Connect with us

З життя

Як коротке повернення змінило моє життя назавжди

Published

on

24 серпня

Цього літа сталося щось дивне. Я давно не бував у селі, де пройшло моє дитинство, але раптом серце стиснулося — як ніж у груди. Взяв відпустку, зібрав мішок і сів на останній потяг до Дубового.

Дорога зайняла цілу ніч, а зранку ще кілька кілометрів пішки — стежиною вздовж Синьої річки. Я йшов до кладовища. Хотів прибрати на маминій могилі. Не думав, що цей день стане поворотним.

Сільський цвинтар зарослий бур’янами по пояс, наче його покинули роки тому. Мамин хрест похилився, але серед трав’янистої пустки диво проросли її улюблені волошки. Ніби знак. Ніби вона сама мені вітається.

Сльози пекли, як розпечена сіль. Згадав, як мати казала: «Ти обов’язково виберешся звідси, сину». Я вибрався — оселився у Львові, заробляв гривні, лише іноді пересилав гроші дідусю Павлу з церкви, щоб доглядав за могилою. Але виявилось, що його вже немає…

— А ти чій будеш, голубчику? — почув я за спиною.

Озирнувся — стоїть стара в вишитій хустині. Не знаю її, але голос знайомий, мов із дитинства.

— Я син Олени Петрівни… Василь.

— Боже ж мій, Васю! — скрикнула вона й схопила мене за руку. — Я ж твоя сусідка, тітка Ганя! Хрест у тебе в очах, а я не впізнала…

Вона показує на могилу поруч — там моя перша вчителька, Марія Степанівна. Каже, що хоч вже й сили не ті, але іноді приходить, випалює бур’ян.

— Добре, що повернувся, — шепче вона. — Добро, зроблене без користі, лікує душу.

Того вечора я їхав назад до Львова з новим відчуттям — наче хтось вимив моє серце криничною водою. З дружиною Катериною вирішили: повертаємось. Старий будинок, що просідав у землю, за літо перетворився на гостинний дім. Потім ще два сусідські подвір’я ожили — люди почули, що хтось повернувся…

А найдивніше сталося, коли до нас завітала тітка Ганя. Та сама, що колись лаяла мене за забуту могилу.

— Візьміть мене з собою до сестри, — сказала вона, сльози котились по зморшках. — Я хочу попросити в неї пробачення. А той пам’ятник… то були слова з болю. Найкращий пам’ятник — не мармур, а твої ноги, що топчуть рідну землю.

Так я зрозумів: сила не в грошах чи місті. Вона — у коренях. У запаху старої хати після дощу. У руках, що саджають квіти на могилі матері. У серці, яке нарешті відкрилося рідній землі.

**Життя починається не там, куди ти йдеш, а там, звідки ти повертаєшся.**

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

шість + тринадцять =

Також цікаво:

З життя21 хвилина ago

Чому Димка одразу не злюбив дядю і що з цим робити?

Дядька Тараса Романа зразу не вподобав, а швидше — зненавидів. Мати, нервово перебираючи пальцями, сказала того вечора восьмирічному синові: —...

З життя1 годину ago

Спадщина в стінах дому

Українське спадкове подвір’я — І як ти на таке насмілилась? — дивувалась донька. — Мамо, ти ж там будеш сама...

З життя3 години ago

Телефонний дзвінок колишнього: чому я забула вимкнути звук на ніч?

Щоденник. Так не буває. Зранку дзвонив колишній. Забула вимкнути звук на ніч — от і прокинулась. Замість «алло» зітхнула, щоб...

З життя4 години ago

Загадка самотньої пташки…

**Щоденник Галини** Вже кілька тижнів я спостерігала за новою сусідкою, яка заселилася на першому поверсі навпроти мене. Нову мешканку звали...

З життя7 години ago

На лавці в поліклініці: зустріч поколінь у хвилині вибору.

У коридорі жіночої консультації на лавці сиділа літня жінка. Поруч з нею притулилась тоненька дівчинка років п’ятнадцяти в короткій спідниці,...

З життя10 години ago

Сльози за мить до свята: момент з натиском материнства.

Оксана стискала зуби, щоб не розплакатися й не зіпсувати святковий настрій. Поправила кофточку на вже помітному животику й, штовхаючи перед...

З життя11 години ago

Моя подружка: ефектна, загадкова та трохи неслухняна

Мова моєї подруги Софійки Коваленко підвішена як слід. Вона гарна, гостроязика й хитра, як лис. Але іноді вміє прикинутися такою...

З життя13 години ago

Розлучення, майно і несподіваний поворот!

Ми розводилися з дружиною, і настала черга ділити нажите. Аж тут несподіванка. «Забирай собі цього!» — скрикнула вона. «Ви з...