Юлино життя перевернуло звістку про мамину хворобу: “Це ж неможливо!

Мамина хвороба стала для Юлі повним шоком. Як же це так, мама захворіла? Мама ж не може хворіти! Вона ж найсильніша! Вона ж найздоровіша! Мама з усім може впоратися! Вранці подзвонила сусідка зі сходової клітки. Юля ще спала і не одразу почула дзвінок.

– Юля! Ледве додзвонилася до тебе! Чому ти слухавку не береш?
– Хто це? – Сонна Юля не могла зрозуміти.
– Люба це! Із 32 квартири! Мамина сусідка.
– Ааа, добрий день… – Юля стрімко сіла на ліжку. – Що сталося?
– Юлічка, маму твою швидка вночі забрала.
– Як забрала? Що сталося?
– Серце, Юль… Вона ж у тебе вже не молоденька.

Так раптом з’ясувалося, що мама вже не молоденька. У лікарні, куди Юля приїхала як тільки могла, її до матері не пустили. Сказали, що поки не можна.
– Принесіть їй речі, вона ж навіть зібратися не встигла, – сказала молода лікарка. – І приходьте до вечора. Можливо, вже запустимо.

***

Юля відпросилася з роботи “за сімейними обставинами” і вирушила до матері. На свій сором, вона нечасто відвідувала маму. Завжди була зайнята. Робота, спроби налагодити особисте життя, спорт, зустрічі з подругами… Час зараз так летить, що встигнути все просто неможливо. І коли Юля телефонувала, мама завжди говорила: “Юлічко, займайся своїми справами! У мене все чудово! Я ось чай із варенням п’ю!”

І Юля заспокоювалася. Уявляла, як мама задоволена і щаслива сидить на своїй світлій кухні, дивиться телевізор і п’є чай із варенням. У мами все добре! Коли мама вийшла на пенсію, Юля часом намагалася допомогти грошима. Але мама завжди зупиняла ці спроби.
– Не треба! – казала вона. – Мені вистачає! У мене все нормально!

Мама виростила Юлю сама. І Юля якось звикла до того, що мама може впоратися з усім. Завжди активна, позитивна, бадьора.
– Навіть якщо у тебе все погано, ти повинна зранку зробити зарядку і причісатися, – вчила вона. – Тоді й сили з’являться, і настрій!

Мама навчила Юлю, що життя дуже добре і справедливе. І можна вирішити абсолютно будь-яку проблему, якщо, звісно, не вішати носа і не засмучуватися. Ось і вірила Юля, що у мами все гаразд. І навіть якщо якісь проблеми виникають, вона з ними легко справляється. Іноді, звичайно, Юля приїжджала до матері. Але рідко. Переважно, коли просто треба було по справах у той район, де жила мати. Забігала на пару хвилин і навіть не залишалася на чай. Обійме маму, поцілує і знову біжить у своїх справах.
– Біжи, моя хороша, біжи! – благословляла її мама. – У тебе там справи важливі. А поговоримо потім по телефону.

Мама ніколи не скаржилася на складні проблеми. З усім вона справлялася цілком самостійно. Не те що Юля. Десять років тому, коли Юля розлучилася з ініціативи чоловіка, вона була в повній депресії і нерозумінні, як жити далі. І мама щодня приїжджала. Тоді Юля навіть на роботі взяла відпустку за власний рахунок. Все лежала і думала, що тепер нічого вже доброго в її житті не буде.

Мама приїжджала щоранку. Їхала через усе місто автобусом. А приїхавши, змушувала Юлю вставати і робити зарядку. Потім снідали і починали прибирання. Мили підлоги, витирали пил, шукали старі й непотрібні речі, викидали. Потім йшли в магазин і купували їжу рівно на один день. Потім готували і говорили про все, окрім Юлиного розлучення. І через місяць Юля ожила. А мама перестала до неї їздити.

Подруги Юлі часто скаржилися на своїх батьків. Мовляв, ниють, намагаються виховувати, скаржаться на те, що життя стало гірше, ніж за часів їхньої молодості.

