Connect with us

Storie di vita

Історія мого приятеля: одружився по любові.

Published

on

Наївший мій товариш якось потрапив у смішну історію. Одружився він, зрозуміло, з кохання. Наречена гарна, розумна, самостійна. Працює в бухгалтерії великої компанії, заробляє добре.

Ну, і Андрій, зрозуміло, старався не відставати від доходів своєї дружини. Брався за додаткову роботу, тяжко працював, аби швидше з іпотекою за квартиру розрахуватись.

Квартира у них була відразу своя. Зібрались, у борг взяли, родина допомогла. І ремонт зробили, і обстановка гарна. Живи та радій, як-то кажуть.

Але радіти не вдавалося. Дружина по господарству не встигала. Чи то не вміла вчасно підлогу помити, пил витерти й вечерю приготувати. Чи то не хотіла. Пояснювала, що дуже втомлюється на роботі та й приходить пізно. Але й Андрій не ледарював. Також допізна працював.

Словом, почалися у них сварки, з’ясування, хто скільки для дому зробив і так далі. Перші пів року так і воювали у власній квартирі з розкиданим одягом та горою немитого посуду. Проте нікому з рідні не признавалися, чому сваряться. Обом, мабуть, було ніяково.

Одного разу Андрій з тестем рибалили. Обидва – завзяті рибалки, тому й подружилися. Вночі біля багаття з горілочкою тесть його й розговорив. Розповів йому мій друг свої образи, тільки попросив, щоб нікому не розповідав, особливо – тещі.

Тесть пообіцяв. А загалом сказав, що в їхньому домі не буде ладу, поки не заведуть собі домовика.

«Є, — каже, — у мене один на прикметі. Як знайду час — умовлю його до вас переїхати».

Андрій подумав, що тесть збожеволів, але промовчав.

На тижні до них в гості завітав тесть і котика приніс. Андрій обурився: «Навіщо? Тільки зайвий бруд!». А тесть його на балкон покурити вивів і нагадав про домовика. Мовляв, я його до вас сьогодні разом з котиком привів. Тепер у вас все нормально буде. Тільки до кота ставтесь по-людськи.

Ну, котик Андрію одразу сподобався. Маленький, лагідний, одразу його за свого прийняв. Куди б не сів, тут же біля нього два вуха, мовляв, погладь. Тільки калюжку довелося витерти. Але це лише з вечора.

А наступного дня Андрій приходить з роботи, а вдома чисто. І речі не розкидані, і дружина на кухні вечерю готує. І смачно!

Андрій тут і сам квапився, поличку у ванній прибив, як давно вже обіцяв.

Наступного дня приходить, дружина пилососить килими. Ну, і він теж – чого ж без діла сидіти – сміття викинув і по хліб збігав. А в магазині, до речі, вина купив. Загалом, вечеря вдалася майже святковою. Вони і самі вже не пам’ятали, коли таке було.

І так весь тиждень. Не життя, а суцільна радість. Наче, й справді, оселився в їхньому домі добрий домовик. А ввечері в неділю його молоденька дружина каже:

— Андрію, завтра не заходь в обідній час додому, не хвилюйся. Я і наповнювач купила, і місце в туалеті для нього влаштувала.

— Для кого?

— Як для кого – для твого котика. Я ж бачу, що ти кожен день з обіду додому приїжджаєш, за ним прибираєш і по дому. Я ж знаю, що поки кішка маленька, вона всю квартиру забруднить. А ввечері приходжу, – все чисто і прибрано.

Отут у Андрія дах і зсунувся.

Невже і справді у них домовик з’явився?

Він-то сам, принаймні, вдень точно додому не заїжджав. Думав, дружина все прибирає. А їй, виявляється, соромно було байдикувати в чистій квартирі.

Відпросився він на роботі на пів дня. Спочатку наче як пішов, а потім повернувся тихенько, сів у крісло зі смартфоном і затих.

Ближче до обіду хтось став ключем двері відмикати. І кішка одразу в коридор побігла, нявкає, зустрічає. Чує Андрій тихий голос:

— Що, Мурка, скучила? А я тобі молочка приніс і ковбаски свіженької. Хто тебе тут ще погодує? Щось більше калюж не видно, вже за тиждень навчилась до туалету ходити…

Двері в кімнату відчиняються. На порозі – тесть. Обличчя відображає повну несподіванку.

— Так ось ти який… домовик!

Тесть знітився:

— Ну і що? Я ж вам котячку подарував. Значить, повинен за нею прибрати. Хоча б спочатку.

— А ключ де взяв?

— Та на риболовлі в тебе непомітно відчепив від зв’язки, зробив дублікат, а на наступний день назад прикріпив…

Три роки Андрій з дружиною живуть душа в душу. Вже й синок народився. І донині ніхто не знає, що за домовик колись оселявся в їхній квартирі…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

одинадцять − одинадцять =

Також цікаво:

IT1 годину ago

Il furgoncino bloccato davanti alla scuola

Io quella mattina avevo solo voglia che il turno finisse. Mi chiamo Marco Ferretti, ho quarantadue anni, guido un furgone...

EN4 години ago

The $14,200 Lien My Mother Hid Behind the Toaster on Woodmont Avenue

My mother called me eleven times the week before she collapsed in the Kroger parking lot on Woodman Drive, and...

EN5 години ago

The Window I Broke for Biscuit Cost Me $612

Two days after I pulled a Pomeranian out of a locked Durango, I got a certified letter from the car's...

EN8 години ago

The Last Porch Light on Willow Creek Road

Ruth Ann Calloway hadn't planned on going to the shelter that Tuesday. She'd only stopped by the Bradenton Feed &...

Storie di vita9 години ago

Qualche tempo fa, un mercoledì mattina, mi svegliai con mille pensieri per la testa

☕ Buongiorno e buon mercoledì! A volte basta un piccolo gesto per trasformare una giornata qualunque in un ricordo prezioso....

IT11 години ago

Il campanello che Teresa si è regalata da sola

Ho settantaquattro anni e vivo da sola in un appartamento di tre stanze a Bologna, secondo piano, balcone su via...

Storie di vita14 години ago

Mio figlio mi ha comunicato la sua decisione durante il pranzo della domenica, senza nemmeno chiedermi se fossi d’accordo.

«Mamma, io e Federica abbiamo deciso di trasferirci da voi. Così sarà più comodo per tutti!» Mio figlio mi ha...

Storie di vita14 години ago

Sono vedova da sei anni e lavoro come commessa in un supermercato vicino a Parma

«Mamma, perché non hai preparato niente per Serena? Lo sai che a quest’ora ha fame!» Mi ha rimproverata mio figlio...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.