Connect with us

З життя

Когда двери открываются для настоящей магии

Published

on

Бабушка Галя сидела на кухне, вязала шерстяные варежки — не спеша, аккуратно перебирая спицами. В паспорте она значилась Галиной Ивановной, но все в деревне звали её просто Галя — ласково, по-домашнему.

В избе стояла тишина, только тихо потрескивало радио на подоконнике. Вдруг скрипнула дверь. Бабушка подняла глаза и замерла. На пороге стоял… сам Дед Мороз. В красной шапке, с белой бородой, в расшитой узорами шубе — всё как в сказке.

— Добро пожаловать, Галька! — улыбнулся он. — Пустишь старика погреться?

Галя поправила очки, разглядела гостя, его огромный мешок и валенки, и ахнула:

— Батюшки, да ты ли это? С чего бы это вдруг?..

— Как с чего? — рассмеялся дед. — Сегодня же 31 декабря! Весь народ празднует, а я вот к тебе — с подарком.

— Да кому я нужна, старуха? Иди лучше к детям, к внукам, пусть стихи тебе рассказывают. А мне-то что?

— Детей-то в деревне — раз-два и обчёлся. А у тебя варежки — хоть на выставку неси, — кивнул он на её вязание. — Значит, и подарок полагается.

— Ну ладно, раз пришёл — давай, разоряйся, — усмехнулась бабушка. — Только стихов мне не жди — спина болит, еле хожу.

— Тогда скажи, какие добрые дела за год совершила?

— Да какие у меня дела… — задумалась Галя. — Внукам носки связала, соседке Ане — шарф. Капустой со своего огорода поделилась. Может, и не от щедрости, а просто делать нечего.

— Не прибедняйся. Вот это и есть добро — когда без расчёта, от души.

— А мой-то старый, между прочим, опять где-то бродит. С утра ушёл — и пропал.

— Да я к нему тоже загляну. Ну что, всё такой же весельчак?

— Ещё какой! По избам ходит, анекдоты рассказывает, частушки орет. Людей смешит, чтобы не тосковали.

— Любишь его?

— А ты как думаешь? — улыбнулась Галя. — Пятьдесят лет бок о бок. Притворяемся, что не слышим, что не замечаем лишнего. И не ссоримся. А зачем?

Дед Мороз достал из мешка шаль — пушистую, с узорами, отливающую серебром.

— Вот, принимай. Накинешь — и сразу на двадцать лет моложе станешь.

— Какая прелесть! — глаза бабушки засияли. — Всю жизнь такую хотела. Спасибо, родной!

— Благодари супруга, — подмигнул дед. — Это он мне письмо написал.

Он вышел в сени, снял шубу, шапку, аккуратно сложил в сундук.

— Эх, Галька моя… — проворчал он. — Не узнала родного голоса. Или делает вид?

А бабушка вертелась перед зеркалом, примеряя новую шаль, и шептала:

— Вот так и живём, Вовка… Словно ничего не замечаем. А знаем всё. Просто любим по-своему. А чудо — оно вот в этом…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

16 − дев'ять =

Також цікаво:

З життя1 годину ago

Любов, що дійшла до краю часу

Ох, слухай, Ганна Петрівна розбирала старі речі, знайшла коробку з фото. І натрапила на знімок з випускного. Сорок літ тому...

З життя3 години ago

Він стрибнув з вертольота, щоб врятувати незнайомця — але я не міг повірити, хто це був…

Я не мав бути біля води того дня. Лише коротка перерва від зміни в кафе на дніпровській набережній у Києві....

З життя5 години ago

Дочка пробачила, а я — ні

Валентина Петривна розглядала себе у дзеркалі, підправляючи сірий костюм. Сьогодні Солопійці виповнилося тридцять. Перший день народження доньки за останні вісім...

З життя8 години ago

Заміжня, але на самоті

Олено, ну поясни мені, як це розуміти? — сусідка Ганна Іванівна стояла на порозі з авоською й похитувала головою. —...

З життя11 години ago

Протягом 23 років я віддав усе своє життя сину з паралічем. Потім прихована камера розкрила правду, якої я ніколи не очікував.

Двадцять три роки я присвятила життя паралізованому синові. Доки прихована камера не показала правду, якої я ніколи не очікувала. Колись...

З життя11 години ago

Щастя в тіні чорного

Орина сиділа надворі крамниці й спостерігала за суєтою. Автобуси під’їжджали, визираючи пасажирів, люди поспішали кудись, а вона мусіла вирішити —...

З життя14 години ago

НЕ МОЖУ ЗІРВАТИ ЦЕЙ ПРЕДМЕТ!

“Зайди, Андрію!” – почув я по внутрішньому зв’язку від начальника. Зрозумів – знову дістане мені. І було за що. “Сідай,...

З життя15 години ago

Кохання, що виникло з обману

Поглянувши у вікно, де мої діти грали у дворі з нашим псом Шептачем, зрозуміла: цей шлях від брехні до правди...