Connect with us

З життя

Як я за три години поставила псу п’ять смертельних діагнозів, посивіла, оплакала, поховала

Published

on

Як за три години я поставила собаці п’ять смертельних діагнозів, посивіла, оплакала, поховала… А потім відкрилася ветеринарна клініка. Історія зі щасливим кінцем.

Гектор розбудив мене серед ночі протяжним виттям. Треба сказати, у доберманів інколи трапляються легкі приступи співів. Мамині вокалісти можуть видати ля-бемоль о третій ночі просто так, від нудьги. Але частіше всього від розладу шлунка, звісно. А ця річ, взагалі, особливість породи.

Отже, я не дуже здивувалась звукам собачої арії і, все ще досматриваючи сон, стала звично одягатися в спортивний костюм. Зі словами “йдемо, йдемо, не плач” я відкрила праве око.

І жахнулася.

Картина, що переді мною розгорнулася, більше скидалася на екранізацію бюджетного жахастику – на мене дивилася щелепа, залита білою піною. Піна була всюди: на підлозі, килимах, диванах.

Сказ! Перше, що прийшло мені на думку, хоч собака і вакцинована. Але, звісно, вакцина була прострочена – подумала я другим ділом. Бо ніщо не може стати на заваді аниній параної.

Далі за списком у мене йшли – піроплазмоз (захворювання, викликане укусом кліща) і отруєння щурячою отрутою. Гектора від кліщів оброблено, а звідки в моїй уяві виникла отрута, взагалі незрозуміло.

Але до ранку ми дожити не планували.

У стані повно го відчаю я диктувала прекрасному ветеринару Олені симптоми наближення смерті.

Олена, спросоння, пройнялася моїми риданнями настільки, що відправила нас у клініку на іншому кінці міста. Бо, згідно з моїми описами, її кабінет просто не впорається. Там немає сучасного обладнання для таких жахливих випадків.

Чи варто згадувати, що відкриття клініки я чекала вже на корвалолі? Періодично витираючи агонію піни з пасті, я думала, як донести п’ятдесятикілограмову вмираючу собаку до машини.

На диво Гектор пішов сам. Доїхали ми дуже швидко. Перепрошую у посту ДАІ, повз якого ми промчали, мов вітер.

На вході в клініку на нас чекала бригада в рукавичках і зі скальпелями. Жартую, але було помітно, що до нашого приїзду підготувалися. Чутка про добермана зі сказом, піроплазмозом і укусом чорної мамби приїхала раніше нас.

Прийом тривав п’ятнадцять секунд. Десять з них ми вмовляли Гектора “відкрити ротик”. Протягом решти п’яти, ветеринар Ірина з віртуозністю фокусника витягнула з пасті собаки шматочок дерева.

Заноза.

Гриз гілочку, бобер нещасний.

З діагнозом “стороннє тіло в ротовій порожнині” нас відпустили.

І поки я відмивала підлогу від піни та корвалолу, доберман заснув з головою на журнальному столику. Змучився, смертельно хворий 😊.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 × три =

Також цікаво:

З життя27 хвилин ago

Чарівні вії й самотність: як знайти справжнє щастя

Красиві вії та порожня хата: історія про те, як серце обмануло Ой, добрі люди, слухайте ж, бо розповім вам історію,...

З життя29 хвилин ago

«Крізь сльози — до нового життя: історія з дому для літніх»

Ой, дорогі мої, сідайте ближче, бо розповім вам історію, яку й сама ледве до ладу складаю. Жила собі, страждала, а...

З життя1 годину ago

Забута у вогні минулого: моя історія самотності

Ой, дитино моя, присядь біля мене, бо хочу розповісти тобі давню історію не звичайну, а таку, що болить, наче ножем...

З життя1 годину ago

Щастя, знайдене у любові: історія, сильніша за зраду

Як Оленка з Марійкою щастя знаходили: казка про кохання, міцніше за зраду Ой, діти, підіть ближче, розповім вам історію, що...

З життя2 години ago

Я заснула на плечі незнайомця в літаку… і те, що він зробив потім, назавжди перевернуло моє життя.

Я заснула на плечі чужої людини у літаку і його вчинок змінив мою долю назавжди.Мені здавалося, що це один із...

З життя2 години ago

Хлопчик закричав, що в труні лежить не його мати: спершу всі вважали, що це від горя, поки не відкрили труну

Той день був затягнутий сірою млою, ніби сама природа шанувала жалобі. Люди в чорному поволі збиралися у церкві, пошепки ділячись...

З життя2 години ago

Тиша, що нагадує про гуле життя: як дрібниці руйнують родини

Ой, онучі мої, слухайте бабусю Хоча й кажуть, що в будинку для літніх тихо, але для мене ця тиша нагадує,...

З життя2 години ago

Старість і самотність: історія маленького дива

Колись, діточки, у нашому старому будинку на вулиці Шевченка жила одна бабуся з квартири під номером пять. Її мало хто...