Юлине життя сколихнула хвороба матері: “Як це можливо? Мама не хворіє!

Мамина хвороба стала для Юлі справжнім потрясінням. Як це мама захворіла? Мама ж не може захворіти! Мама найсильніша з усіх! Мама найздоровіша! Мама може впоратися з усім!

Сусідка мами по сходовій клітці зателефонувала зранку. Юля ще спала й одразу не почула дзвінка.

– Юля! Ледь до тебе додзвонилась! Чому ти не відповідаєш?

– Хто це? – Юля спросоння не могла зрозуміти.

– Це Люда! З 32-ї квартири! Сусідка твоєї мами.

– Ааа, доброго дня… – Юля різко сіла на ліжко. – А що сталося?

– Юля, твою маму «швидка» вночі забрала.

– Як забрала? Що сталося?

– Серце, Юль… Вона ж уже не молода в тебе.

Отак раптово стало зрозуміло, що мама вже не молода.

У лікарні, куди Юля приїхала, як тільки змогла, до матері не пустили. Сказали, що поки що не можна.

– Привезіть їй речі, бо вона навіть зібратися не встигла, – сказала молода лікарка. – І приїжджайте до вечора. Можливо, вже пустимо.

***

Юля відпросилася з роботи «за сімейними обставинами» і поїхала до мами.

На свою сором’язливість, вона не могла похвалитися тим, що часто їздила до мами. Завжди була зайнята. Робота, спроби налагодити особисте життя, спорт, зустрічі з подругами… Час тепер так швидко плине, що встигнути все просто неможливо.

А коли Юля дзвонила, мама завжди казала: «Юлька, займайся своїми справами! У мене все чудово! От я чай п’ю з варенням!»

І Юля заспокоювалася. Уявляла, як мама, задоволена і щаслива, сидить на своїй світлій кухоньці, дивиться телевізор і п’є чай з варенням. У мами все добре!

Коли мама вийшла на пенсію, Юля іноді намагалася допомогти грошима. Але мама завжди припиняла ці спроби.

«Не треба! – казала вона. – Мені вистачає! У мене все гаразд!»

Мама виховувала Юлю одна. І Юля так якось звикла до того, що мама може впоратися з усім. Завжди активна, позитивна, не здаєтьс.

– Навіть якщо в тебе зовсім усе погано, ти повинна вранці зробити зарядку і зачіску, – вчила мама. – Тоді і сили з’являться, і настрій!

Мама навчала Юлю, що життя дуже добре і справедливе. І можна вирішити абсолютно будь-яку проблему, якщо, звісно, не втрачати надію і не здаватися.

От Юля й вірила, що в мами все добре. І навіть якщо з’являються якісь проблеми, вона з ними легко впорається.

Час від часу Юля все-таки відвідувала маму. Але рідко. Переважно, коли потрібно було по справах у той район, де жила мама. Забігала на кілька хвилин і навіть не залишалася випити чаю. Обійме маму, поцілує і знову біжить по своїх справах.

«Біжи, моя хороша, біжи! – благословляла її мама. – У тебе там важливі справи. А поговоримо потім. По телефону».

Мама ніколи не скаржилася на якісь складні проблеми. З усім вона справлялася цілком самостійно. Не те що Юля.

Десять років тому, коли Юля розлучилася з ініціативи чоловіка, вона була в повній депресії і нерозумінні, як жити далі. І мама кожного дня приїжджала.

Юля тоді навіть на роботі взяла відпустку за свій кошт. Усе лежала і думала про те, що тепер нічого доброго в її житті вже не буде.

І мама стала приїжджати щоранку. Їхала через усе місто автобусом. А приїхавши, змушувала Юлю встати і зробити зарядку. Потім снідали і починали прибирання. Мили підлогу, витирали пил, шукали старі й непотрібні речі та викидали. Потім йшли в магазин і купували їжу рівно на один день. Потім готували і розмовляли про все, окрім розлучення Юлі.

І через місяць Юля воскресла. А мама перестала до неї їздити.

