Connect with us

З життя

«Кохання поза віком: невигадана історія»

Published

on

**«Кохання не має віку: історія Соломії»**

Коли багато років тому до нашого провінційного Кам’янця-Подільського приїхала висока, граціозна, неймовірно гарна жінка з Львова, увесь двір завмер. Її звали Соломія Ярославівна, і вона була немов із іншого світу — горда постава, стримана усмішка, погляд, від якого чоловіки губили голову, а жінки… ну, одні заздрили, інші захоплювалися. Вона приїхала за направленням після інституту, і нам, місцевим, здавалося, що на нашу вулицю ступила справжня пані.

Соломії ніколи не були потрібні бутики чи дорогі магазини. Досить було шматка тканини, котушки ниток, голки — і через пару днів вона вже виходила на вулицю в пальто, яке легко могло б прикрасити обкладинку журналу. Вона шила сама, вишивала, в’язала, а витончені візерунки на її одязі викликали шепіт і заздрісні погляди. Ми, діти, тікали до неї додому, гралися її яскравими парасолями — у неї їх була ціла колекція! А вона, сміючись, вчила нас «дефіле» й дозволяла уявляти себе моделями на показі мод.

Незважаючи на увагу чоловіків, заміж Соломія Ярославівна довго не виходила. Можливо, їх лякала її незалежність, краса і, найголовніше — гідність. Але все змінилося ближче до сорока. Тоді вона працювала економістом на меблевій фабриці й закрутила бурхливий роман із директором. Чоловік був одружений, і чуток вистачало. Особливо коли на світ з’явився син — Богдан, схожий на батька як дві краплі води. По двору пішли плітки, осуди, шепоти за спиною. Але Соломія трималася гордо. Вона звільнилася, але не залишилася в бідності. Її обранець вчинив гідно: забезпечив її, купив квартиру, і, як неважко здогадатися, меблі в ній були з тієї самої фабрики.

Я ріс разом із Богданом — тим самим хлопчиком. Наша пісочниця, ігри, свята. Соломія ладнала з усіма жінками двору, допомагала, шила, завжти зустрічала з теплотою. Її квартира була немов оазис — відчинені двері, аромат пирогів, добрі очі. Але перед школою мою сім’ю перевели в інший район, і зв’язок із ними поступово загубився.

Через роки, після університету, у відрядженні в Хмельницькому я раптом побачила знайому ходу. Жінка сідала в машину, їй допомагав чоловік, в обрисах якого я з подивом впізнала дорослого Богдана. Я підійшла, і раптом відчинились двері:

— Оленко! Впізнала? А я тебе відразу! — це була вона, Соломія Ярославівна, незмінна, стильна, жива.

Ми поїхали разом, балакали. І раптом вона сказала те, від чого у мене мурашки побігли:

— Уявляєш, я закохалася… У свої-то літа! Ми з Олегом познайомилися в Карпатах, спочатку це був лише курортний роман, а потім — справжнє кохання. П’ять років разом… А тепер його діти — дорослі, забезпечені, але все бояться, що я «заберу» у них будинок. Ось і пішли докори, тиск… Він охолов, і ми розійшлися.

У її голосі лунала сумна нота, але очі не згасли. Ми попрощалися біля готелю. Вона поїхала з сином, а я повернулася до номера й довго не могла заснути.

Минуло пару років. Зовсім випадково я зустріла Богдана в кав’ярні. Ми сіли, згадували дитинство, і він розповів продовження:

— Мама не витримала. Поїхала до нього. Сама, без попередження. І прямо в дорозі — інсульт. Подзвонили з лікарні, я кинувся туди. Лікарі не давали шансів… Але вона викарабкалася. Уявляєш? Повернулася додому через місяць.

Я була в шоці. Жінці, якій було вже за сімдесят, кинулася в інше місто — заради кохання. Не через користь, не через вигоду — а просто тому, що не могла жити без нього. Я запитала:

— І як вона зараз?

Богдан усміхнувся:

— Нещодавно прибрав у неї в шафі — знайшов сумку. Паспорт, косметичка, сукня, квитки… Знову збирається їхати! Кажу: «Мамо, ну ти ж тільки одужала!» А вона: «Жити треба, Богдане. Поки серце б’ється — треба кохати».

Я сиділа, не знаючи, що відповісти. Перед очима знову постала та Соломія Ярославівна з дитинства — яскрава, вільна, непідвласна ніяким правилам. Вона не змінилася. Тільки стала ще сильнішою.

І тоді я зрозумів: кохання не має віку. Його не загнати в рамки. Воно приходить тоді, коли душа відкрита — навіть якщо тобі за сімдесят. Головне — мати сміливість його впустити.

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 × 2 =

Також цікаво:

З життя9 хвилин ago

Таємниці жіночого мислення

**Щоденник** Вечір. Тарас приїхав додому виснаженим переговори, проблеми, але хоч трохи радує, що завтра вихідний. Хоча б виспатися, тиждень був...

З життя12 хвилин ago

— Зачекай, ми зайняті! — і наступного дня її чекав сюрприз.

Мамо, ми зараз зайняті! вигукнув чоловік, коли теща увірвалась без стуку! Наступного дня її чекав сюрприз. Ну, хто з нас...

З життя1 годину ago

Сторінки життя

У своєму щоденнику, перегортаючи сторінки життя, я хочу розповісти цю історію. У них завжди було троє: бабуся Ганна, мама Олена...

З життя1 годину ago

Забутя донька

**Мачуха** У житті все буває складно, особливо стосунки між рідними та чужими. Буває, що навіть родичі сварються та залишаються ворогами...

З життя2 години ago

Він мріяв про родину

**Щоденник Віктора** Життя буває несправедливим не лише до жінок, а й до чоловіків. І я, Віктор Ковальчук, тому доказ. Вже...

З життя2 години ago

Батько видружив її з жебраком, бо вона народилася сліпою – а те, що сталося далі, залишило всіх без слів.

Її батько видав її за жебрака, бо вона народилася сліпою і те, що сталося далі, приголомшило всіх.Зайнаб ніколи не бачила...

З життя2 години ago

Жодна з бабусь не може забрати дитину з садочка. Мені доводиться платити величезні суми за догляд.

Кипить від люті! Сьогодні знову посварилася з матірю, а до свекрухи навіть дзвонити не хочу.Нам «пощастило» у нас є дві...

З життя2 години ago

Я навчила її готувати життя

Свекруха вихлюпала мій борщ зі словами: «Я покажу тобі, як варити», але тепер це я показала їй, як жити за...