Хто ж це завітав в таку рань? – пробурмотіла дівчина, перевертаючись на інший бік.

Віталіна спала, як убита, коли в двері хтось постукав.
— Боже. Хто це прийшов так рано? — пробурмотіла дівчина і перевернулася на інший бік. Але дзвінок не припинявся.
— Та що вам потрібно від мене, — вже досить роздратовано сказала Віталіна і підвелася. Накинувши халат, вона підійшла до дверей і подивилася у вічко. За дверима стояла занедбана бабуся з великим котом на руках.
— Хто там, — грізно сказала Віталіна. Вона не мала наміру відкривати двері, бо знала, які небезпеки можуть ховатися, але раптом бабуся застогнала. Віталіна подивилася у вічко ще раз і побачила, як бабуся повільно сповзає по стінці. Кіт випав з її рук і неспокійно бігав навколо неї.
— За що ж мені все це, — подумала дівчина і відкрила двері.
— Бабусю, вам погано? Зараз викличу швидку. Все буде добре, потерпіть.
Вона підхопила бабусю під пахви і допомогла їй зробити декілька кроків у квартиру. Посадивши літню жінку на диван, вона кинулася викликати швидку.
Кіт сидів поруч з бабусею і з цікавістю стежив за дівчиною.
— Все, швидка вже їде, як вас звати, бабусю?
— Антоніна Семенівна, — прохрипіла бабуся, — документи мої тут, — додала вона і показала рукою за спину.
Нахилившись і подивившись за спину бабусі, Віталіна виявила невеличкий рюкзачок. Вона допомогла бабусі його зняти і дістала документи.
— Тільки, доню, в лікарню я не поїду. Піду вже, мене внук чекає, я йому грошей повинна принести, а то вижене нас зовсім на вулицю, та й на кого котика свого залишу?
— От лікар приїде і скаже, чи можна вам кудись іти в такому стані. А за котом вашим я догляну. Чому ж це ви йдете до внука з грошима, а не він до вас?
— Ой, не питай, доню, не варто тобі це знати.
У цей момент в двері дзвінок задзвонив, дівчина відкрила двері, і зайшли лікар і медсестра.
Швидко оцінивши стан бабусі, вони обернулися до Віталіни.
— Вашу бабусю ми забираємо в лікарню. Поїдемо в міську лікарню №5. Завтра можете принести передачу і захопіть кружку, тарілку і змінну білизну.
— Нікуди я не поїду, — уперлася бабуся.
— Їдьте, бабусю. Я завтра до вас прийду навідати. А за кота не переживайте. Я обожнюю котів, нам удвох добре буде.
****
Наступного дня Віталіна встала пораненько з однією думкою, — ну чому я завжди потрапляю в якісь історії, хоч з іншого боку бабуся дуже мила, можливо, ми зможемо подружитися.
***
Віталіна виросла в сім’ї алкоголіків і ніколи не була потрібна своїм батькам, тому з дитинства обожнювала старушок у дворі. Хтось по голівці погладить, хтось бантик зав’яже. А хтось навіть пиріжками нагодує. Ось і зараз ця бабуся нагадала Віталіні про її дитинство, і їй стало сумно. Батьків давно вже не було на цьому світі, вони отруїлися самогоном, коли дівчинці було всього 13. І тільки завдяки сусідській бабусі Віталіна не почувалася в дитячому будинку так самотньо, як інші дітки. Але у її 16 років не стало і сусідки, Марії Іллівни, і Віталіна залишилася сама на білому світі.
***
У свої 23 роки Віталіна була розумною дівчиною. А дитячий дім навчив її оборонятися самостійно, тому, коли вона вирішила пройтися подивитися, що ж там за внук такий, страху у неї не було.
Адресу вона ще вчора подивилася у паспорті бабусі, коли передавала документи медикам.
Йти було недалеко, і Віталіна швидко опинилася біля потрібного будинку на вулиці Святошинській. Біля під’їзду стояла лавка, на якій сиділи дві бабусі, і дівчина вирішила дізнатися у них, раптом вони щось знають.
Розмова зав’язалася швидко, і вже через десять хвилин Віталіна знала усі подробиці життя своєї нової знайомої.
Виявляється, бабуся жила в цьому будинку вже багато років і одна виховувала онука, бо її дочка і зять загинули, коли хлопчику було близько п’яти років. А потім онук виріс і зв’язався з поганою компанією.
Зараз йому було 18 років, але поводився він жахливо. Виганяв бабусю з дому, якщо та не приносила йому грошей, змушував жебракувати, погрожуючи вбити її кота. Йому дісталася квартира від батьків, яку він здавав. А сам перебрався туди, де тепліше і ситніше. Скільки разів бабуся поліцію викликала, та не приїжджали вони, мовляв, сімейні розбірки. Розбирайтеся самі.
Віталіна наче збісилася. Швидким кроком вона піднялася по сходах і подзвонила в двері. Їй відкрив заспаний молодий чоловік із явними ознаками алкогольного сп’яніння.
— Ах ти, мала дрянь. Як ти посмів бабусю свою ображати, та як тобі не соромно.
Віталіна йшла танком на хлопця, не даючи тому й слова вставити, — отже, так шалапут, зараз ти збереш свої речі і поїдеш до себе на квартиру, зрозумів?
