«Як покинута дитина перевернула моє життя: несподіваний виклик реальності»

Після того, як нам підкинули немовля, моє життя розлетілося на шматки: я не була готова до такого повороту.

З появою прийомної динини все змінилось, і, на жаль, не на краще.

Оксана та її чоловік Тарас виховували восьмирічну доньку Марійку. Хоча їхня родина здавалася повною, подружжя відчувало, що може подарити любов ще одній дитині. Вони вирішили усиновити хлопчика з дитбудинку, незважаючи на попередження рідних.

— Батьки не схвалили нашу ідею, — зізнається Оксана. — Мама казала: «Нащо вам чужа дитина? Хто знає, які в нього гени та хвороби?» Але ми з Тарасом були певні у своєму рішенні та ігнорували чужі думки.

Після довгих процедур і оформлення документів у їхній родині з’явився п’ятирічний Ярослав. Хлопець був тихим і сором’язливим, але вони вірили, що зможуть оточити його теплом.

З самого початку Оксана й Тарас вирішили не говорити Ярославу, що він прийомний. Вони сподівались, що з часом він забуде минуле й почуватиметься справжнім членом родини.

Але через кілька місяців почалися тривожні події. Одного разу Оксана знайшла улюблену ляльку Марійки порізану ножицями.

— Я була в шоці, — розповідає жінка. — Ярослав стояв поруч і мовчки дивився на мене. Я спитала, навіщо він це зробив, але він лише знизав плечима.

Оксана звернулася до дитячого психолога. Фахівець пояснив, що така поведінка може бути наслідком травм з дитбудинку, і порадив бути терплячішими.

Подружжя намагалось дотримуватись порад, але становище погіршувалось. У дитсадку Ярослав почав розповідати вихователям, що батьки його не годують і б’ють. Незабаром до їхнього дому прийшли працівники соцслужби.

— Це було принизливо, — зітхає Оксана. — Ми завжди старались дати дітям усе найкраще, а нас звинувачують у жорстокості.

Перевірка не виявила порушень, але гіркий присмак лишився. Тарас почав наполягати, щоб повернути хлопчика назад.

— Я більше не витримаю, — говорив він дружині. — Він руйнує нашу родину. Марійка його боїться, а я почуваюсь безсилим.

Оксана розривалась між любов’ю до чоловіка й відповідальністю за Ярослава. Вона сподівалась, що з часом усе налагодиться, але стало лише гірше. Хлопець став агресивним, погрожував батькам і сестрі.

Зрештою, Тарас не витримав і подав на розлучення. Він поставив умову: або Оксана повертає Ярослава, або вони розходяться.

— Це було найважче рішення в моєму житті, — зізнається жінка. — Я любила чоловіка, але не могла зрадити Ярослава.

Після розлучення Оксана залишилася з двома дітьми. Вона намагалася приділяти увагу і Марійці, і Ярославу, але відчувала, що не витягує. Постійний стрес привів її до нервового зриву.

— Я зрозуміла, що так більше не може бути, — каже вона. — Я не могла дати Ярославу те, що йому потрібно.

З важким серцем Оксана повернула хлопчика до дитбудинку. Це було боляче для всіх, але вона вірила, що так буде краще.

— Сподіваюсь, він знайде сім’ю, яка зможе дати йому те, чого не змогла я, — промовляє Оксана, стримуючи сльози.

Тепер вона зосередилась на вихованні Марійки та відновленні власного душевного спокою.