Його серце належить мені: весілля треба скасувати

— Ви з ним не пара, — сказала Марта сестрі. — Він молодший і більше підходить мені. Весілля треба скасувати.

Соломія жила в просторій трикімнатній квартирі, розташованій у престижному районі Києва. Квартиру вона успадкувала від бабусі. Близьких родичів, крім молодшої троюрідної сестри, у Соломії не було. Проте з Мартою вони не особливо ладнали.

Так сталося, що в свої тридцять п’ять років Соломія залишилася одна, зате з житлом. Вона розуміла, що сподіватися може лише на себе, тому гарно вчилася, закінчила престижний університет, влаштувалася на високооплачувану посаду в велику компанію, і все в неї було добре, окрім одного…

— Тобі треба заміж виходити, Соломіє, — казала їй Марта, час від часу дзвонячи, щоб дізнатися, як у неї справи.

У свої тридцять років сестра встигла народити трьох дітей і двічі розлучитися. Вона жила з синами в передмісті на аліменти, намагаючись влаштуватися в житті, проте нічого не виходило.

— Треба, та нема за кого… — відповідала Соломія. На роботі вона воліла займатися справами, і вільного часу у неї майже не було. Але одного разу доля піднесла їй несподіванку у вигляді нового сусіда зверху. Вони познайомилися, коли Соломія випадково зачепила його автомобіль на парковці… і між ними закрутилося.

Вадим був на п’ять років молодший за Соломію, проте це не турбувало закоханих. Соломія була дівчиною правильною і не хотіла жити з чоловіком до весілля, тому вже через два місяці стосунків Вадим подарував їй обручку.

Замість весільної сукні Соломія купила білий костюм, а замість розкішного банкету молодята вирішили вирушити в подорож. Все йшло своїм ходом… Але їхні плани порушила Марта. Вона зателефонувала Соломії за тиждень до весілля.

— Сестро, привіт… Можна, ми трохи у тебе поживемо? Знімати квартиру дорого, у нас грошей немає. А справа не терпить зволікань.

— А що сталося?

— Мені потрібна термінова дорога опepaція. Я тобі все поясню, — тихо сказала вона, створюючи інтригу.

— Ну раз справа серйозна… приїжджайте, — Соломія не зраділа, але і відмовити не могла. Знала з власного досвіду, як важко, коли нема до кого звернутися.

Марта приїхала наступного дня з валізами та трьома дітьми. Соломія не особливо любила дітей, одного ще могла терпіти, але троє, вічно галасливих…

— Давай одразу вирішимо, наскільки ви приїхали, — відбираючи олівець для очей у найменшого, який вже почав малювати на стіні, запитала Соломія.

— Я не знаю… ми тобі заважаємо, так? — образилася Марта. — Пробач… треба було зупинитися в хостелі. Грошей у нас немає… та ще й лікарі, аналізи…

— Вибач. Не заважаєте, звісно. Що з тобою? — почервоніла Соломія. Їй стало соромно за свою негостинність. Все ж таки рідня.

— Ну… це складно… — відмахнулася Марта. — Проблеми з очима.

— А що з ними не так? — Соломія звикла бачити сестру в окулярах. Але не думала, що у неї щось серйозне.

— Не переймайся, це мої проблеми. Головне, що я знайшла лікаря з хорошими відгуками. Краще розкажи про себе. Як, що?

— Виходжу заміж, — не без гордості доповіла Соломія.

— І мовчала?!

— Ми вирішили не святкувати.

— Як можна?! З твоїми-то грошима весілля пошкодувати?!

— Марто…

— Пробач. Знову лізу не в своє діло, — прикусила язик Марта. — То що за наречений? Познайомиш?

— Взагалі-то, він живе поряд і хотів зайти на каву.

— Супер! Ну ти накривай на стіл тоді, а я піду голову помию. А то після електрички вся в поту.

— Рушник у ванній.

— Добре. Я ненадовго. За дітьми подивись, ок?

Соломія насупилася. Вона планувала спекти шоколадний кекс, що подобався Вадиму, а не сидіти з трьома бешкетниками.

Марта пішла, а Соломія, помітивши, що діти тихо граються машинками, взялася за муку, яйця… і зайнялася приготуванням.

