Його ще не було: нещодавні навантаження змусили його працювати допізна.

Оксана вклала дітей спати і пройшла на кухню випити чашку чаю. Володимира ще не було вдома. Останнім часом він багато працює і часто затримується. Оксана шкодує його і намагається не обтяжувати домашніми справами. Адже він – єдиний годувальник у родині.

Вони вирішили після весілля, що Оксана займатиметься домом і вихованням дітей, а Володимир забезпечуватиме їм гідний рівень життя. Після цього з’явились троє дітей, і кожну дитину Володимир зустрічав з великою радістю, заявляючи, що хотів би ще більше дітей. Оксана ж, втомлена від безкінечних турбот і недосипання, вирішила, що з дітьми поки що вистачить.

Володимир повернувся після півночі, трохи п’яний. На запитання Оксани про причини він відповів:
– Оксанко, так захопилися роботою із хлопцями, вирішили трохи розвіятися.
– Бідненький мій, – усміхнулася Оксана. – Ходімо, я тебе нагодую.
– Не потрібно, я наївся курячими крильцями. Краще ляжу спати.

Наближався святковий день, Восьме березня. Оксана попросила маму посидіти з дітьми і поїхала в торговий центр – вона хотіла святкувати з Володимиром особливо, романтично. Мама погодилася забрати дітей до себе.

Крім продуктів і подарунків, Оксана вирішила щось придбати для себе, оскільки давно не дозволяла собі жодних покупок – не хотіла просити у чоловіка грошей на наряди. Остання покупка була домашнім костюмом. А для її задумів це зовсім не підходило. Оксана зайшла до магазину одягу і, підібравши кілька суконь, попрямувала в примірочну.

Вона щойно почала міряти друге плаття, коли почула знайомий голос чоловіка з сусідньої примірочної:
– М-мм, я вже хочу зняти це з тебе! – почувся сміх.
– Почекай трохи, любий. Краще вибери щось для дружини.
– Для неї? Вона вся в дітях, їй байдуже, що носити, аби дітей годувала і доглядала. Мабуть, подарую їй мультиварку або хлібопічку – нехай радіє!

Оксана відчула холодне відро води на голову. Стараючись не створювати шуму, вона приміряла сукні, уважно прислухаючись до голосів із сусідньої примірочної.
– А якщо вона запитає, куди ти витратив гроші? Мультиварка і хлібопічка так не коштують, – хихотіла дівчина.
– Чому я маю пояснювати, куди витрачаю свої гроші? Я працюю, вона вдома сидить і має погоджуватись із тим, що я їй виділяю.

Примірка завершилася, і голоси почали віддалятися. Оксана обережно виглянула і побачила, як Володимир стоїть біля каси з якоюсь блондинкою. Він поцілував її прямо в губи після розрахунку.

– Дівчино, у вас все добре? – спитала продавчиня, спостерігаючи, як Оксана, сидячи на пуфі, вдивляється в одну точку.
– Так, все добре, – відповіла Оксана, відкривши завісу та віддала продавчині сукні. Я візьму всі.

Вдома, відпустивши маму й поклавши дітей спати, Оксана задумалася, що їй робити. Вона почувалася зрадженою; не тільки через зраду чоловіка, а через те, що він так ставився до неї. Оксана хотіла одразу подати на розлучення, але змусила себе подумати. “Якщо я все ж подам на розлучення, він піде до іншої, а я залишуся без засобів. Аліменти? Навряд чи будуть великі… На що ми будемо жити?”

Наближалася ніч, і рішення було прийняте. Володимир цього разу не затримався на “роботі”. “День побачення”, – думала Оксана. Всі почуття до чоловіка розвіялися. Вона не хвилювалася навіть, якщо він наблизиться до неї. Противно. Але, мабуть, він уже отримав те, що хотів.

Наступного дня Оксана склала резюме і розіслала його по різних компаніях. Залишалося чекати. Дні чекання затягувалися. Врешті-решт, прийшов відповідь. Її запросили на співбесіду в одну з місцевих фірм – ту, де працює її чоловік. Оксана довго вагалася, але вирішила прийняти запрошення.

Залишивши дітей під наглядом матері, Оксана пішла на співбесіду. Після двогодинної бесіди їй запропонували непогану посаду із гнучким графіком. Зарплата була нижчою за очікувану, але на прожиття вистачить.

Додому Оксана летіла на крилах. Мати зустріла її питальними поглядами.
– Мам, Володя мені зраджує! – весело сказала Оксана. Мати схопила її за руку, подумавши, що це тимчасова реакція.
– Оксано, що ти таке кажеш? Як Володя може тобі зраджувати? Він же працює безперервно!
– Він ходить до іншої жінки, – сказала Оксана і розповіла, що почула в примірочній. Після всього цього мати спитала:
– І що ти збираєшся робити?
– Подам на розлучення! І влаштувалася на роботу з вільним графіком. Заради цього подам документи на дітей у садок і, щойно вони почнуть ходити туди, повернуся на повний робочий день.
– Добре. Не буду відмовляти! Зрадливців прощати не можна. Він вже й не вважає тебе особистістю. А з дітьми я тобі допоможу!
– Дякую, мамо! – сказала Оксана, обіймаючи матір.

Сьомого березня Володимир знову повернувся пізно. Оксана нічого не питала. Володимир, здивований її байдужістю, сам почав виправдовуватися:
– Оксано, ми затрималися… – але Оксана не дала йому договорити, попросивши лягти спати.

Наступного дня, коли Оксана сиділа на кухні, годувала дітей сніданком, Володимир урочисто подарував їй хлібопічку.
– Ось, люба, щоб легше було з домашніми турботами! – сказав він, намагаючись її поцілувати, але Оксана відсунулася.

– У мене для тебе теж є подарунок!
Здивований чоловік попрямував за нею до передпокою, де стояли два великі чемодани.
– Я з тобою розлучаюсь! Тепер не потрібно вигадувати виправдань для своїх пригод!
– Як ти дізналася? – запитав вражений Володимир.
– У примірочній, коли ти купував подарунок своїй блондинці. І хлібопічку можеш їй віддати – мені вона не потрібна!

Засоромлений і злий, Володимир відповів:
– Тобі що, шкода, що в мене буде інша? Гарна, доглянута, не як ти! Повісла на мені зі своїми дітьми!
– Мені не шкода, – спокійно відповіла Оксана, – йди.

Наступного дня Оксана подала на розлучення і на аліменти. За тиждень хтось подзвонив у двері. На порозі стояла свекруха. Не вітаючись, вона закричала:
– Оманлива! Чоловіка вигнала, а гроші з нього витискаєш! Відмовся від аліментів!
– Це не мені він платить, а своїм дітям, яких він так хотів! – відповіла Оксана. – Якщо йому мало грошей на коханку, це його проблема!
– Що твої вміння без його грошей значать? Дітей народила, щоб усе життя сидіти на його шиї! Але так не буде! Він попросить знизити офіційну зарплату!

– Нічого з цього не вийде, – спокійно сказала Оксана, вказуючи на двері. – Ідіть, поки не викликала поліцію.

Проклинаючи, свекруха пішла.

Через кілька місяців знайшлося місце для кожної дитини в садку. А через місяць після цього Оксана вийшла на повний робочий день.

– Привіт! – почувся знайомий голос біля її столу. – Можемо поговорити?
– Вибач, Володимире, маю багато роботи, – не підводячи голови, відповіла Оксана.
– Може, пообідаємо разом? – запитав Володимир, не відходячи.
– Ні, Володимире. Не розмовлятиму й не обідатиму з тобою.