Як він дивиться на тебе: з любов’ю та захопленням, – з гордістю промовила донька

— Знаєш, як він на тебе дивиться? З любов’ю й захватом, — промовила задоволена донька.

Михайло вийшов із ванної, прикрившись лише рушником. Краплі води блищали на його м’язистих грудях. Не чоловік, а мрія. У грудях Марійки солодко занило серце.

Михайло сів на край ліжка й простягнувся до неї, щоб поцілувати. Вона відхилила голову.

— Не треба, а то я ніколи не піду. Мені час. Оленка, мабуть, уже вдома. — Марійка потерлася щокою об його плече.

Він зітхнув.

— Марійко, ну скільки можна? Коли ти розкажеш доньці про нас?

— Три місяці тому ти навіть не знав, що я існую, і чудово жив. — Марійка підвелася й почала одягатися.

— Мені здається, що я не жив, а чекав на тебе. Я й дня не можу…

— Не рви мені серце. Не проводжай мене, — сказала Марійка й вислизнула із кімнати.

Вона йшла вулицею, намагаючись не звертати уваги на погляди перехожих. Їй здавалося, що всі знають, звідки вона йде. Чоловіки дивилися з цікавістю, а жінки… із засудженням.

Та й справді: фігура, стать, обличчя з виразними очима й пухкими губами. Темні густі коси вибивалися із заколки. А Марійці так хотілося стати непомітною.

***

Вона вийшла заміж рано, у двадцять, з сильної взаємної любові. Майже одразу завагітніла. Чоловік намагався переконати її зробити аборт. Мовляв, рано, треба спершу на ноги стати, ще встигнуть. Але Марійка не піддалася й народила здорову дівчинку, сподіваючись, що з часом чоловік зміниться. Але він так і не полюбив доньку. Що ж, багато чоловіків досить байдужі до дітей.

Одного разу подзвонила якась жінка і назвала адресу, де часто буває її чоловік по вечорах. Марійка не кинулася перевіряти, дочекалася його й прямо запитала. Спочатку він заперечував, потім виправдовувався, а потім почав кричати:

— Якась божевільна сказала, а ти повірила? Ти теж недалеко пішла. Я йду, а ти пошкодуєш…

Чоловік пішов, гримнувши дверима. Марійці не хотілося жити, але донька потребувала уваги — і вона вижила. А через два тижні не витримала, пішла за названою адресою, стала за дерево у дворі й почала чекати. Незабаром повз пройшов її чоловік із молодою жінкою під руку. Вони зайшли у під’їзд.

Наступного дня Марійка подала на розлучення. Знала — не зможе пробачити, не такий у неї характер. Віддала доньку до ясел і вийшла на роботу.

Інколи у її житті з’являлися чоловіки, але жоден не сподобався настільки, щоб вона наважилася пов’язати з ним життя. І лише через багато років Михайлу вдалося підкорити її серце. Високий, гарний — якраз під неї. Між ними спалахнув пристрасний роман. Одного разу Оленка запитала, куди мама так пишно вдягається.

— На побачення, — напівжартом, напівсерйозно відповіла Марійка.

— А-а-а, — багатозначно потягнула донька.
Більше вона не питала.

Фігурою Оленка пішла в матір, але обличчям не така вдала. Усі дивувалися, як у таких гарних батьків народилася звичайна донька. А Марійка раділа. Краса — не хліб, з нею лише клопоти.

Подруг у неї ніколи не було. І причина була не в Марійці, а в заздрості дівчат. Боялися виглядати блідо на її тлі. Може, тому й вийшла заміж рано — сподівалася знайти в чоловікові друга.

— Дрібнуватий і простенький він для тебе, хоч і гарний, — говорила мати.

***

— Оленко, я вдома, — голосно сказала Марійка, заходячи в хату.

— Я вправи роблю, — відповіла донька зі своєї кімнати.

Марійка переодяглася й пішла на кухню. Незабаром туди прийшла Оленка, сіла за стіл і відламала шматочок хліба.

— Не псуй собі апетит, зараз вечерятимемо, — сказала Марійка, поставила тарілки й сіла навпроти доньки. — Хотіла з тобою поговорити.

— Хотіла? То кажи. — Оленка з апетитом почала їсти.

— Скоро мій день народження.

— Я пам’ятаю, мам.

— Хотіла запросити… мого знайомого, — ледве вимовила Марійка.

— З яким ти спиш? — Оленка спокійно дивилася на матір.

— Бачуся. Усе ж таки ти з матір’ю розмовляєш, — пожартувала Марійка.

— Яка різниця? У твоєму віці бачитися й спати — одне й те саме.

— То я запрошу його? Ти не проти? — уточнила Марійка.

— Мені що. А бабуся прийде? — безтурботно запитала Оленка.

Марійка з полегшення зітхнула. П’ятнадцять — складний вік. Схоже, донька нормально сприйняла її слова.

— Бабуся прийде в неділю. Мені важливо, щоб у вас із ним усе було добре.

— Та годі, мам, запрошуй, — махнула рукою Оленка.

Усю суботу Марійка готувала, бажаючи вразити Михайла своєю кухнею. Він прийшов із величезним букетом троянд, подарував перстень. Марійка збентежилася. Її приголомшила його наполегливість.

До того ж, бажаючи сподобатися ОленКрізь сльози вона подивилась на Петра й усміхнулась — може, справді щастя було так близько, просто вона його не помічала.