З життя
«Кіт важливіший, ніж племінник!» — обурювалася мама
Ще завжди пам’ятаю, як мати кричала на мене: «Тобі кіт важливіший за рідного племінника!»
Змалку я, Оксана, мріяла про власного кота. І ось, у двадцять років, придбала собі кошеня у добропорядного розплідника у невеличкому містечку під Харковом. Назвала його Рыжиком, і він став моїм найвірнішим другом. Я віддавала йому кожну вільну хвилину: годувала, гралася, доглядала. Він був не просто улюбленцем — він став частиною моєї душі, моєю втіхою в важкі дні. Батьки не заперечували, але ніколи не розуміли, чому він для мене такий важливий. «Краще б дитину народила, аніж із котом вік коротати!» — злісно кидала матір, Марія Степанівна. Її слова боліли, але я мовчала, не бажаючи сварок.
Моя старша сестра, Тетяна, народила сина, Івасика, і з того часу на мене часто звалили турботу про нього. Але, чесно кажучи, я не відчувала до племінника ні тепла, ні прив’язаності. Допомагала сестрі: готувала, прала, прибирала, але нянчитися з дитиною було для мене тягарем. Це не приносило радості, лише виснажувало. Коли Тетяна втомлювалася, з Івасиком сиділа мати. А я, повертаючись додому, бігла до Рыжика. Його муркотіння, його відданість гріли мені серце. Одного разу мати не витримала й накинулася на мене: «Тобі ця тварина дорожча за рідну кров?!»
Я чесно відповіла: «Так». Бо так і було. Рыжик був моїм світлом, а Івасик, хоч і племінник, залишався для мене чужим. Мати сказилася, обсипаючи мене докорами: «Як ти можеш таке казати? Це ж родич!» Тетяна лише реготала, називаючи мене божевільною. Але я стояла на своєму. Чому я маю насилувати себе і прикидатися, ніби люблю дитину, якої не відчуваю? Їхня реакція лише розпалила в мені протест. Я не хотіла брехати заради їхньої схвалки.
Мабуть, мати вирішила мені помститися. Одного разу я затрималася в подруги і не повернулася на ніч. Вранці, увірвавшись до хати, я не знайшла Рыжика. Матір байдуже сказала: «Він чогось злякався, двері у сінях були відчинені, от і втік». У мене перехопило дух. Я плакала, дзвонила сусідам, розклеювала оголошення, але Рыжик зник. Ця втрата стала для мене катастрофою. Він був моїм другом, моїм порятунком у самотні хвилини. Незабаром я переїхала до нареченого, Богдана, у Харків. Ми завели нового кошеня, але біль від втрати Рыжика не стихав.
Через кілька місяців я приїхала до рідних у гості. Мій молодший брат, Тарас, не витримав і розповів правду. Виявилося, поки мене не було, мати з Тетяною вирішили мене «перевиховати». Вони вигнали Рыжика з хати, тому що я посміла сказати, що він для мене важливіший за Івасика. Тарас спочатку підтримував їх, але потім зрозумів, що вони переступили межу. Дізнавшись це, я відчула, як усередині мене сколигнувся лід. Моя власна мати й сестра зрадили мене, забрали того, хто був мені дорогий, лише щоб довести свою правоту. Вони не бачили в Рыжику нічого коштовного — для них він був просто твариною, а для мене — частиною життя.
Як вони могли не зрозуміти? Рыжик був поруч у найважчі моменти, його тепло давало мені сили прокидатися вранці, йти на роботу, жити далі. Івасик, за всю мою повагу до нього, був для мене чужим. Я допомагала Тетяні із почуття обов’язку, бо вона моя сестра. Але вона, мабуть, не цінувала мене, якщо погодилася на таку жорстокість. Вони з матір’ю хотіли «виправити» мене, змусити любити племінника так, як я любила кошеня. А коли я не підкорилася, вони покарали мене, вигнавши Рыжика. Це була не просто зрада — це було руйнування частини мене самої.
Я не знаю, що сталося з Рыжиком. Хочу вірити, що його підібрали добрі люди, що він знайшов новий дім. Але біль від тієї втрати залишиться зі мною назавжди. Матір і Тетяна зруйнували мою довіру. Їхній вчинок показав, наскільки мало вони мене поважають, як мало цінують мої почуття. Я більше не хочу бути частиною їхнього світу, де любов вимірюється обов’язком, а не серцем. Рыжик був моїм вибором, моїм щастям, і ніхто не мав права відбирати його в мене. Тепер я будую своє життя з Богданом і новим кошеням, і клянуся: ніхто більше не змусить мене почуватися винуватою за те, кого я люблю.
After Seventy, She Was Forgotten: Not Even Her Own Son and Daughter Remembered Her Birthday, Until a Tearful Reunion Changed Everything
Margaret sat alone on the wooden bench in the hospital garden, tears quietly rolling down her face. Today marked her...
