Хай вареники ліпить та з ким я тебе застала в ліжку, а я дбатиму про своє здоров’я

Вареники тобі нехай ліпить та, з якою тебе застала в ліжку, а я тепер займатимусь своїм здоров’ям.

Олені 48 років, і за весь цей час вона жодного разу не відвідувала санаторій. Завжди знаходилися якісь причини: то дітям мало уваги, то грошей бракувало. Та й залишити чоловіка одного вдома якось боязко було. Після народження молодшого сина здоров’я почало давати збої, пологи видались нелегкими. Проте вона знов і знов відкладала свою потребу приділити увагу собі.

У нас так заведено: спочатку діти, сім’я, а вже потім — якщо залишиться час і сили — турбота про себе…

Діти виросли, і тепер у кожного вже свої родини, навідують батьків лише на свята. Олена працює бухгалтеркою в будівельній компанії, її чоловік, Микола, агроном. І нарешті вона отримала можливість зайнятись собою. Взимку Олена захворіла — жінноче здоров’я дало збій, зробили операцію, і лікарка наполягла на поїздці в санаторій для реабілітації. Влітку їй дали путівку, але Микола тільки почав обурюватися:

— Що це за санаторій такий без мене? Як я буду сам із господарством поратися? Що я, голодувати маю без твоєї їжі? Мабуть, ти вирішила від мене відпочити?

— Ти що, зовсім з глузду з’їхав? Моє здоров’я термінової уваги потребує, я більш не можу відкладати.

— Їдь, їдь, як для відпочинку — ти завжди готова, а про мене і не думаєш. Там тебе підлікує якийсь курортник, вам, жіночкам, тільки це й треба!

— Дурню, я їду туди лікуватись, а не гуляти! Якщо хочеш, візьмемо і тобі путівку, щоб і нерви підлікував.

— Нема чим мені зайнятись, як по санаторіях роз’їжджати?

— Я ж їду лікуватися, не мороч мені голову. Дай трохи пожити і для себе.

— Ну то провалюй, — кинув зі злістю чоловік.

Олені було дійсно прикро від його слів, наче відро помиїв перевернулося. Згадала вона слова покійної бабусі “Цінуй себе, Оленичко, ти у себе одна…”

Олена почала збирати речі, а чоловік, грюкнувши дверима, залишив будинок.

— Перебіситься, — подумала жінка.

Вона наварила борщу на 5 літрів, насмажила котлет та пиріжків, зліпила кілька кіло вареників, аби її Микола не залишився без їжі.

До вечора Микола так і не з’явився додому, і слухавку не брав. Олена викликала таксі і поїхала на вокзал.

Приїхала Олена в санаторій, поселилась у номер. Зранку подзвонив Микола, запитав, як дісталась.

— Мабуть, правда, досі ревнує, значить, ще любить, — думала Олена.

На обіді в їдальні вона познайомилася з Ларисою, симпатичною 50-річною блондинкою. Розговорившись, Олена поділилась, що вперше в санаторії. Лариса вирішила навчити її:

— На дискотеку ввечері треба обов’язково йти — це така ж процедура, як і інші, для тонусу та настрою. Та й чоловіка там знайти можна.

— Ну чого ти таке кажеш? Я сюди приїхала, щоб здоров’я підлікувати “по-жіночому”, не більше. Чоловік би й так не відпустив мене сюди, якби не моя операція.

— Я теж в шлюбі, кожен рік сюди приїжджаю. Діти виросли, онучка є. Чому б і не дозволити собі трохи щастя?

— Ну тебе, — зніяковіла Олена, — це точно не для мене. Я тут тільки для покращення здоров’я.

— Ну і дарма, буде потім що згадати. Не твоя кисла міна.

Ввечері Олена довго не могла заснути, обмірковувала слова Лариси. Вона вирішила дотримуватись лікарських рекомендацій, а думати про романи — краще віднестись як до нісенітниці. Лариса ж, намагаючись не втрачати ні хвилини, активно знайомилася вечорами.

Олені сподобалося, що не треба готувати, а можна просто жити для себе. І не зважати на примхи чоловіка.

— Мені це подобається, — зізнавалась вона Ларисі. — Відпочити від домашніх справ — дійсно чудово.

— Так, санаторій — це просто космос для жінки, — згоджувалась Лариса. — Треба б законом зробити так, щоб кожна жінка мала таку можливість щороку.

На що Олена сміялася. — А чому б і не мріяти? Хоча майже всі жінки заслуговують такого.

Що ж, щовечора Олена телефонувала Миколі та розповідала, як минає її день. А він був невдоволений, дратувався, але Олена запевняла його:

— Я тут чемна, ніколи нікого не шукаю, і мені ніхто, крім тебе, не потрібен…

Минуло майже два тижні, Олена відпочила, сил набралася. Засумувала за чоловіком. Купила подарунки для всієї родини, зібрала речі і вирішила повернутися додому раніше, аби зробити чоловіку сюрприз.

На вокзалі взяла таксі, поїхала додому. Відкрила двері, в будинку було тихо. На кухні побачила шампанське, два келихи, цукерки, фрукти… На підлозі — чужа білизна.

Микола спокійно спав не сам, а з іншою жінкою — худорлявою блондинкою, років 40. Сцена була настільки чудернацькою, що Олені захотілося забути це як страшний сон. У голові запульсувало, і далі вона себе не контролювала.

Зірвала ковдру з коханців, схопила вішалку з одягу і почала бити їх скрізь, де могла.

— О, Олено, ти швидше приїхала, ніж очікувала? Чому не дзвонила, я б тебе зустрів… Я все поясню! — вимовив переляканий Микола.

Худорлява жінка вислизнула з ліжка і вислизнула з кімнати.

Олені було не до суперниці, вона кинулася на чоловіка. Хотіла видерти очі своїми руками. Микола ухилявся від ударів і кричав, що невідомо, чим Олена займалась у санаторії, кидаючи його з каструльою борщу на два тижні помирати з голоду.

— Ну ти ж падлюка остання. Я все життя тобі губила, собі нічого не лишалося, — видихнула Олена. — Я ж після операції, ти знав про мій стан…

Чоловік поспішив вийти зі спальні і вже почав класти коханку за двері.

Олена з ненавистю зірвала з ліжка постільну білизну, зав’язала все у вузол і викинула на двір.

— Ти ж здуріла, жінко? Чому сусідів смішиш? З ким не трапляється. Ми і далі можемо жити.

— Жити з тобою більше не буду. Забирайся до батьків у село. Це дім моїх батьків, тут твоїх речей немає. Розлучаємося. Нехай тобі вареники ліпить та хвойда, з якою тебе застала в ліжку, а я тепер займатимусь своїм здоров’ям. Все поясню дітям. Хочу жити для себе і більше не догоджати падлюці такій, як ти.

Цілий місяць Микола благав Олену, щоб повернутися. Клопотав, навіть дітей прохав намовити матір не розлучатись. Але Олена не пробачила. Коханка теж покинула — думала, що великий будинок належить Миколі. А кому потрібен 50-річний чоловік без даху над головою і маси проблем?

— Назад тебе не прийму. Ми розлучаємося, все вирішено. Тепер я хочу жити в своє задоволення. Ти мені противний. Живи, як знаєш, а мене не чіпай. Дітям не нав’язуйся. Ти гарний, знайдеш собі когось.

Олена розлучилася з Миколою і наче заново народилася. Щороку їздить на море, покращала, поменшала, схудла. Щасливе обличчя, яка колишня вічно втомлена Олена і поряд не стояла. Тепер є багато часу для себе, улюбленої. Жити стало цікавіше, коли в задоволення.”