Connect with us

Storie di vita

Історія мого приятеля: одружився по любові.

Published

on

Наївший мій товариш якось потрапив у смішну історію. Одружився він, зрозуміло, з кохання. Наречена гарна, розумна, самостійна. Працює в бухгалтерії великої компанії, заробляє добре.

Ну, і Андрій, зрозуміло, старався не відставати від доходів своєї дружини. Брався за додаткову роботу, тяжко працював, аби швидше з іпотекою за квартиру розрахуватись.

Квартира у них була відразу своя. Зібрались, у борг взяли, родина допомогла. І ремонт зробили, і обстановка гарна. Живи та радій, як-то кажуть.

Але радіти не вдавалося. Дружина по господарству не встигала. Чи то не вміла вчасно підлогу помити, пил витерти й вечерю приготувати. Чи то не хотіла. Пояснювала, що дуже втомлюється на роботі та й приходить пізно. Але й Андрій не ледарював. Також допізна працював.

Словом, почалися у них сварки, з’ясування, хто скільки для дому зробив і так далі. Перші пів року так і воювали у власній квартирі з розкиданим одягом та горою немитого посуду. Проте нікому з рідні не признавалися, чому сваряться. Обом, мабуть, було ніяково.

Одного разу Андрій з тестем рибалили. Обидва – завзяті рибалки, тому й подружилися. Вночі біля багаття з горілочкою тесть його й розговорив. Розповів йому мій друг свої образи, тільки попросив, щоб нікому не розповідав, особливо – тещі.

Тесть пообіцяв. А загалом сказав, що в їхньому домі не буде ладу, поки не заведуть собі домовика.

«Є, — каже, — у мене один на прикметі. Як знайду час — умовлю його до вас переїхати».

Андрій подумав, що тесть збожеволів, але промовчав.

На тижні до них в гості завітав тесть і котика приніс. Андрій обурився: «Навіщо? Тільки зайвий бруд!». А тесть його на балкон покурити вивів і нагадав про домовика. Мовляв, я його до вас сьогодні разом з котиком привів. Тепер у вас все нормально буде. Тільки до кота ставтесь по-людськи.

Ну, котик Андрію одразу сподобався. Маленький, лагідний, одразу його за свого прийняв. Куди б не сів, тут же біля нього два вуха, мовляв, погладь. Тільки калюжку довелося витерти. Але це лише з вечора.

А наступного дня Андрій приходить з роботи, а вдома чисто. І речі не розкидані, і дружина на кухні вечерю готує. І смачно!

Андрій тут і сам квапився, поличку у ванній прибив, як давно вже обіцяв.

Наступного дня приходить, дружина пилососить килими. Ну, і він теж – чого ж без діла сидіти – сміття викинув і по хліб збігав. А в магазині, до речі, вина купив. Загалом, вечеря вдалася майже святковою. Вони і самі вже не пам’ятали, коли таке було.

І так весь тиждень. Не життя, а суцільна радість. Наче, й справді, оселився в їхньому домі добрий домовик. А ввечері в неділю його молоденька дружина каже:

— Андрію, завтра не заходь в обідній час додому, не хвилюйся. Я і наповнювач купила, і місце в туалеті для нього влаштувала.

— Для кого?

— Як для кого – для твого котика. Я ж бачу, що ти кожен день з обіду додому приїжджаєш, за ним прибираєш і по дому. Я ж знаю, що поки кішка маленька, вона всю квартиру забруднить. А ввечері приходжу, – все чисто і прибрано.

Отут у Андрія дах і зсунувся.

Невже і справді у них домовик з’явився?

Він-то сам, принаймні, вдень точно додому не заїжджав. Думав, дружина все прибирає. А їй, виявляється, соромно було байдикувати в чистій квартирі.

Відпросився він на роботі на пів дня. Спочатку наче як пішов, а потім повернувся тихенько, сів у крісло зі смартфоном і затих.

Ближче до обіду хтось став ключем двері відмикати. І кішка одразу в коридор побігла, нявкає, зустрічає. Чує Андрій тихий голос:

— Що, Мурка, скучила? А я тобі молочка приніс і ковбаски свіженької. Хто тебе тут ще погодує? Щось більше калюж не видно, вже за тиждень навчилась до туалету ходити…

Двері в кімнату відчиняються. На порозі – тесть. Обличчя відображає повну несподіванку.

— Так ось ти який… домовик!

Тесть знітився:

— Ну і що? Я ж вам котячку подарував. Значить, повинен за нею прибрати. Хоча б спочатку.

— А ключ де взяв?

— Та на риболовлі в тебе непомітно відчепив від зв’язки, зробив дублікат, а на наступний день назад прикріпив…

Три роки Андрій з дружиною живуть душа в душу. Вже й синок народився. І донині ніхто не знає, що за домовик колись оселявся в їхній квартирі…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

чотири × 2 =

Також цікаво:

EN2 години ago

Rusty from Wilkinsburg

I never planned on getting a dog. I signed up to volunteer at the Western Pennsylvania Humane Society shelter out...

EN14 години ago

The Teddy Bear Nobody Wanted to Take

At Animal Friends shelter on Camp Horne Road in Pittsburgh, the dogs start barking by six in the morning, but...

EN14 години ago

The $450 I Left on Carly’s Table in Hell’s Kitchen

I got diagnosed with ADHD at thirty-two, two years before this trip, sitting in a beige office in Astoria while...

Storie di vita16 години ago

Ci sono sere in cui non serve niente di speciale per sentirsi felici.

☕ Buona serata d’autunno! Che bello, finalmente, chiudere la porta al mondo e dedicare un po’ di tempo a se...

IT17 години ago

Il gatto che Marco non voleva più

Sono Marco, ho quarantadue anni, lavoro come elettricista a Verona, e per tre anni mia moglie Chiara ha condiviso casa...

Storie di vita18 години ago

Aspettiamo una bambina, la nostra terza figlia, e sono al settimo mese di gravidanza.

❤️ «La gravidanza non è una malattia!» aveva detto mio suocero. Ma quando mio marito rientrò e vide suo padre...

IT19 години ago

Il tavolino d’angolo vicino alla finestra

A sessantaquattro anni ho iniziato ad andare a fare colazione da sola il sabato — e il giorno in cui...

IT19 години ago

La lanterna che restò accesa per Susanna

Pioveva da appena cinque minuti quando hanno calato la bara di Umberto nella terra del cimitero di Prato. Io, Nicola,...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.