану до мене в гості, з рук у руки передали гроші. І ось, через два роки, приходить Оксана, вимагає ще фінансів, погрожує, проклинає.
Я її виставила, зачинила двері й забула про Оксану. Ми довгі роки не спілкувалися ні з братом, ні з Оксаною. Між нами, наче, чорна кішка пробігла. З тих пір неприємності полилися на нас, як нескінченний водоспад. Як кажуть, ти від горя за ріку, а воно на березі.
Мама захворіла, я занедужала невідомо на що, син Ярослав покрився мокрими екземами. У нас постійно були якісь неприємності. У квартирі, просоченій запахом ліків, все ламалося, падало і розбивалося. Настінний годинник серед ночі зупинявся. Мені, офіцеру міліції, довелося піти на пенсію через вислугу років. Хоча, я збиралася працювати, поки не запропонують написати за власним бажанням. Я мала доглядати за лежачою мамою, інтенсивно лікувати сина. Гроші раптом почали “випаровуватися” з рук.
…Пам’ятаю, я перетворила свою квартиру на фіалковий будинок: всюди розміщувалися ці квіти. Я їх вирощувала, розмножувала, продавала на ринку. Можна сказати, що ці маленькі квіточки врятували нас від боргів. Фіалки охоче купували.
Раз на рік приїжджали родичі. Вони гостювали у нас тиждень. Дарували нам вживані, але чисті речі. Привозили продукти: м’ясо, макарони, крупи, борошно… Ми всьому були невимовно раді. Родичі їхали, і починався біг по колу.
…Безгрошів’я, хвороби, апатія.
Я, щоб не відчаювати від негараздів, від гнітючих думок, розбила квіткову клумбу біля під’їзду. Весною посіяла насіння квітів. Зійшли простенькі: левкой, матіола, календула. Але це було моє єдине джерело натхнення.
Якось проходив повз сусід Михайло, оцінююче подивився на мою скромну клумбу:
– Добрий день, сусідко! Можна вам запропонувати гроші на квіти? Купіть їх побільше, на заздрість усім.
Я в невпевненості знизала плечима. Михайло поклав гроші в кишеню халата:
– Беріть, наша мила садівничка! Не соромтеся. Ви ж робите красу для всіх.
Я, окрилена, накупила екзотичних квітів, кущів. Моя клумба запашила, розцвіла різнобарв’ям. Сусіди ахали й охали від цієї райської краси.
Михайло щоразу зупинявся біля клумби, милувався:
– Лише в хорошої людини можуть так буйствувати квіти.
Сусід часто пригощав мене цукерками, плиткою шоколаду, морозивом:
– Це вам, Віро, за невтомну працю.
Мені, безперечно, було приємно таке увага сторонньої людини.
Йшли роки, потроху все стало налагоджуватися в нашому домі.
Мама, підлікувавшись, піднялася, повеселилася. Шкіра сина очистилася від екземи. Я раптом відчула себе жінкою в білих мереживах. Захотілося любити і бути коханою. І не звертати увагу на осінній вік.
Ярослав, надивившись на хвору бабусю, вирішив стати лікарем. Легко вступив у медичний інститут. Паралельно працював у лікарні. Невдовзі став асистувати на операціях. З часом до Ярослава часто прибігали сусіди з проханням визначити діагноз, зробити укол, поставити крапельницю…
Ярослав вивчився на реаніматолога.
Ми вдвох з сином зробили косметичний ремонт в квартирі. Ярослав купив вживану іномарку. Збирається одружитися зі своєю колегою Інною. Вона кардіолог. У нас усе добре, спокійно.
Нещодавно дзвонить Оксана і хриплим голосом каже:
– Привіт, Віро. Можеш мене провідати, я в лікарні лежу?
Приїжджаю за вказаною адресою. Заходжу в загальну палату. Знаходжу койку з Оксаною.
– Що з тобою, Оксано? – дивуюся змученому вигляду хворої жінки. В очах Оксани порожнеча.
– От що вийшло, Віро… Гуляли ми в лісі з чоловіком. Знайшли в траві людський череп, принесли його додому. Почистили, лаком покрили, зробили з нього попільничку. А через півроку загинув твій брат в аварії. Ще через два місяці – наш синочок задихнувся в гаражі. З друзями пив. Я ось захворіла – запалення легень. Господи, навіщо ми той злощасний череп принесли до себе в дім? З нього почалися мої нещастя, – Оксана гірко заплакала.
– Ні, Оксано, все почалось з тих пір, як ти побігла до чорних ворожок і чаклунок. Череп — це вже наслідок, – я не могла не сказати це Оксані. Занадто багато лих вона принесла нашій сім’ї.
– Ти права, Віро. Каюсь. І псування на вас наводила, і проклинала. Моя злість розливалася чорним дёгтем. Підсумок – прирекла себе на самотність. Пробач. Забудемо дурні сварки? У молодості в мене за спиною росли крила, а тепер там стирчить бумеранг. Я відчуваю його печіння, – Оксана згасла, притихла, задумалась.
Я все розповіла Ярославу. Він не залишився байдужим:
– Мамо, давай переведемо тітку Оксану в мою лікарню. Там догляд краще буде. Не чужа ж людина.
– Давай, сину, – я повністю пробачила Оксану. Та й пожаліти треба її. Залишилась вона одна горе тасувати. Втратила і сина, і чоловіка.
…Михайло запропонував з’єднати наші долі. Він жив поверхом вище.
– Віро, переходьте до мене, веселіше буде час коротати. Ви — вдова, я — вдівець. Нам буде про що поговорити. Погоджуєтеся?
– Так, Михайле, – я не вірила своєму несподіваному щастю. Воно звалилося з небес, душу зігріло, засвітило.
Мама за мене пораділа:
– Бачиш, Віро, доля твоя поруч знаходилася, потроху до тебе підбиралася, придивлялася. Ти заслужила це щастя.
Оксана швидко йде на поправку, проситься в гості. Покликати її? Порадуюся з Ярославом і Михайлом…
“`

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × 3 =

Також цікаво:

З життя5 години ago

The Husband Came Back with a Baby in Tow

I’m leaving! Ed murmured, his voice echoing down the hallway of the tiny flat on Camden Road. Leaving where? his...

З життя5 години ago

Just Tied the Knot Yesterday, She’s Moving in Tomorrow – Announced the Son in the Hallway

Got married yesterday, she moves in tomorrow, the boy shouted down the hallway. Ethel Whitaker, you should see these prices!...

З життя6 години ago

To Forget or to Return? A Journey of Choices and Memories

FORGET OR RETURN? Emma, youll be the starfish in my aquarium, said my suitor with unwavering confidence. My eyes widened....

З життя7 години ago

This Is Our Shared Flat, I’m the Landlord Here Too, Declared the Son’s Girlfriend

This is our shared flat, Im the one who lives here too, declared Emma, Andrews girlfriend, as she stepped into...

З життя7 години ago

The Granddaughter’s Journey.

Ill never forget the day my granddaughter, Emily, first came into the world. Her mother, Jane, never wanted her. To...

З життя14 години ago

THE DOLL: A Tale of Mystery and Enchantment

A small, sootgray kitten named Poppy was given to me by my neighbour, a kindly young woman who loved all...

З життя16 години ago

Divorce Over the Stepdaughter

Neither one nor the other. Im done flying off with your daughter! I cant keep pretending Im happy about it....

З життя17 години ago

Husband Insists on DNA Test – Mother Goes into Overdrive

He was deadset on a DNA test Mum was already whipping things up. Listen, Im not going to raise a...