Історія про сім’ю, де мати самостійно виховує сина після розлучення.

В українській родині часто можна зустріти схожу ситуацію. Матір Олена виховує свого сина Юрка самостійно, розлучилась із чоловіком, коли синові ще не виповнився і рік. Зараз Юркові вже 14 років, а Олені — 34, працює вона бухгалтером у невеликій установі.

Останній рік був справжнім випробуванням. До п’ятого класу Юрко добре вчився, але потім почали з’являтись трійки. З кожним днем ставало все гірше, і вона лиш сподівалася, що син зможе закінчити дев’ять класів і здобути хоч якусь спеціальність. Часті виклики в школу, де класна керівник не шкодувала слів на її адресу в присутності інших вчителів, викликали у матері лише відчай. Її докори Юрко слухав мовчки і похмуро, але домашнє завдання все одно не виконував, вдома не допомагав.

Сьогодні Олена повернулася додому, а в кімнаті знову безлад. Вранці вона наполегливо наказала: «Прийдеш зі школи, прибери у квартирі!» Увімкнула чайник, і, втомившись, почала прибирати сама. Витерла пил і раптом помітила: зникла кришталева ваза, єдина цінність у будинку, подарована колись подругами на день народження. Застигла на місці. Виніс? Продав? Страшні думки роїлися в голові. Нещодавно вона бачила сина з підозрілими підлітками. На запитання: «Хто це?» Юрко лише щось невнятно відповів, а на обличчі було написано: «Не твоє діло!»

«Наркомани!» — промайнуло в голові. Боже мій! Що робити, ось до чого вони його довели! Але ж сина такого не припускала, можливо, він курить чи щось гірше?.. Вона кинулася униз сходами. Нічого не видно в темряві двору, кілька перехожих квапилися вулицею. Повернулася додому тихо. «Я сама винна! Сама! Вдома нема спокою, навіть буджу його криками вранці! Щовечора кричу на нього! Синку, любий, нещаслива ж тобі матір дісталася!» Вона довго плакала. Потім взялася ретельно прибирати в квартирі, адже сидіти просто так не могла.

Витерши пил за холодильником, натрапила на якусь газету. Торкнула. Почувся дзвін скла, вона витягла загорнуті в газету уламки розбитої вази…

«Розбив… розбив!» — усвідомила вона і знову заплакала, але тепер вже від радості. Значить, вазу розбили і нікуди її не винесли, сховав. І тепер дурненький боїться повернутися додому! І тут вона раптово зупинилася — ні, ніякий він не дурень! Уявила, як би відреагувала на розбиту вазу, уявила собі свою лють… важко зітхнула і стала готувати вечерю. Накрила на стіл, розклала серветки, поставила тарілки.

Син прийшов близько півночі. Зайшов і мовчки зупинився біля дверей. Вона кинулась до нього: «Юрчику! Де ж ти так довго був? Я вже вся втомилася! Замерз?» взяла його холодні руки, зігріла в своїх, поцілувала в щоку — і сказала: «Йди, мий руки. Я приготувала твоє улюблене». Нічого не розуміючи, пішов мити руки. Потім попрямував на кухню, а вона сказала: «Я в кімнаті накрила». Зайшов до кімнати, де було несподівано чисто і гарно, обережно сів за стіл. «Їж, синку!» — почув ласкавий голос матері. Він вже забув, коли мама так до нього зверталася. Сів, схиливши голову, нічого не чіпаючи.

— Що ж ти, синку?

Піднявши голову, сказав тремтячим голосом:
— Я розбив вазу.
— Знаю, синочку, — відповіла вона. — Все колись ламається.

Раптом, схилившись над столом, син заплакав. Вона підійшла, обійняла за плечі та теж тихо заплакала. Коли син заспокоївся, вона сказала:

Пробач мене, синку. Кричу на тебе, сварюся. Важко мені, сину. Думаєш, не бачу, що ти одягнений не так, як твої однокласники? Стомилася я, роботи багато, бачиш, навіть додому її приношу. Пробач мене, більше ніколи не ображу тебе!

Повечеряли мовчки. Тихо прилягли спати. Вранці його не довелося будити, сам встав. А проводжаючи до школи, вперше промовила не «дивись в мене…», а поцілувала в щоку і сказала: «Ну, до вечора!»

Ввечері, повернувшись з роботи, побачила, що підлогу вимито, а син приготував вечерю — смажив картоплю.

З тих пір вона заборонила собі взагалі говорити з ним про школу, про оцінки. Якщо їй важко відвідувати школу, то як йому?

Коли син раптом сказав, що після дев’ятого класу піде в десятий, вона не виявила своїх сумнівів. Одного разу потай зазирнула в його щоденник — там вже не було двійок.

Але найпам’ятнішим днем для неї став той, коли увечері за вечерею, розклавши свої рахунки, він сів поруч і сказав, що допоможе їй рахувати. Після годинної роботи вона відчула, як він поклав голову їй на плече. Застигла. Колись маленький, часто сидів поруч з нею і, втомившись, клав голову їй на руку і часто так засинав. Вона збагнула, що повернула собі сина.