Спантеличений хлопець мовчки кивнув.
— І якщо я ще раз почую, що ти бабусю образив, я тебе власними руками порішу.
— Так зрозумів, зрозумів, відвали вже, ти взагалі хто така.
— Яка тобі різниця, хто я, от не послухаєшся по-хорошому, знайдуть у тебе цікавий пакетик, і поїдеш ти на зону, — цю страшилку Віталіна чула ще в дитячому будинку, хлопці розповідали.
За п’ятнадцять хвилин хлопець з великою сумкою вийшов з під’їзду, а Віталіна залишилася прибирати бабусину квартиру. Треба було швидко закінчити, ще Антоніну Семенівну відвідати, та в зоомагазин заскочити. Вже не одна живе, а з котом.
***
Антоніна Семенівна дуже зраділа, побачивши Віталіну. Дівчина відкрила сумку і почала діставати продукти.
— Це вам поїсти. І не хвилюйтеся. Ваш кіт ситий, от тільки внука вашого я вигнала на його квартиру і не сперечайтеся. Не діло це старого чоловіка на вулицю виганяти і кота ображати.
— Дякую тобі, доню, думала на вулиці так і помру, кому я потрібна стара.
— Мені ви потрібні і вашому коту. Все, відпочивайте, завтра я до вас знову приїду.
***
Через тиждень Віталіна забрала бабусю з лікарні і привезла її до неї додому.
— Ой, як чисто, доню, як же мені тебе віддячити.
— А мені нічого не потрібно від вас. Можна я вас бабусею називатиму?
— Звісно можна, моя хороша, щоб я без тебе робила.
Кіт сидів задоволений і дивився на бабусю та дівчину. Його годували, доглядали і не тягали по холодній мокрій вулиці, що ще коту потрібно для щастя? А найголовніше в домі не було цього мерзенного типу, який так і норовив штовхнути кота.
***
Так минув рік. Віталіна настільки звикла, що Антоніна Семенівна їй як бабуся, що майже повірила в це сама, от тільки внучок періодично затьмарював їй настрій. Тому вони з бабусею прийняли рішення, що Віталіна переїде до старенької в квартиру, а свою крихітну однокімнатну здасть в оренду. Все ж грошики.
Віталіна одразу сказала, що всі кошти від оренди квартири буде віддавати старенькій, що й робила справно, хоч та і опиралася.
— Бабусю, я і так в шикарній квартирі живу безкоштовно, мені так совість не дозволить.
Через рік загинув внук старенької, його вбили в бійці на п’янці.
***
Минуло ще два роки, коли Віталіна зустріла свого майбутнього чоловіка. Це сталося зовсім банально. На ділянці в поліклініці змінився лікар, і до них став приходити молодий хлопець, ненабагато старший від Віталіни. Він був такий уважний до бабусі і так добре призначав лікування, що бабуся прямо помолоділа, а Віталіна закохалася вперше в своєму житті.
— Ох, дівчино моя, хороший він хлопець, не впусти. Такий уважний, ввічливий і порядний.
***
Коли Петро зробив Віталіні пропозицію, вона аж просльозилася. Стільки щастя у неї було. А коли через рік народився їхній первісток, Віталіна була найщасливішою на світі мамою, а Антоніна Семенівна найщасливішою прабабусею.
Вони прожили разом ще 12 років, коли Антоніна Семенівна вночі тихо пішла в інший світ у віці 95 років. Незважаючи на свій солідний вік, вона до останнього зберігала ясний ум і навіть намагалася допомагати Віталіні. Віталіна ридала навзрид. Після похорону довго не могла прийти до тями. І тільки підтримка Петра та їхні діти допомогли їй змиритися з горем. Давним-давно вже не було з ними того кота. На його місце прийшов інший, підбраний.
Пройшов місяць, потрібно було з’їжджати з квартири. Адже вона так і залишалася власністю покійної бабусі. Віталіна не хотіла, щоб бабуся віддавала їй квартиру, хоча та наполягала.
Розбираючи документи старенької, Віталіна несподівано знайшла листа.
«Віталіно, дівчинко моя! Якби ти знала, скільки щастя ти мені подарувала. Ти, немов повернула мені мою донечку Віку. Якби не ти, я б не прожила стільки щасливих років.
Дякую тобі, і, будь ласка, візьми подарунок, він лежить у серванті під ящиками. Ти його заслужила, моя улюблена внучко!»
Віталіна ридала в голос. Антоніна Семенівна і за життя називала її внучкою. Але ось слова “улюблена внучка” вразили дівчину.
— Що сталося?
Віталіна простягнула чоловікові листа.
Петро дочитав його і підійшов до серванту. Вийнявши ящики, він виявив під нижнім імпровізований тайничок. У ньому лежав якийсь папір формату А4 і товстий згорток з запискою.
«Віталіно, тут дарчий на квартиру. Він давно зроблений, тому сперечатися і відмовлятися без сенсу. А ось гроші в пакеті — це твої гроші від оренди квартири. Візьми їх. Я знаю, ти зумієш ними скористатися».
Віталіна і Петро проживуть довге і щасливе життя, оточені дітьми, онуками, а потім і правнуками.