Хіба я недостойний? – здивовано запитав він.

– А я, що – негідний? – здивовано запитав Віктор.
– Так, ти – негідний! – спокійно погодилася дружина.
Ця розмова відбулася за вечерею: Іринка сказала, що полюбила іншого і буде подавати на розлучення.
Це стало громом серед ясного неба: вчора ж були втрьох у аквапарку і нічого не передбачало!
Як так, відразу й полюбила?
З’ясувалося, що не відразу. А вже доволі давно.
– У сенсі – давно? – зацікавився ошелешений Вітя. – Ти на два фронти, чи що, працювала весь цей час?
Дружина ухильно відвела погляд і промовчала: виявилося, що так!
Так іноді трапляється: просто не хотіла раніше зруйнувати сім’ю!
Але тепер, все ж таки, вона зважилася. І хоче піти до свого улюбленого, який її дуже любить.
– А як же Аліска?
– А що Аліска?
– Ну, кому потрібна чужа дитина? Ти ж, мабуть, збираєшся забрати її з собою?
– Тут все нормально! – ухильно відповіла Іринка.
І він уловив в її голосі якісь незвичні нотки. Чи здалося?
А дружина продовжила:
– Так, тут жодних негараздів не буде! Він – прекрасна людина і буде для мене гідним чоловіком!
– А я, що – негідний? – здивовано запитав Віктор.
– Так, ти – негідний! – спокійно пояснила Іринка.
– І що ж змусило тебе визнати, що я – негідний?
– Та просто порівняла тебе з деким!
– Ось з цього і треба було починати! Значить, у тебе з’явився хтось, з ким ти мене почала порівнювати, я правильно розумію?
– Так, правильно!
Все, що відбувалося, було природно: у дружини з’явився інший – Іринка була дуже привабливою. Якого вона, мабуть, полюбила.
Ну, що – любов така річ! Іноді, буває, спалахнула, не загасиш!
І з цієї ситуації був лише один вихід: розлучатися! Ну не сперечатися ж з дружиною, доводячи їй, що він, все ж таки, гідний!
Типу, почекай, мила, не квапся, як у відомій пісні! Ну не прекрасний я ззовні – визнаю! Але вже душею-то гарний напевно!
Подивись на мене уважніше: може, все ж, я – і не таке вже нікчемне створіння!
Якось же ми жили усі ці шість років: їх донечці Алісі недавно виповнилося чотири. І непогано жили: тебе ж все влаштовувало!
Але раз він, Віктор, визнаний нею тим, ким визнаний, нехай іде до того, хто краще, успішніше, гарніше, багатше і гідніше: потрібне підкреслити.
А він нав’язуватися не збирається. І вчинить, як справжній чоловік: дасть згоду на розлучення, буде платити аліменти і бачитися з дочкою.
Але тут виникла маленька перешкода – його мила Іринка раптом «викотила йому вимогу»: залишити їм з Алісою спільно зароблену квартиру.
– Це ще чому? – здивувався Віктор.
– Як чому? Та тому, що я не збираюся ділити таке гарне житло!
Квартира, дійсно, була гарною, зручною і розташовувалася в обжитому районі: все – в кроковій доступності. І не посперечаєшся!
– А ти хочеш загнати нас у тьму-таракани: адже Алісонька тільки почала звикати до дитячого садка!
І це знову було правдою.
– Добре, але мені-то куди діватися?
– А ти поки поживи на орендованій, потім щось собі купиш! І врахуй: якщо не погодишся, я тобі забороню бачитися з дочкою!
Це було нахабством, шантажем і суперечило моральному образу, загалом-то, пристойної Іринки.
В принципі, робити це вона не мала права. І все можна було оскаржити. Але вже в судовому порядку.
А це було не тільки принизливо, але й енерговитратно: скільки сил і часу потрібно буде витратити на візити у наш найбільш гуманний суд у світі!
А про нерви і говорити нічого.
Не інакше, як новий коханий її накрутив! От … : треба б йому начистити фізіономію. І заодно подивитись в його безсоромні очі.