Діти грали недовго. Спекти нічого не вдалося. Один просипав муку, другий поцупив шоколад, приготований для кекса, і перепачкав себе і стіни. А третій вів себе тихо, мовчки обривав листя з її улюбленого фікуса та викидав землю з горщика.

— Марто! Твої діти… — почала Соломія, заходячи у ванну, щоб віддати трійцю матері. Але матуся не чула. Блаженно прикривши очі та одягнувши навушники, вона насолоджувалася ванною замість того, щоб швидко прийняти душ і повернутися до дітей.

— Марто!

— Чого ти так кричиш? Щось сталося?

— Ну так… ти вже півтори години тут купаєшся. Мені треба готуватися до зустрічі, а я вся в шоколаді і муці. На кухні безлад! Я не знаю, за що хапатися!

— Ну я не винна, що ти не вмієш ладнати з дітьми, — знизала плечима Марта. У цей момент у двері подзвонили. Соломії довелося йти відкривати своєму нареченому в заплямованому фартусі.

— Привіт… — Вадим оцінив її вигляд. — Що з тобою?

— Сестра приїхала. Невчасно.

— Зрозуміло… мені піти?

— Ні, не треба. Ми ж з тобою майже сім’я, — усміхнулася Соломія, забираючи у нього торт. Було доречно, що Вадим прийшов не з пустими руками.

— Якщо не буду заважати, то добре.

Вадим був чудовим хлопцем. Він допоміг Соломії навести лад у кухні і навіть знайшов спільну мову з дітьми Марти.

А Марта все не виходила з ванної…

— Де ж сестра?

— Очищається від дітей, — пожартувала Соломія. У цей момент на кухню зайшла Марта. Вона була лише в рушнику.

— Добрий вечір, Вадиме, — вона виставила вперед довгу ногу, приймаючи найбільш виграшну позу. Соломія була здивована поведінкою сестри. Навіщо вона прийшла на кухню майже голою?

— Добрий вечір, — він їй усміхнувся.

— Мій улюблений тортик! — не соромлячись, вона стерла мізинцем крем і облизала палець, залишаючи Соломію у ступорі.

— Марто, ми плануємо пити чай. Якщо хочеш, приєднуйся. Але не в рушнику.

— Зняти? — хмикнула вона, ігноруючи Соломію.

Вадим був здивований не менше, але зробив вигляд, що не помічає поведінки Марти. А Соломія вважала його мовчання за інтерес і образилася.

Чай вони пили в тиші. Марта вела себе дивно, а Соломія пильнувала, щоб діти не зіпсували ремонт.

— Дякую, я піду, — сказав Вадим, коли обстановка напружилася.

— Чому ж ви, залишайтеся. У нас місця вистачить для всіх, — запропонувала Марта.

— У нас з Вадимом не такі стосунки, — відрізала Соломія.

— Ха! Яка дурниця! Це вже не модно. Ну не хвилюйся, я тебе навчу, як правильно поводитися з чоловіками. А то весілля скоро, а ти нічого не вмієш.

— Усього доброго, був радий познайомитися, — побілів Вадим.

— І я рада! Ще побачимося, — крикнула йому услід Марта.

Соломія не розмовляла з нею увесь вечір.

— Слухай, ну ви з ним не пара, — заявила Марта наступного дня.

— Так? Це чому?

— Він молодий, а ти вже не дуже.

— У нас не така вже й велика різниця.

— Але помітна.

— І що ти хочеш сказати?

— Ну… він більше підходить мені.

— Справді?

— І з хлопцями одразу порозумівся. І дивився на мене так… А уін же хотів залишитися у нас!

— Не у нас. У мене! — не витримала Соломія, роздратовано дивлячись на сестру.

— Добре, добре! Я просто жартую. Перевіряла тебе.

— Що з твоєю операцією? — Соломія перевела тему.

— Її на завтра призначили. А зараз я поїду до лікаря на огляд. З дітьми побудеш?

— Я працюю.

— Ти ж директор!

— І що?

— Ти сама собі господиня. Візьми вихідний, — Марта дивилася на Соломію так, ніби не розуміла, в чому проблема. — І взагалі, мені після опеpації кілька днів буде потрібен спокій і відпочинок. Тобі доведеться взяти на себе всі обов’язки по догляду за ними.

Відповідь Соломії здивувала Марту.