Хвороба матері приголомшила Юлю: Як таке могло трапитися?

Мамина хвороба стала для Юлі справжнім потрясінням. Як це мама захворіла? Мама ж не може захворіти! Вона найсильніша! Найздоровіша! Мама завжди з усім справляється!

Того ранку Юлі зателефонувала сусідка мами по під’їзду. Юля ще спала і не відразу почула дзвінок.

– Юля! Ледве до тебе додзвонилася! Чому ж ти трубку не береш?
– Хто це? – засмикана Юля не одразу зрозуміла.
– Це Люда! З 32-ї квартири, сусідка твоєї мами.
– Ааа, доброго ранку… – Юля схопилася з ліжка. – А що трапилося?
– Юлько, маму твою “швидка” забрала вночі.
– Як? Що сталося?
– Серце, Юль… Вона ж уже не така молода.

Ось так раптово з’ясувалося, що мама вже не молоденька. У лікарні, куди Юля приїхала, як тільки змогла, до матері не пустили. Сказали, що поки до неї не можна.

– Принесіть їй речі, бо вона навіть зібратися не встигла, – мовила молода лікарка. – Приїжджайте до вечора. Можливо, дозволять відвідати.

***
Юля взяла відпустку «з особистих причин» і вирушила до матері. На свій сором, вона не могла похвалитися, що часто відвідувала маму. Усе була зайнята. Робота, спроби налагодити особисте життя, спорт, зустрічі з друзями… Час зараз такий, що встигнути все просто неможливо.

А коли Юля дзвонила, мама завжди говорила: «Юлько, займайся своїми справами! У мене все чудово! Сиджу, чаюю з варенням!» І Юля заспокоювалася. Уявляла, як мама задоволена і щаслива сидить на своїй світлій кухні, дивиться телевізор і п’є чай з варенням. Все добре в мами!

Коли мама вийшла на пенсію, Юля іноді намагалася допомогти грошима. Але мама завжди припиняла ці спроби.

«Не треба! – казала вона. – Мені вистачає! У мене все в порядку!» Мама виховувала Юлю сама. І Юля якось звикла до думки, що мама може з усім справитися. Завжди активна, позитивна, не сумує.
– Навіть якщо все погано, вранці ти повинна зробити зарядку і причепуритися, – вчила мама. – Тоді сили і настрій з’являться!

Мама Юлю вчила, що життя дуже добре і справедливе. І можна вирішити будь-яку проблему, якщо, звісно, не вішати носа і не сумувати.

Юля вірила, що у мами все добре. І навіть якщо з’являються якісь проблеми, вона з ними легко справляється.

Іноді, звісно, Юля приїжджала до матері. Але рідко. В основному, коли треба було вирішити справи в тому районі, де жила мама. Залетіла на пару хвилин, навіть не залишалася чай пити. Обійме маму, поцілує і знову біжить по своїх справах.

«Біжи, моя хороша, біжи! – напуття давала мама. – У тебе справи важливі. А поговоримо потім. По телефону».

Мама ніколи не скаржилася на якісь складні проблеми. З усім вона справлялася абсолютно самостійно. Не те що Юля.

Десять років тому, коли Юля розлучилася з ініціативи чоловіка, вона була в повній депресії і не розуміла, як жити далі. І мама кожного дня приїжджала. Юля тоді навіть на роботі взяла відпустку за свій рахунок. Усе лежала і думала, що тепер нічого хорошого в її житті не буде.

І мама стала приїжджати кожного ранку. Їхала через ціле місто автобусом. А приїхавши, змушувала Юлю встати і зробити зарядку. Потім снідали і починали прибирання. Мили підлоги, витирали пил, шукали старі і непотрібні речі, викидали їх. Потім йшли в магазин і купували їжу рівно на один день. Потім готували і розмовляли про все, крім Юлиного розлучення.

І через місяць Юля ожила. А мама перестала до неї їздити.

Юлині подруги часто скаржилися на своїх батьків. Мовляв, ниють, намагаються виховувати, скаржаться на те, що життя стало гіршим, ніж у часи їхньої молодості.

