«Яке хрестини в ресторані? Потрібно ж подарунок вибрати!»

Уві сні мені снилося, як я сказала чоловікові: «Остапе, які ж то хрестини в ресторані? Треба ж ще й подарунок купити…» А він відповів: «Підемо краще наступного дня, привітаємо внучку вдома, без усіх цих витребеньок». Так почався мій дивний сон про те, як ми з чоловіком намагалися зрозуміти, як відзначити хрестини онучки Соломійки — і чому це викликало стільки суперечок.

Сновидіння почалося з листівки. Наша донька, Оксана, народила дівчинку півроку тому. Онука, Соломійка — перша дитина в родині, і ми з Остапом просто божеволіли від неї. Коли Оксана оголосила про хрестини, я зраділа: це ж свято! Але потім вона додала, що буде не просто в церкві з домашнім чаюванням, а в ресторані «Золотий Дунаєць», з ведучим, фотографом і купою гостей. Я здивувалася: «Оксанко, нащо так розкішно? Це ж хрестини, а не весілля!»

Вона пояснила, що хоче, щоб усе було гарно, як у казці. Її чоловік, Богдан, підтримав: мовляв, перша дитина, треба святкувати особливо. Ми не сперечалися, але в душі було неспокійно. Ми з Остапом — прості люди, жили скромно, і такі витрати здавалися нам зайвими.

Потім снився дивний епізод про подарунок. На хрестини ж заведено дарувати щось важливе: хрестик, ікону, гроші на майбутнє. Але Оксана натякнула, що в ресторані будуть люди, і «просто так» приходити невиховано. Я спитала: «То що, у конверті дарувати гривні?» Вона відповіла невиразно: «Ну, як знаєте, але всі щось несуть». Я порахувала: п’ятсот гривень — мало, а більше в нас із пенсії не вистачає. Гроші пішли на новий дах у хаті.

Остап і взагалі запропонував не йти. «Прийдемо вдома, подаруємо щось від душі», — сказав він. Ми вирішили купити срібний хрестик та гарну дитячу Біблію — і символічно, і щиро.

Але коли я розповіла Оксані, вона образилася. «Мамо, ви що, на хрестини не прийдете? Це ж важливий день для Соломійки!» Я пояснила, що нам не подобається це «ресторанне шоу», але вона взяла це близько до серця: «Усі дідусі та бабусі будуть, а ви — ні?» Мене це вразило. Ми ж хочемо бути з родиною — але чому саме в ресторані?

Остап був рішучий: «Хай витрачаються, як хочуть, а ми з онукою вдома краще посидимо». Але я бачила, що Оксана засмучена, і задумалася: може, ми вже застарілі? Може, треба було погодитися?

Наприкінці сну ми знайшли компроміс. Пішли в церкву на обряд — це було душевно. Соломійка в білій сукні виглядала як справжній янгол. А на бенкет не пішли — зате прийшли наступного дня вдома. Подарували хрестик, почаювали онуку, випили кави. Оксана спочатку надулася, а потім розтанула, коли побачила, як Соломійка сміється нам у відповідь.

Я прокинулась з думкою: кожен розуміє традиції по-своєму. Для Оксани — це свято, для нас — просто бути поруч. Але все одно було дивно: невже тепер кожне свято — це конверти та зобов’язання?

Чи снилося вам щось подібне? Як виходили з ситуації? Може, ми з Остапом й справді занадто консервативні? Розкажіть — мені цікаво.