A Sold Friend: Grandad’s Tale And He Understood Me! It Was No Fun – I Realized What a Foolish Idea It Was. I Sold Him. He Thought It Was a Game, Until He Realized I’d Truly Sold Him. Times, After All, Are Different for Everyone. For Some, All-Inclusive Isn’t All That Generous, While Others Just Dream of Fresh Bread and Sausage. That’s how we lived – each in our own way, with all sorts of ups and downs. I was little back then. My uncle – Uncle George – gave me a shepherd puppy, and I was over the moon. The pup bonded with me, understood me at a glance, looked into my eyes and waited, waited for my signal. “Lie down,” I would say after a pause, and he would lie, gazing up at me loyally as though ready to die for me. “Serve,” I commanded, and the puppy would clamber up on chubby legs and freeze, swallowing anxiously, waiting for a reward – a tasty treat. But I had nothing to spoil him with. We were barely managing ourselves. Times were tough. My uncle, Uncle George, my mum’s brother who had given me the puppy, once said to me: “Don’t be upset, lad. Look how loyal he is! Sell him, then call for him, and he’ll run back to you. No one will see. You’ll have some money for a treat for you and your mum, and for him too. Trust me, I’m telling you something useful.” The idea sounded good to me. I didn’t realize then how wrong it was – an adult suggested it, and besides, it’d just be a joke, and I could get a treat. I whispered into Loyal’s warm, furry ear that I’d give him away, then call him back, so he should come to me and escape from strangers. And he understood me! He barked, as if to agree. The next day, I put on his lead and walked him to the station. Everyone sold things there – flowers, cucumbers, apples. The crowd poured off the train, and people began buying, haggling. I stepped forward a little, pulling my dog closer. But no one approached. Almost everyone had gone when a man with a stern face came over. “You there, lad, waiting for someone, or maybe you want to sell your dog? Good, strong pup – I’ll take him,” and he pressed some money into my palm. I handed him the lead. Loyal looked around and sneezed happily. “Go on, Loyal, go with him, my friend,” I whispered, “I’ll call you, come to me.” And he went off with the man. Hiding, I watched where they went. That evening, I brought home bread, sausage, and sweets. Mum asked sternly: “Did you steal this from someone?” “No, Mum, I helped carry some things at the station, and they paid me.” “Well done, son. Now eat and let’s go to bed – I’m exhausted.” She didn’t even ask about Loyal; she didn’t care. Uncle George came by in the morning. I was getting ready for school, but all I wanted was to go call for Loyal. “So,” he chuckled, “sold your friend?” and ruffled my hair. I pulled away, refusing to answer. I hadn’t slept all night, and couldn’t eat my bread and sausage for the lump in my throat. It wasn’t fun – I realized what a stupid idea it had been. No wonder Mum never liked Uncle George. “He’s daft, don’t listen to him,” she’d always say. I grabbed my schoolbag and dashed from the house. It was three blocks to that man’s house, and I ran the whole way. Loyal sat behind a tall fence, tied up with a thick rope. I called him, but he looked at me sadly, head on his paws, tail wagging, trying to bark though his voice broke. I’d sold him. He thought it was a game, but then realized I had truly sold him. The owner came out, scolded Loyal, and he tucked in his tail. I knew then it was hopeless. That evening I worked at the station carrying bags. They paid little, but it was enough. Scared, I went to the gate and knocked. The man opened the door. “Oh, it’s you again. What do you want?” “Sir, I changed my mind,” I stammered, handing him the money he’d given me for Loyal. He squinted at me, took the money, and untied Loyal. “Here, lad. Take him. He’s been pining, not cut out for a guard dog – but mind, he may never forgive you.” Loyal looked at me mournfully. Our game had become a trial for us both. Then he walked over, licked my hand and pressed his nose into my stomach. Years have passed since then, but I know now: you never sell a friend, not even as a joke. And Mum was so glad: “I was exhausted yesterday, then remembered – where’s our dog? I’m used to that boy, he’s part of the family, our Loyal!” After that, Uncle George hardly ever visited. We didn’t find his jokes funny anymore.
A Sold Friend. Grandads Tale And he understood me! It wasnt fun, I realised it was a foolish plan. I...
“While We Sell the Flat, Go Stay in the Care Home,” Said Her Daughter: How a Late Marriage, a Selfish Husband, and a Dreadful Choice Doomed One Mother’s Final Years
While were selling the house, why not stay at the care home for a bit? my daughter suggested Margaret married...
I Took a DNA Test and Lived to Regret It: How Doubt Cost Me My Marriage, My Family, and My Future with My Children
I did a DNA test and I regretted it I ended up marrying my girlfriend when I found out she...
Putting Dad in a Care Home: Elizabeth’s Struggle Between Guilt and Self-Preservation in the Face of a Lifetime of Cruelty
What nonsense is this? A care home? Over my dead body! Im not leaving my house! Elizabeths father hurled his...
After My Parents’ Divorce, They Cast Me Out: How I Was Forced to Leave Home, Lost My Family, and Began a New Life—Until a Twist of Fate Brought Us All Back Together
I pleaded, yet my mother stood firm. She hurriedly tossed my belongings into a rucksack, handed me a bit of...
Don’t Go, Mum: A Family Story of Love, Judgement, and Redemption
Dont Go, Mum. A Family Story As the old saying goes: you cant judge a book by its cover. But...
She Was Never Truly Alone: A Simple Tale of Grandma Violet, Her Loyal Dog George, and Felix the Cat with a Financial Past
She Wasnt Alone. A Simple Tale It was a late winter morning, and the sky over London barely began to...