Адже, що задумав, люди добрі: відібрати житло і приїхати сюди жити! І це – гідно, на вашу думку? Я вас благаю! Ти що, Іринка, головою вдарилася?
Так, дружина сказала, що жити вони збираються в цій квартирі. А його дві квартири здаватимуть: він же – заможний, а не бідняк, як дехто, Вітенька…
І Віктор, навіть не роздумуючи, вирішив не сперечатися і залишити квартиру цьому не відомому йому хваль…кові і дружині: коротше, подавіться!
Тим більше, що дівчинку тато дуже любив, і стосунки після розлучення з нею переривати не збирався.
Та й не винна дитина в тому, що у матері на горизонті з’явилася скороспіла любов.
Крім усього перерахованого, житло було куплено в іпотеку. Виплачувати яку погодився майбутній другий чоловік: він-то не буде нити з приводу кожного платежу, як ти!
«От і славненько! – подумав Віктор. – Хоч якийсь плюс від цієї ситуації!»
А він поки поживе на орендованій, а там видно буде.
Головне, не поспішати! Раптом Іринка схаменеться та вирішить повернутися: хто їх розбере, цих жінок?
Як там кажуть на Сході: поспішай повільно!
І питання було вирішене: Віктор назавтра пішов із сім’ї.
І перший подав на розлучення, не бажаючи заважати чужому щастю.
Але подивитися на того, хто завоював серце його дружини, чоловікові дуже хотілося.
А зробити це хронічно не було можливості: у всі візити тата у вихідні щасливого суперника вдома не було.
Або він був, але ховався. Але чому, цікаво?
Вийшов би, покрасувався, чи що: адже це його обрала красива Іринка! Чому б не порадіти чужому фіаско і не подивитися на нещасного відкинутого чоловіка?
А потім Аліска сказала, що мама перед його приходом завжди відправляє нового тата погуляти: інтрига, як фурункул, розрослася до величезних розмірів!
Навіщо? Усе повинно бути абсолютно інакше: Іринка, навпаки, мала похвалитися вдалим і гідним придбанням, а не ховати його.
Значить, тут було щось не так! Але що?
І тоді Віктор схитрував: прийшов на півгодини раніше – він завжди забирав дочку об одинадцятій – і затаївся в доміку на дитячому майданчику.
Побачене вразило: з під’їзду вийшов його шкільний друг Борис! Так, саме він виявився обранцем Іринки і новим татом Аліски.
Ось він, зрадник – поп Гапон! А ще найкращий друг, зветься: ось і вір після цього людям!
Цілком ошелешений побаченим Віктор продовжував сидіти в домику. Хоча вже час було підійматися в квартиру: пазл почав складатися. Причому, зовсім, не так.
Згадав, що друг часто розказував, що його дочку виховує інша людина. Це відбувалося, коли вони разом випивали: тоді у чоловіка розв’язувався язик.
В інший час він про це не поширювався. І цю тему не підіймав.
Невже, Аліска – дочка Бориса? Це припущення було небезпідставним. Виходило, що так.
І виходило, що друг з Іринкою вже разом близько п’яти років: цей висновок зробив Віктор після неважких арифметичних обчислень.
Значить, майже відразу після весілля його почали обманювати. Це як же так?
І хто? Його кохана, єдина жінка і той, кого він вважав найкращим другом! Це виявилося подвійною зрадою.
«Ну, що, тепер тримайтеся, хлопці! – подумав обдурений чоловік».
Ні, не варто думати, що він не пішов гуляти з Аліскою: дитина-то ні в чому не винна!
І навіть жодного слова не сказав Іринці! Та й навіщо? Все було ясно і без слів.
«Але він, звісно ж – вирішив для себе Віктор – здійснить відповідні дії. Тому що спускати все на гальмах не хоче і не буде».
Та й навіщо? І як ви собі це уявляєте? Йому на …дурили, умовно кажучи, на голову, а він утреться, зробить реверанс і спасибі скаже: дякую, добрі люди?