Юлина мама не скаржилася ніколи. Ні слова про проблеми зі здоров’ям, незадоволеність політикою чи сучасною молоддю. Коли якось Юля зажурилася тим, що зараз вся молодь сидить у смартфонах, мама засміялася і сказала, що у кожного часу свої особливості. І все минає.
– Були ж часи, коли жінкам читати забороняли, – сказала вона. – Але й це минуло. Зараз читаюча жінка в пошані.

Юля завжди вважала свою маму наймудрішою і найсильнішою жінкою на світі. І, як би це безглуздо не звучало, напевно, безсмертною. А тепер ось мама захворіла.

Відчинивши двері у мамину квартиру, Юля раптом усвідомила, що не була тут уже кілька років. Так, щоб зайти, озирнутися, посидіти… Квартира стала старою. І не дивно. Мама ж ремонт років 15 тому робила.

Юля зайшла на кухню. Все чисто. Мама, звісно, не допускає безладу і бруду. Але ось дверцята у шафці відходять. А тут стільниця відкололася. І кран капає. А на стелі величезна пляма. Мабуть, сусіди заливали, а мама нічого й не сказала…

Юля відкрила холодильник. Баночка варення, картопля і яйця. Дивно, адже мама завжди любила смачно поїсти. І Юля чудово пам’ятала, що у мами завжди була якась випічка, супи… Невже не вистачає грошей? Або сил?

Юля пішла у спальню і відкрила шафу. На вішалках дві сукні. Мама їх купувала ще років десять тому. На полицях мулені і перемулені колготки, старенька білизна. А адже мама завжди була модницею і казала Юлі, що жінка навіть вдома має виглядати гарно.

Далі ванна кімната. На стіні тріщина, а поруч з нею величезний тарган. На гачку старенький рушник. У мильниці мило, що вже на дощечку перетворилося.

У Юлі холодним ставило серце. А вона ж вірила, коли мама казала, що грошей вистачає. Яка ж дурна! Кому ж зараз пенсії може вистачити? І на що? На те, щоб не померти з голоду?

Юля почала збирати мамині речі в лікарню. Халат старенький, нічна сорочка латана, білизна… А потім передумала. Взяла лише білизну.
“Решту свої речі привезу, – вирішила вона. – Все одно розмір один. Але ж моє хоч симпатичне… І засоби гігієни нові куплю”.

Коли Юля приїхала до мами ввечері, її пропустили. Мама лежала слабка, бліда, але очі сяяли веселощами.

– Юлька, ну що ж ти вигадав! – засміялася вона, коли побачила, що Юля привезла свої речі. – Навіщо?
– Тому, що я дурна, мамо, – відповіла Юля. – Я думала, тобі всього вистачає, а насправді…

І вона раптом почала плакати.
– Юля, мені ж хвилюватися не можна! – поплескала її по руці мама. – Тож не плач.
– Після лікарні переїдеш до мене! – схлипувала Юля. – Щоб на очах у мене була.

Мама мовчала і весело дивилася на Юлю. І в її очах читалося, що ніде вона, звісно, не збирається їхати.

***

Маму виписали через два тижні. Лікар намагався ще на тиждень її залишити, але ж Юлину маму не утримаєш?
– Мамо, переїжджай до мене, – просила Юля. – У мене вистачить місця. Я за тебе хвилююсь.
– Все в мене гаразд! Не треба мене опікувати!

Що ще можна очікувати від Юлиної мами? Але Юля для себе зробила висновки. Почала телефонувати мамі щодня і приїжджати раз на тиждень. І не просто так, а з продуктами. Допомагала прибрати, приготувати. Оновили мамі гардероб. Купили нову постільну білизну, рушники та інші хатні дрібниці.

Мама, звісно, спочатку опиралася. Казала, що Юлі потрібно займатися своїм життям, а вона сама якось впорається. Але Юля більше на цю вудочку попадатися не збиралася.
Мами у віці вони ж, як діти. За ними потрібно наглядати…