Connect with us

З життя

Як навчитися жити для себе на пенсії: одкровення, яке надихає

Published

on

Коли я в останній раз зачинила двері офісу, де пропрацювала майже тридцять років, у мене було двозначне відчуття. З одного боку — радість, полегшення, свобода. З іншого — лякаюча порожнеча. Ніби усі опори мого життя, до яких я так звикла, раптом зникли. Прокидатися без будильника, нікуди не поспішати, не перевіряти пошту й не стояти у ранкових заторах — здавалося б, мрія. Але через пару тижнів тиша почала тиснути. Я ловила себе на думці: «І що тепер? Хто я, якщо не працівниця, не колега, не чийось керівник?»

Перші дні я заповнювала до непритомності побутовими дрібницями: прибирання, вариво, перестановка меблів, прання. Та дуже швидко зрозуміла — не для цього я стільки років чекала на пенсію. Безкінечна метушня не заповнювала порожнечу, а лише підкреслювала її. Я почала почуватися забутою, непотрібною, як стара річ, яку відставили у кут.

Але одного ранку, наливши собі чаю, я сіла у крісло й подивилася у вікно. Вперше за довгий час — без відчуття поспіху. Гілки дерев, що ледаче гойдалися від вітру, сонце, яке пробивалося крізь хмари, щебет пташок… І раптом мене осяяло: я вперше за багато років можу просто бути. Не для когось. Не заради зарплати, звіту чи доручення. А просто — бути собою.

Я взяла до рук давно забуту книжку. Ту, що лежала біля ліжка останні півтора року. Читала повільно, з насолодою, запиваючи гарячим чаєм і ніби повертаючись до самої себе, до тієї жінки, яка колись мріяла писати, читати, вчитися. Я стала діставати старі романи, перечитувати улюблених авторів, жадібно впивати кожну сторінку. І в цьому було щось більше, ніж просто відпочинок — це було повернення додому.

Потім я почала виходити на короткі прогулянки. Спочатку з трудом — ноги ніяли, серце стрибало, але я наполегливо йшла далі. З кожним днем дихати ставало легше, настрій покращувався. Лавка у парку стала моєю оаазою, а стежка вздовж озера — дорогою до спокою.

З часом я зрозуміла: щастя — це не грандіозні події, а маленькі радощі. Теплий плед увечері, запах свіжовипеченого пасхалика, розмова з подругою, в’язання під улюблену музику. Я навчилася робити все це не тому, що треба, а тому, що хочеться. Без почуття провини. Без відчуття, що я зобов’язана комусь доводити, що заслужила відпочинок.

Звичайно, діти іноді дивляться з докором: «Мамо, ти що, цілими днями вдома?» Так, вдома. І вперше за багато років — із задоволенням. Адже я все життя була «чимось»: дочкою, дружиною, матір’ю, колегою… А тепер я — просто я. І знаєте, це неймовірно приємне відчуття.

Я завела зошит, у який записую свої думки, мрії, рецепти, які хочеться спробувати. Іноді пишу спогади — раптом одного дня онуки прочитають. А може, і сама перечитаю у ті дні, коли знову накриє тривога.

Я більше не боюся старості. Я навчилася бачити красу у кожному дні. І якщо хтось прочитає ці рядки — знайте: пенсія — не кінець. Це нова сторінка. І як вона буде написана, залежить лише від вас. Дозвольте собі бути щасливою. Дозвольте собі просто жити. Для себе.

Життя навчило мене, що найважливіше — не те, ким ти була, а те, ким ти залишаєшся.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

сім + чотири =

Також цікаво:

З життя3 години ago

Наречена, яка всім до вподоби!

**Така невістка потрібна нам самим!** Оксана розрівняла ніжне пісочне тісто у формі для випічки. Її син Ігор із невісткою Марічкою...

З життя3 години ago

Що чекає на жінку, яка обмежує себе: мудрість великих спостережень

У світі, що нагадує дивний сон, де логіка пливе, як Дніпро в тумані, Еріх Марія Ремарк кидає гострий погляд на...

З життя6 години ago

Ненависть з порогу: перший крок до розкриття таємниць.

Ми її зненавиділи відразу, як тільки вона переступила поріг нашого дому. Кучерява, висока, худа. Світрець у неї був нічого, але...

З життя7 години ago

Забуті миті на порозі магазину

Поки Ганна розплачувалася за покупки, Андрій стояв осторонь. А коли вона почала складати їх у пакети, взагалі вийшов на вулицю....

З життя9 години ago

Закоханість, що плутала серце

Одна жінка закохалася в чоловіка. Відчувала до нього потяг. Подобався їй цей мужчина. Дуже приваблював. Вона думала, що кохає. І...

З життя10 години ago

Димка відразу ж не вподобав дядю, а згодом і зовсім його ненавидів. Мама, нервуючи, промовила це вечора до вісімрічного сина.

Дядю Тараса Борисовича Віталік відразу невподобав, а потім і взагалі його зненавидів. Мати, нервово перебираючи пальцями, промовила того вечора восьмирічному...

З життя13 години ago

Телефонний дзвінок від екс-чоловіка: чому я забула вимкнути звук на ніч?

Так не буває. Телефон дзвонив. Колишній. Навіщо вона забула вимкнути звук на ніч? Замість «Алло» зітхнула, хай знає, що розбудив....

З життя16 години ago

Лукава подруга з непередбачуваним характером

Моя подружка Софійка Зоряна вміє розповідати так, що аж заслухаєшся. Вона яскрава, гостроязична та хитра, але іноді вдає з себе...