Історія мого приятеля: одружився по любові.

Наївший мій товариш якось потрапив у смішну історію. Одружився він, зрозуміло, з кохання. Наречена гарна, розумна, самостійна. Працює в бухгалтерії великої компанії, заробляє добре.

Ну, і Андрій, зрозуміло, старався не відставати від доходів своєї дружини. Брався за додаткову роботу, тяжко працював, аби швидше з іпотекою за квартиру розрахуватись.

Квартира у них була відразу своя. Зібрались, у борг взяли, родина допомогла. І ремонт зробили, і обстановка гарна. Живи та радій, як-то кажуть.

Але радіти не вдавалося. Дружина по господарству не встигала. Чи то не вміла вчасно підлогу помити, пил витерти й вечерю приготувати. Чи то не хотіла. Пояснювала, що дуже втомлюється на роботі та й приходить пізно. Але й Андрій не ледарював. Також допізна працював.

Словом, почалися у них сварки, з’ясування, хто скільки для дому зробив і так далі. Перші пів року так і воювали у власній квартирі з розкиданим одягом та горою немитого посуду. Проте нікому з рідні не признавалися, чому сваряться. Обом, мабуть, було ніяково.

Одного разу Андрій з тестем рибалили. Обидва – завзяті рибалки, тому й подружилися. Вночі біля багаття з горілочкою тесть його й розговорив. Розповів йому мій друг свої образи, тільки попросив, щоб нікому не розповідав, особливо – тещі.

Тесть пообіцяв. А загалом сказав, що в їхньому домі не буде ладу, поки не заведуть собі домовика.

«Є, — каже, — у мене один на прикметі. Як знайду час — умовлю його до вас переїхати».

Андрій подумав, що тесть збожеволів, але промовчав.

На тижні до них в гості завітав тесть і котика приніс. Андрій обурився: «Навіщо? Тільки зайвий бруд!». А тесть його на балкон покурити вивів і нагадав про домовика. Мовляв, я його до вас сьогодні разом з котиком привів. Тепер у вас все нормально буде. Тільки до кота ставтесь по-людськи.

Ну, котик Андрію одразу сподобався. Маленький, лагідний, одразу його за свого прийняв. Куди б не сів, тут же біля нього два вуха, мовляв, погладь. Тільки калюжку довелося витерти. Але це лише з вечора.

А наступного дня Андрій приходить з роботи, а вдома чисто. І речі не розкидані, і дружина на кухні вечерю готує. І смачно!

Андрій тут і сам квапився, поличку у ванній прибив, як давно вже обіцяв.

Наступного дня приходить, дружина пилососить килими. Ну, і він теж – чого ж без діла сидіти – сміття викинув і по хліб збігав. А в магазині, до речі, вина купив. Загалом, вечеря вдалася майже святковою. Вони і самі вже не пам’ятали, коли таке було.

І так весь тиждень. Не життя, а суцільна радість. Наче, й справді, оселився в їхньому домі добрий домовик. А ввечері в неділю його молоденька дружина каже:

— Андрію, завтра не заходь в обідній час додому, не хвилюйся. Я і наповнювач купила, і місце в туалеті для нього влаштувала.

— Для кого?

— Як для кого – для твого котика. Я ж бачу, що ти кожен день з обіду додому приїжджаєш, за ним прибираєш і по дому. Я ж знаю, що поки кішка маленька, вона всю квартиру забруднить. А ввечері приходжу, – все чисто і прибрано.

Отут у Андрія дах і зсунувся.

Невже і справді у них домовик з’явився?

Він-то сам, принаймні, вдень точно додому не заїжджав. Думав, дружина все прибирає. А їй, виявляється, соромно було байдикувати в чистій квартирі.

Відпросився він на роботі на пів дня. Спочатку наче як пішов, а потім повернувся тихенько, сів у крісло зі смартфоном і затих.

Ближче до обіду хтось став ключем двері відмикати. І кішка одразу в коридор побігла, нявкає, зустрічає. Чує Андрій тихий голос:

— Що, Мурка, скучила? А я тобі молочка приніс і ковбаски свіженької. Хто тебе тут ще погодує? Щось більше калюж не видно, вже за тиждень навчилась до туалету ходити…

Двері в кімнату відчиняються. На порозі – тесть. Обличчя відображає повну несподіванку.

— Так ось ти який… домовик!

Тесть знітився:

— Ну і що? Я ж вам котячку подарував. Значить, повинен за нею прибрати. Хоча б спочатку.

— А ключ де взяв?

— Та на риболовлі в тебе непомітно відчепив від зв’язки, зробив дублікат, а на наступний день назад прикріпив…

Три роки Андрій з дружиною живуть душа в душу. Вже й синок народився. І донині ніхто не знає, що за домовик колись оселявся в їхній квартирі…