– Хай Марина продасть свій будинок у селі, а ми зробимо ремонт у квартирі, – почула я розмову чоловіка з його матір’ю і не змогла промовчати…

— Маринко, зваж мені, будь ласка, два кілограми зелених яблук, — звернулася до продавчині світловолоса жінка невисокого зросту.

Марина з усмішкою швидко виконала прохання постійної покупчині, передаючи їй пакет.

— Дякую, доню. Ти завжди така уважна. А сливи, які ти мені радила, моєму Назарчику дуже сподобались, — мовила жінка, задоволена покупкою.

Марина з цікавістю слухала, як Ганна Степанівна розповідала про Назара — досвідченого дайвера. Жінка часто заходила до магазину за продуктами і завжди хвалилася успіхами свого сина. Дівчина замислилася, який же Назар у житті. Доля невдовзі дала їй шанс дізнатися.

Одного вечора до магазину зайшов приємний чоловік, який ввічливо привітався з Мариною та швидко розрахувався за хліб. Того ж вечора він дочекався, поки Марина зачинила магазин, і запропонував провести її додому. Це був той самий Назар, про якого так багато розповідала його мати. Їхнє спілкування продовжилося, і вже через два місяці Марина та Назар одружилися.

Однак щастя, якого Марина так чекала, виявилося недовговічним.

—

З першого дня подружнього життя свекруха дала зрозуміти, хто в домі господар. Вона втручалася у все — від приготування їжі до фінансів, забираючи зарплату Мариною під свій контроль. Назар залишався байдужим до її старань, а вимоги свекрухи тільки зростали.

Будиночок у селі, який Марина отримала від держави після виходу з інтернату, був її єдиним місцем спокою. Проте Назар наполягав на його продажу, щоб зробити ремонт у квартирі.

— Я не продам будинок, — твердо відповіла Марина, чим викликала гнів Ганни Степанівни.

Назар усе рідше бував удома, а на Марину звалилися робота, навчання та турбота про маленьку доньку. Одного разу вона застала свекруху, яка кричала на дитину, і зрозуміла, що більше так жити не може.

—

Зібравши речі, вона з донькою поїхала до села. Там її прихистила добра сусідка Анфіса Петрівна. Стан будинку після негоди був жахливий, але допомога несподівано прийшла від Романа, онука Анфіси Петрівни. Він допоміг відновити дах, налагодив господарство й став частим гостем у їхньому житті.

Одного разу до села приїхав Назар, вимагаючи, щоб Марина повернулася разом із донькою. Проте Роман встав на її захист. Після короткої й напруженої розмови Назар поїхав ні з чим.

—

Відтоді життя Мариною почало змінюватися. Вона і Роман зблизилися, і їхні стосунки переросли в щиру любов. Через кілька місяців Марина розлучилася з Назаром і вийшла заміж за Романа.

Тепер Марина знайшла ту родину, про яку давно мріяла. Разом із Романом і маленькою Анною вони будували нове, щасливе життя, поєднуючи будні в місті з теплими вихідними у затишному селі.