Connect with us

З життя

«Ідеальний чоловік»: як одна фраза знищила шлюб, побудований на байдужості»

Published

on

«Ти ж ідеальний чоловік, Іване»: як одна фраза зруйнувала шлюб, збудований на байдужості

Оксана повернулася додому з двома важкими пакетами. Щойно вона зайшла, з кімнати почувся голос чоловіка:

— Вже вдома? А що, вже шоста?

— Вже сьома, — втомлено відповіла вона й пішла на кухню.

На столі стояли три чашки. Це означало, що в гостях була свекруха, і, напевно, разом із нею — її сестра Галина. Оксана навіть не здивувалася. Це вже стало звичкою: візити без попередження, обговорення її «нежіночих» звичок, осудливі погляди й сліди чужої присутності на кухні.

— Де ти так довго була? Я голодний, — не відриваючись від ноутбука, кинув Іван.

— Заїжджала в супермаркет. Щоб тебе, ваша величність, нагодувати, — з гіркотою сказала Оксана. — Але взагалі-то мені треба з тобою поговорити.

Він мовчав. Тоді вона підійшла, повернула його крісло до себе й спокійно промовила:

— Нам треба розлучитися.

Іван підвів очі, здивовано:

— Що? Чому?

— Бо так більше не можна.

— Оксано, може, спочатку приготуєш вечерю, а потім поговоримо? Я страшенно голодний.

— Ні. Поговоримо зараз.

— Ну, ти ж знаєш, я не п’ю, не гуляю, не бігаю по інших. Сиджу вдома, працюю. Грошей вистачає. Нічого в тебе не вимагаю. Чего тобі не вистачає?

Оксана усміхнулася:

— Ти живеш у моїй квартирі, не платиш за оренду, за комуналку — усе я. Продукти, прибирання, готування — теж я. Питання: на що тобі вистачає грошей?

— Ну… я собі светр купив. Для гри оновлення завантажив. Мамі з тіткою Галею іноді допомагаю — гроші переводжу. Це ж нормально.

— Так, нормально. Тільки ось я сьогодні вранці включила прання й попросила тебе розвісити білизну — а вона досі у пральці.

— Та в мене ж була перерва…

— Знаєш, зміна діяльності — теж відпочинок.

— Але я нічого не вмію. Мама з Галею мене ніколи не підпускали до плити й пилососа.

— Знаю. Ти ж «нічого не вмієш». Дуже зручно, правда? От що. З сьогоднішнього дня — хочеш їсти, іди й готуй. Я нічого готувати не буду. Мене запросили подруги в кав’ярню — я спочатку відмовилася, а тепер передумала. Удачі.

Оксана встала, розвісила білизну, показала рукою на кухню й пішла. У кав’ярні, за келихом вина, їй задзвонив телефон — номер свекрухи. Вона вимкнула звук і перевернула екран донизу.

Коли Оксана повернулася додому, у квартирі вже була Надія Петрівна.

— Оксано! Що ти робиш?! Ти в здоровому глузді?! Розлучення?! Ти хоча б розумієш, який у тебе чоловік?! Таких зараз удень з вогнем не знайдеш! Він не п’є, не зраджує, шкарпетки не розкидає! Жінки тобі заздрять!

Оксана спокійно подивилася на неї:

— Ви говорите так, нібто хвалите дресированого пса. Він не робить нічого поганого — це ви перерахували. А можете сказати, що він робить хорошого? Для мене?

— Він працює.

— Я теж працюю. Тільки, крім цього, я прибираю, праю, прасую, готую, тягну важкі пакети з магазину, оплачую все — і за себе, і за нього. А що робить він?

— Він дарує тобі подарунки! Я знаю! Я допомагаю йому вибирати!

— Дякую. Тепер зрозуміло, чому я отримала на Новий рік ванночку для ніг, а на день народження — вовняну хустку.

— Хотіла, мабуть, золота? — їдко посміхнулася свекруха.

— Я б не відмовилася від сертифіката в спа або поїздки на море. Але ні. Я отримую хустку. І неповагу. І вічне «я нічого не вмію». Я більше не хочу бути йому мамою.

— Ну не вміє він. У нас у родині чоловіки цим не займаються.

— Саме так. Ви виховували в ньому того, хто чекатиме, поки хтось зробить усе за нього. І він цим задоволений. А я — ні.

— Може, не варто одразу про розлучення? Навчи його…

— Вибачте. Я не хочу вчити дорослого чоловіка бути чоловіком. Я спробувала. Півтора року. Більше не буду. Зараз ми з вами зберемо його речі — і ви обоє підете туди, де вам зручно. Я не зла. Просто втомилася.

За півгодини таксі стояло біля будинку. Дві сумки, валіза. Іван ішов позаду, з ноутбуком під пахвою.

Оксана зачинила за ними двері. Сіла на диван. Глибоко вдихнула. Записала в щоденник: «Розлучення. Звільнилася».

І, уперше за довгий час, заснула спокійно.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 + 11 =

Також цікаво:

З життя7 години ago

The Little Things in Life

Little Things of Life 15th May I suppose a diary is for ones own truth, even if the world wouldnt...

З життя7 години ago

Auntie

AUNT Aunt Pat was brought in from the countryside. The elderly lady was struggling to keep up with her smallholding,...

З життя7 години ago

“My House, My Kitchen,” Declared My Mother-in-Law — “Thank you for taking away my right even to mak…

My House, My Kitchen, declared my mother-in-law Thanks for robbing me of even the right to make a mistake? In...

З життя7 години ago

My Name Is Lily: I’m a Software Engineer with Two Master’s Degrees, Leading a Team on US Projects—Bu…

My name is Grace. Im a software engineer, hold two masters degrees, and lead a team managing projects for companies...

З життя8 години ago

We Were So Close When We Got Married: We Did Everything Together—Cuddled Up in Bed, Watched TV, Took…

You know, when we first got married, we were ridiculously close. We did absolutely everything together. Wed fall asleep cuddled...

З життя8 години ago

I Was 36 When I Was Offered a Promotion at the Company Where I’d Worked for Nearly Eight Years – A S…

I was thirty-six when the company Id devoted nearly eight years to offered me a promotion. But this wasnt just...

З життя9 години ago

I Have a Five-Year-Old Daughter and, Like All Kids, She’s Already Outgrown Loads of Clothes: Beautif…

My daughter, Emily, is five years old now, and as it is with all children, shes already outgrown so many...

З життя9 години ago

Who Needs You with Baggage?

Who Would Want You with Baggage Are you certain, love? Helen covered her mothers hand with her own and smiled...