Подруги Юлі часто скаржилися на своїх батьків. Ніби вони скаржаться, намагаються виховувати, жаліються на те, що життя стало гірше, ніж у їх молодості.

Юлина мама ніколи не скаржилася. Ні словечка про проблеми зі здоров’ям, незадоволення політикою чи сьогоднішньою молоддю.

Якось Юля пожалкувала, що зараз вся молодь сидить у смартфонах, мама засміялася і сказала, що в кожного часу свої особливості. І все минає.

«Були часи, коли жінкам забороняли читати, – сказала вона. – Але й це минулося. Тепер жінка, яка читає, у пошані».

Юля завжди вважала свою маму наймудрішою і найсильнішою жінкою на світі. І, як би це безглуздо не звучало, мабуть, безсмертною.

А тепер от мама захворіла.

Відкривши двері до квартири мами, Юля раптом зрозуміла, що не була тут вже кілька років. По-хорошому не була. Так, щоб зайти, озирнутися, посидіти…

Квартира обветшала. І не дивно. Мама ж ремонт робила років 15 тому.

Юля зайшла на кухню. Чистенько. Мама, звісно, не допускає безладу й бруду. Але от дверцята в шафці відходять. А тут стільниця відкололася. Кран капає. А на стелі величезна пляма. Мабуть, сусіди залили, а мама нічого і не казала…

Юля відкрила холодильник. Баночка варення, картопля і яйця. Дивно, адже мама завжди любила смачно поїсти. І Юля відмінно пам’ятала, що в мами завжди була якась випічка, супи… Невже грошей не вистачає? Чи сил?

Юля пішла в спальню і відкрила шафу. На вішалках дві сукні. Мама їх купувала ще років десять тому. На полицях зашиті-перешиті колготки, старенька білизна. А ж мама завжди була модницею і казала Юлі, що жінка навіть удома має бути красивою.

Потім ванна кімната. На стіні тріщина, а поруч із нею великий тарган. На гачку старенький рушник. У мильниці залишок мила.

У Юлі похололо серце. А вона ж вірила, коли мама казала, що грошей вистачає. Яка ж дурна! Кому ж зараз пенсії може вистачити? І на що? На те, щоб не померти з голоду?

Юля почала збирати мамі речі до лікарні. Халатик старий, нічна сорочка заштопана, білизна… А потім передумала. Взяла лише білизну.

«Решту привезу свою, – вирішила вона. – Все одно розмір один. Але моє хоч симпатичне… І засоби гігієни нові куплю».

Коли Юля приїхала до мами ввечері, її пустили. Мама лежала слабка, бліда, але очі світилися веселістю.

– Юлька, ну ти чого надумала? – засміялася вона, коли побачила, що Юля привезла свої речі. – Навіщо?

– Тому що я дурна, мамо, – відповіла Юля. – Я думала, тобі всього вистачає, а насправді…

І раптом почала плакати.

– Юля, мені хвилюватися не можна! – поплескала її по руці мама. – Тож не ридай.

– Після лікарні до мене переїдеш! – схлипувала Юля. – Щоб під моїм наглядом була.

Мама мовчала і весело дивилася на Юлю. І в очах її читалося, що нікуди вона, звісно ж, не переїде.

***

Маму виписали через два тижні. Лікар намагався ще на тиждень її затримати, але хіба утримаєш маму Юлі?

– Мамо, переїжджай до мене, – просила Юля. – У мене місця вистачить. Я хвилююся за тебе.

– Я в порядку! Не треба мене опікати!

Що ж ще можна очікувати від мами Юлі?

Але Юля для себе зробила висновки. Стала дзвонити мамі щодня і приїжджати раз на тиждень. І не просто так, а з продуктами. Допомагала прибратися, приготувати.

Оновили мамі гардероб. Купили нову постільну білизну, рушники та різні інші домашні дрібниці.

Мама, звісно, спочатку пручалася. Казала, що Юлі потрібно займатися своїм життям, а вона сама вже якось впорається. Але Юля більше на цю вудочку попадатися не збиралася.

Мами у віці, вони ж як діти. За ними доглядати потрібно.