Ні, дорогі мої і дуже гідні люди! За все потрібно платити!
Для початку чоловік зробив тест ДНК. З’ясувалося, що друг не збрехав відносно дівчинки: це, дійсно, була дочкою Бориса, до якої Віктор не мав жодного відношення.
Тому, тобі, мамо Іро, а не аліменти.
А потім чоловік подав позов про розділ спільно нажитого майна: будете знати, як робити …набки і брехати протягом тривалого часу!
– Так, я обіцяв не ділити житло, визнаюся! – відповів він на претензії дружини щодо порушення даного їй чесного слова. – Але ти ж теж давала на весіллі мені слово про любов і вірність!
Яке ти, люба Іро, порушила! Тому і я порушу дане тобі слово: і у нас буде один – один.
Коротше, ти перша почала. А хто придумав, той і водить, Іринка!
І далі, «солодка парочка», живіть, як хочете! Я у вашій «харчовій ланці» не збираюсь приймати жодної участі!
Іринка намагалася закликати до совісті і натякала на його внутрішню шляхетність: ти ж не зможеш з нами так вчинити!
На що отримала відповідь:
– Чому це не можу? Дуже навіть можу! Ти ж сказала, що я негідний? Ось я і вчиню негідно – хоч виправдаю твої слова! Що не так?
Після цього дружина замовкла. А Борис, присутній при всьому цьому «з’ясуванні», не вимовив жодного слова…
Отримавши після розлучення і продажу квартири свою частку, Віктор переїхав у інше місто неподалік: цього з лихвою вистачило на купівлю гарної однушки.
Що купили Борис з Іринкою, його не цікавило.
Все складалося непогано: дах над головою був, а працювати сьогодні можна було віддалено.
Але там, після п’яти місяців проживання, Віктор раптом зрозумів, що дуже сумує за маленькою Аліскою, раптом ставшою йому чужою.
Як так – Аліска і чужа? А як же всі ці чотири роки? Безсонні ночі, коли ріжуться зубки, і спільні прогулянки?
Адже не та мати, яка народила. І це може бути легко трансформовано на батька.
Так, Віктора почало тягнути до своєї маленької дочки, яка нічого не розуміла у хитросплетінні їх відносин і як і раніше вважала його своїм татом.
І тоді чоловік зателефонував колишній теще. І від неї дізнався, що Іринка з Борисом вже розбіглися: справа навіть не дійшла до реєстрації відносин!
Кавалер, тупотячи копитами, відбув у свої апартаменти, а колишня дружина жила одна у купленій після розлучення однушці.
А Аліску сплавили до бабусі…
– Вони, чомусь, не змогли жити разом! – розповіла теща. І просительно промовила: – А ви б помирилися, Вітенька! Ну, заплуталася дівка! Але тепер-то все можна виправити!
У неї з зятем завжди були добрі відносини.
– А навіщо, Зоя Семенівна? – резонно запитав Вітя. – Після всього – миритися?
Ні, помиритися, звісно, можна було: хоча б, заради дитини.
Якби були якісь почуття: нехай, з одного боку.
Але Іринка його вже давно розлюбила. Та й він більше нічого не відчував до цієї красивої жінки, яка так легко визнала його негідним.
Значить, так тому і бути.
І що вийшло у сухому залишку? Зруйнувалася сім’я, яку вважали міцною. І кілька людей, в результаті всіх змін, залишилися нещасними.
А ще була втрачена гарна квартира. І це теж було суттєвим. Не враховуючи витрачених сил, нервів і грошей.
Ну, що – ти тепер задоволена, Іринка?
Напевно, колишня дружина була не задоволена. Але хто ж з дам визнається, що зробив величезну дурість?
А Віктор почав відсилати гроші колишній теще на Аліску і регулярно спілкуватися з дівчинкою по телефону.
І, за першої можливості, навідувати дочку. А на канікули забирати її до себе: він поки що жив один.
Адже правильно кажуть: чужих дітей не буває.
А що буде далі – покаже час. Адже не дарма ж кажуть: поспішай повільно…