Connect with us

Storie di vita

Історія мого приятеля: одружився по любові.

Published

on

Наївший мій товариш якось потрапив у смішну історію. Одружився він, зрозуміло, з кохання. Наречена гарна, розумна, самостійна. Працює в бухгалтерії великої компанії, заробляє добре.

Ну, і Андрій, зрозуміло, старався не відставати від доходів своєї дружини. Брався за додаткову роботу, тяжко працював, аби швидше з іпотекою за квартиру розрахуватись.

Квартира у них була відразу своя. Зібрались, у борг взяли, родина допомогла. І ремонт зробили, і обстановка гарна. Живи та радій, як-то кажуть.

Але радіти не вдавалося. Дружина по господарству не встигала. Чи то не вміла вчасно підлогу помити, пил витерти й вечерю приготувати. Чи то не хотіла. Пояснювала, що дуже втомлюється на роботі та й приходить пізно. Але й Андрій не ледарював. Також допізна працював.

Словом, почалися у них сварки, з’ясування, хто скільки для дому зробив і так далі. Перші пів року так і воювали у власній квартирі з розкиданим одягом та горою немитого посуду. Проте нікому з рідні не признавалися, чому сваряться. Обом, мабуть, було ніяково.

Одного разу Андрій з тестем рибалили. Обидва – завзяті рибалки, тому й подружилися. Вночі біля багаття з горілочкою тесть його й розговорив. Розповів йому мій друг свої образи, тільки попросив, щоб нікому не розповідав, особливо – тещі.

Тесть пообіцяв. А загалом сказав, що в їхньому домі не буде ладу, поки не заведуть собі домовика.

«Є, — каже, — у мене один на прикметі. Як знайду час — умовлю його до вас переїхати».

Андрій подумав, що тесть збожеволів, але промовчав.

На тижні до них в гості завітав тесть і котика приніс. Андрій обурився: «Навіщо? Тільки зайвий бруд!». А тесть його на балкон покурити вивів і нагадав про домовика. Мовляв, я його до вас сьогодні разом з котиком привів. Тепер у вас все нормально буде. Тільки до кота ставтесь по-людськи.

Ну, котик Андрію одразу сподобався. Маленький, лагідний, одразу його за свого прийняв. Куди б не сів, тут же біля нього два вуха, мовляв, погладь. Тільки калюжку довелося витерти. Але це лише з вечора.

А наступного дня Андрій приходить з роботи, а вдома чисто. І речі не розкидані, і дружина на кухні вечерю готує. І смачно!

Андрій тут і сам квапився, поличку у ванній прибив, як давно вже обіцяв.

Наступного дня приходить, дружина пилососить килими. Ну, і він теж – чого ж без діла сидіти – сміття викинув і по хліб збігав. А в магазині, до речі, вина купив. Загалом, вечеря вдалася майже святковою. Вони і самі вже не пам’ятали, коли таке було.

І так весь тиждень. Не життя, а суцільна радість. Наче, й справді, оселився в їхньому домі добрий домовик. А ввечері в неділю його молоденька дружина каже:

— Андрію, завтра не заходь в обідній час додому, не хвилюйся. Я і наповнювач купила, і місце в туалеті для нього влаштувала.

— Для кого?

— Як для кого – для твого котика. Я ж бачу, що ти кожен день з обіду додому приїжджаєш, за ним прибираєш і по дому. Я ж знаю, що поки кішка маленька, вона всю квартиру забруднить. А ввечері приходжу, – все чисто і прибрано.

Отут у Андрія дах і зсунувся.

Невже і справді у них домовик з’явився?

Він-то сам, принаймні, вдень точно додому не заїжджав. Думав, дружина все прибирає. А їй, виявляється, соромно було байдикувати в чистій квартирі.

Відпросився він на роботі на пів дня. Спочатку наче як пішов, а потім повернувся тихенько, сів у крісло зі смартфоном і затих.

Ближче до обіду хтось став ключем двері відмикати. І кішка одразу в коридор побігла, нявкає, зустрічає. Чує Андрій тихий голос:

— Що, Мурка, скучила? А я тобі молочка приніс і ковбаски свіженької. Хто тебе тут ще погодує? Щось більше калюж не видно, вже за тиждень навчилась до туалету ходити…

Двері в кімнату відчиняються. На порозі – тесть. Обличчя відображає повну несподіванку.

— Так ось ти який… домовик!

Тесть знітився:

— Ну і що? Я ж вам котячку подарував. Значить, повинен за нею прибрати. Хоча б спочатку.

— А ключ де взяв?

— Та на риболовлі в тебе непомітно відчепив від зв’язки, зробив дублікат, а на наступний день назад прикріпив…

Три роки Андрій з дружиною живуть душа в душу. Вже й синок народився. І донині ніхто не знає, що за домовик колись оселявся в їхній квартирі…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

один × п'ять =

Також цікаво:

EN5 години ago

Eleven Years at Carol’s House, Then I Paid My Own Way to Maple Ridge

The smell out here on the terrace is fried catfish from the dining hall vent and somebody's cigarette two tables...

EN10 години ago

Danny Mercer’s 100th House, Paid Off, Toledo, Ohio

In the fall of 1977, Danny Mercer was eighteen, two months out of Rogers High School with no diploma and...

Storie di vita12 години ago

Qualche giorno fa mia figlia mi ha telefonato mentre stavo sistemando la cucina.

A una certa età, il programma ideale per il sabato sera è un pigiama comodo, una tisana calda e nessuno...

EN12 години ago

The $150 the Churro Cart Made Off Kate Hudson’s Kiss Scene on Ninth Avenue

I've run my cart on the corner of West 45th and Ninth for eleven years. Coffee, churros, the occasional bacon-egg-and-cheese...

EN13 години ago

Seven Years in the Shadows, One Night of Courage

At one in the morning, a boy walked into the police station on Elm Street in Rockford, Illinois. He gripped...

EN15 години ago

The Dog Who Knocked Over a Folding Table on East Passyunk

I run the front counter at a vet clinic on East Passyunk in South Philly, and most of what I...

Storie di vita17 години ago

Quando erano piccoli, desideravo continuamente qualche minuto di silenzio.

«Figli miei, quando non ci sarò più, promettetemi che non diventerete degli estranei che si incontrano soltanto ai funerali.» È...

Storie di vita17 години ago

Quando non ci sarò più, chi riunirà i miei figli attorno alla stessa tavola? Il desiderio di una madre per il loro futuro

Vorrei dire loro qualcosa che forse non sono mai riuscita a esprimere fino in fondo, perché noi mamme, a volte,...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.