Юлина мама ніколи не скаржилася. Жодного слова про проблеми зі здоров’ям, невдоволення політикою чи сучасною молоддю.

Коли одного разу Юля пожалілася, що зараз вся молодь застрягла в смартфонах, мама посміялася і сказала, що у кожного часу є свої особливості. І все проходить.

«Були часи, коли жінкам забороняли читати, – сказала вона. – Але і це минуло. Зараз жінка, яка читає, у пошані».

Юля завжди вважала свою маму наймудрішою і найсильнішою жінкою у світі. І, як би це не звучало безглуздо, мабуть, безсмертною.

А тепер ось мама захворіла.

Коли Юля відчинила двері до маминої квартири, раптом усвідомила, що не була тут уже кілька років. Як слід не була. Щоб увійти, озирнутися, посидіти…

Квартира застаріла. Та і не дивно. Мама ж ремонт робила років 15 тому. Юля зайшла на кухню. Чистенько. Мама, звісно, не допускає безладу і бруду. Але ось дверцята в шафці відходять. А тут стільниця відкололась. І кран капає. А на стелі величезна пляма. Очевидно, сусіди заливали, а мама нічого не сказала…

Юля відкрила холодильник. Баночка варення, картопля і яйця. Дивно, адже мама завжди любила добре поїсти. І Юля добре пам’ятала, що у мами завжди була якась випічка, супи… Невже грошей бракує? Або сил?

Юля зайшла в спальню і відчинила шафу. На вішаках два плаття. Мама їх купувала ще років десять тому. На полицях штопані-перештопані колготи, старенька білизна. А мама ж завжди була модницею і говорила Юлі, що жінка навіть вдома повинна виглядати гарно.

Далі ванна кімната. На стіні тріщина, а поруч з нею величезний тарган. На гачку старенький рушник. У мильниці обмилок.

Юлі похололо серце. А вона ж вірила, коли мама говорила, що грошей вистачає. Яка ж дурна! Кому зараз може вистачити пенсії? І на що? На те, щоб не померти з голоду?

Юля почала збирати мамі речі в лікарню. Старенький халатик, нічна сорочка з дірочками, білизна… А потім передумала. Взяла тільки білизну.

«Інше своє привезу, – вирішила вона. – Все одно розмір один. Але моє хоч симпатичне… І предмети гігієни нові куплю».

Коли Юля приїхала до мами ввечері, її пропустили. Мама лежала слабенька, бліда, але в очах горіло веселощами.
– Юлько, ти що надумала? – засміялася вона, коли побачила, що Юля привезла свої речі. – Навіщо?
– Бо я дурна, мамо, – відповіла Юля. – Думала, тобі всього вистачає, а насправді… І вона раптом почала плакати.

– Юля, хвилюватися мені не можна! – поплескала її по руці мама. – Так що не плач.

– Після лікарні до мене переїдеш! – всхлипувала Юля. – Щоб на очах у мене була.

Мама мовчала і веселилася дивлячись на Юлю. І в її очах читалося, що нікуди вона, звісно, не переїде.

***
Маму виписали через два тижні. Лікар намагався ще на тиждень затримати її, але хіба Юлину маму затримаєш?

– Мам, переїжджай до мене, – просила Юля. – У мене місця вистачить. Я переживаю за тебе.

– Я в порядку! Не потрібно мене опікати!

Що ще можна від Юлиної мами очікувати?

Але Юля для себе зробила висновки. Стала дзвонити мамі кожного дня і приїжджати раз на тиждень. І не просто так, а з продуктами. Допомагала прибирати, готувати їжу.

Оновили мамі гардероб. Купили нову постільну білизну, рушники та інші домашні дрібниці.

Мама, звісно, спочатку чинила опір. Казала, що Юлі потрібно займатися своїм життям, а вона якось сама впорається. Але Юля більше на цю вудку не піддавалася.

Мами в віці вони ж, як діти. За ними потрібен постійний догляд.