Яскраві враження від візиту до зоомагазину з приємною продавчинею.

Відвідав зоомагазин, де ми купували мишей. Продавець – приємна привітна блондинка середніх років.
– Ми у вас тут мишей купували…
– Пам’ятаю. Для кішки.
– Саме так!
– Що, з’їла?
– Ні, ми не дали. Миші цікавіші за кішку. Добрі, веселі. І ручні.
– А кішка що, дика?
– І не кажи.
– Так що з мишами?
– Ви нам разом із ними наповнювач продали. З чого він зроблений?
– А що?
– Розумієте, вони його їдять!
– Так це кукурудзяна крихта. Вона їстівна.
– Аааа! Я просто думав, що він синтетичний. Думаю, якщо вони синтетичний наповнювач їдять, то може їм замість води машинного масла наливати треба?
– А ви їх чим годуєте?
– Та всім годуємо. Зерно там всяке, крупа. Але вони більше за все люблять ковбасу і варену яловичину.
– Ви їх що, ковбасою годуєте?! (обурено)
– А що, не можна?
– Ви з глузду з’їхали! Ви ж їм печінку посадите! Ви самі ту ковбасу пробували?!
– Ні, я її мишам купую! Звісно пробував.
– Ви хоч знаєте, з чого її роблять?!
– Звісно. З сухожиль і туалетного паперу. Дуже смачно.
– У моєї сестри чоловік працював на м’ясокомбінаті, так він такоооое розповідав, з чого ту ковбасу роблять…
(у кожного є знайомий, у якого є знайомий, якому один знайомий розповідав, що він працював на м’ясокомбінаті, і з чого там роблять ковбасу)
– Значить, ковбасу мишам не можна. А м’ясо?
– Ні в якому разі!
– Ну якийсь же білок їм потрібен? Рибу?
(тут з’являється і вступає в діалог точна копія продавчині, тільки років на двадцять молодша)
– З глузду з’їхали?! Вся риба заражена глистами!
– Може яйця?
– Там же суцільний холестерин!
– А сир?
– Ви що, не в курсі, що корів напихають антибіотиками? Жодного молочного!
(тут я трохи знервувався)
– Слухайте, ну нічого не можна! А самі-то ви що їсте, якщо нічого не можна?
– Як що? Здорову їжу. Овочі, фрукти. Кашки.
– Ви серйозно?
– А що?
– Ви ці овочі-фрукти перевіряли? Там же нічого натурального не залишилося, одна радіація, пластик, і пестициди!
– Та невже!
– Ось вам і невже. Ви раз вже так про здоров’я дбаєте, купіть прилад, він копійки коштує. Побачите, там будь-який помідор випромінює сильніше Чорнобиля!
– Ой, та ну вас!
(продавчині переглядаються і трохи бліднуть)
– А кашки ці ваші? Це ж зерно. Ви в курсі взагалі, що Росія вийшла на перше місце в світі за експортом зернових?
– Так! (у голосі чути гордість за державу)
– І це вас ніяк не насторожує?
– А що таке?
– Самі подумайте! Щоб таких результатів досягти, скільки хімії в ґрунт вбухати треба? Та ви таку кашку їсте, що після неї щур у ковбасі просто мармеладка!
Коли я йшов, вони так і стояли з відкритими ротами, дивлячись один на одного.
Напевно, тепер помруть з голоду.
Прийшов додому, налив чаю, зробив бутерброд з ковбасою. Миші обурено закалатали по склу.
– Вам не можна! – чавкаючи набитим ротом повчально повідомив я мишам. – Ковбаса шкідлива. Їжте свою кукурудзяну підстилку.
Миші набугілися і засопли. Чорна злобно оскалилася, а руда скрутилася
в клубочок і тихенько заплакала.
– Та й чорт з вами! – сказав я. – Треба б з вас розписку взяти, що я не несу відповідальності.
Взяв шматок ковбаси, розломив навпіл, половину кинув мишам, які тут же смачно зачавкали, другу половину кинув кішці, яка сиділа з іншого боку клітки і уважно спостерігала за мишами.
Кішка ковбасу навіть не понюхала.
У присутності мишей у неї псувався апетит.
– Мишей з’їсти не дам! – сказав я суворо і категорично.
Кішка презирливо фиркнула, пнула ногою ковбасу і, хитаючи худим задом, удалилась в кімнату.
– Це ви голоду не хапали! – крикнув я їй услід, вдало згадавши бабусів вислів, коли ми в дитинстві не хотіли їсти кашу.
Потім відрізав собі особливо небезпечної ковбаси, густо полив її отруйним майонезом і зітхнув, згадавши нещасних продавчинь із зоомагазину.
“Нічого, – подумав я, – не пропадуть. У них там великі запаси екологічно чистого корму для котів, і на крайній випадок – їстівний кукурудзяний наповнювач”…