«Хіба можна мене не помітити?»

«Як можна на мене не звертати уваги?» — сердилася Світлана, вивчаючи себе у дзеркалі та підфарбовуючи губи. «Нічого, скоро корпоратив, ось там я його точно приверну!» Ця історія про те, як моя подруга Світлана намагалася завоювати увагу колеги й що з того вийшло.

Світлана та її впевненість
Світлана — моя подруга ще з університету. Їй 32, вона яскрава, доглянута, завжди в центрі уваги. Чоловіки оглядаються на неї, а вона знає, як користуватися своєю харизмою. На роботі, у нашій невеликій IT-компанії, Світлана — справжня зірка. Працює у відділі маркетингу, завжди одягнена зі смаком, а жарти під час планерок смішать навіть найсерйознішого керівника.

Але нещодавно з’явився новий співробітник, Богдан, і він став для Світлани справжньою загадкою. Високий, привабливий, з гарними манерами — коротше, ідеальний об’єкт для її уваги. Але ось біда: Богдан, здавалося, взагалі не помічав її спроб фліртувати. Світлана розповідала, як запросила його на каву, а він ввічливо відмовився, посилаючись на зайнятість. Потім вона «випадково» опинилася з ним у ліфті й спробувала зав’язати розмову, але він лише посміхнувся й вийшов.

«Я для нього занадто ідеальна?»
Після чергової невдалої спроби Світлана завітала до мене в кабінет і почала обурюватися: «Ну що, він іншої орієнтації, чи що? Як можна на мене не звертати уваги?» Вона стояла перед дзеркалом, поправляла волосся й підмальовувала губи, ніби готувалася до нового «наступу». Я засміялася: «Світлано, може, він просто скромний? Або в нього є дівчина?» Але Світлана була непохитна: «Ні, Насте, тут щось не те. Я ж бачу, як він спілкується з іншими, а на мене — нуль реакції!»

Вона вирішила, що корпоратив, який мав відбутися через тиждень, стане її «зоряною годиною». Світлана купила нову сукню, записалася до стиліста й навіть придумала, як «випадково» опинитися поруч із Богданом за столом. «Ось там він точно не встоїть», — заявила вона з упевненістю.

Корпоратив і несподіваний поворот
Настав день корпоративу. Світлана була невідворотна: червона сукня, ідеальний макіяж, сяюча усмішка. Вона дійсно привертала погляди всіх колег, але Богдан, як на зло, тримався осторонь. Він танцював з іншими дівчатами, жартував з хлопцями, але до Світлани так і не підійшов. Я бачила, як вона почала хвилюватися, але продовжувала усміхатися.

У якийсь момент я помітила, що Богдан вийшов на балкон із нашим колегою Євгеном. Вони довго про щось розмовляли, сміялися, а потім я побачила, як Богдан поклав руку Євгену на плече. Світлана теж це помітила й зблідла. «Насте, ти бачила? — прошепотіла вона. — Це що, справді?» Я знизала плечима: «Може, вони просто друзі?» Але Світлана вже все для себе вирішила.

Що в підсумку?
Після корпоративу Світлана трохи заспокоїлася, але все одно була засмучена. Вона зізналася, що їй не так боляче, як ніяково: «Я так старалася, а він, схоже, взагалі не цікавиться жінками». Пізніше ми дізналися від колег, що Богдан справді у стосунках, і його партнер — чоловік. Світлана спочатку сердилася на себе за те, що «не розгледіла», а потім розсміялася: «Ну, хоч зрозуміло, чому я йому не сподобалася! А я вже думала, що зі мною щось не так».

Тепер Світлана жартує, що цей випадок навчив її не бути занадто самовпевненою. Вона й досі фліртує з колегами, але вже не так наполегливо. А з Богданом вони, до речі, подружилися — він виявився чудовим хлопцем, просто з іншим смаком.

Якщо у вас були схожі історії, напишіть, як ви справлялися з такими ситуаціями? Як не приймати відмови близько до серця? Чи, може, у вас є порада, як Світлані швидше переключатися на нові «цілі»? Діліться, нам цікаво!