Connect with us

З життя

Коли бабуся з дідусем були живі, я вважав їх основною сім’єю.

Published

on

Я, коли ще живі були дідусь з бабусею, думав, що вони – моя головна родина. Чому?

Та тому, що мама постійно займалась питаннями працевлаштування матерів, які залишилися без підтримки близьких. Робила вона в якомусь там соціальному центрі. А тато… Тато був у нас у родині творчою натурою і весь час шукав себе то в малярстві, то в театрі, то ще десь, і якось так поступово розчинився у безмежному морі людського життя.

Мама мене любила. Але любила якось імпульсивно, по набігах. Раз на тиждень вона приїжджала до нас з дідом і бабусею, привозила їсти і подарунки. Силою цілувала мене. Потім “обідала”, як казала бабуся, тобто, обідала, випивала з дідом горілку, спритно закидаючи голову (бабуся при цьому опускала очі до столу і розгладжувала перед собою скатертину), захоплювалася ідеями і словами і – зникала. Знову на тиждень, а то й більше, якщо на роботі щось траплялося.

А ми з “батьками” залишалися, щоб далі жити, тихо і спокійно, з бабусиним городом, з дідівськими походами в ліс і безкінечними їхніми “філософськими бесідами” про прожите.

Бабуся моя була велична і, як тепер розумію, – прекрасна. Повна, з розкішним волоссям, яке вона щотижня після лазні розчісувала напівкруглим гребінцем, що їй ще мама подарувала. А дід був худий, підтягнутий, неймовірно мальовничий зморшками, що починалися на лобі і спадали по шиї за комір сорочки, завжди, завдяки старанням бабусі, чистою та випрасуваною.

Взагалі, чоловіки у нашої бабусі (це ми з дідом) були “як з картинки: вимиті, виголені (особливо чисто був виголений, звісно ж, я!) і завжди в чистому”, — так вся наша “вуличка” говорила. Потім, вже у школі, я довго не міг звикнути до скороченого і невиразного слова “вулиця” і писав і говорив його так, як було прийнято в нашій родині.

Кого я любив більше? Досі не можу сказати, бо вони для мене були якимось монолітним єднанням, від якого пахло борщем і цигарками, молоком і потом, нашим подвір’ям і лісом.

Коли я прокидався вранці, то перше, що бачив, — це скульптурне обличчя діда, що низько-низько наді мною нахилилося. А його губи, сухі і завжди гарячі, шепотіли, щойно я відкриваю очі:
— Вставай, Колюсю. Баушка вже пампушки з часником напекла. А нас із тобою в лісі їжачок чекає, щоб нові історії розповісти.

Потім дід цілував мене якось мимохіть, ледве торкнувшись губами моєї щоки і прихилившись потім своїй, погано голеній. А я скиглив, тоді ще не розуміючи, що це і є щастя:

— Ні, діду, не хочу ще… Спати буду… І пампушки хочу не з часником, а з варенням.
— Так це ми швидко, — піднімався дід, — баушці перезакажемо.
І кричав вже в сторону кухні:
— Баушка-а-а Марічко, а баушка Марічко! Наш король пампушки з варенням хоче! Зрозуміла?!

За мить у дверному отворі показувалося лице бабусі, яка казала:
— А то що ж, я та не знаю! І варення, в чашечці, синенькій, вже поставила. Айдайте давайте!..

Коли я вмивався, то вони обидва поруч стояли, і бабуся тримала рушник, на якому нею був вишитий (гладдю!) козлик, а дід здійснював слабкі спроби вирвати “витирку” з її рук.

Потім ми їли. Ми з дідом. Бо бабуся до столу не сідала, а клопоталася навколо, створюючи затишок і надаючи значимість процесові, коли чоловіки в домі їдять.

Потім ми з дідом вставали зі столу і казали, скупо (по-чоловічому!) хвалячи нашу господиню:
— Наїлися ми, матусю…
— Ага, баушка!..
І виходили покурити у двір.

Курив звісно дід, а я сидів з ним поруч, прижавшись боком до нього, дивився на нього і руки клав на коліна так само, як він.

— Ну, ти як? Готовий жити на сьогодні? — запитував дід.
Я спокійно відповідав, але не відразу:
— Ага…

Ми вставали з ґанку, плювали (обидва, між іншим, бо після свого плевка дід мені окурок під ніс підсовував!) на недокурок, значить, і запитували у невидимої баушки, бо вона вже в домі посудом грюкала:

— Тобі, мамо, нічого поки не треба? А то ми тоді підемо, в ліс підемо.
— Ага, баб!
З надр дому лунало:
— Ідіть вже, а я поки подумаю, чим вас на день зайняти!..

Ми з дідом брали (дід брав) плетені кошики (великий для нього і маленький, майже іграшковий – дід для мене сплів). Йшли в ліс. І він розповідав мені, чому у дятла голова червона, чому у сосни голки довші, ніж у ялинки, чому мама рідко приїжджає, чому їжачки, коли їх в руки береш, “фукають”, чому тато кудись подівся, чому у мокрушків шапки “слизькі”, чому бабуся у нас така гарна, а дід… “не дуже” (це він сам так говорив).

До обіду, коли вже і в лісі спекотно ставало, ми додому поверталися. І обов’язково з трофеями: грибами, ягодами, травами, які в чай кладуть, пахучими.

Бабуся знову нас годувала, а потім укладала мене в сінях, де було прохолодно, на тапчані, щоб “шматочки обідні вляглися”, спати. Дід же накривав своїм пахучим старим тулубком і сидів поруч до тих пір, поки… поки… поки не прилітала гігантська птаха з синіми очима, дивилася на мене і запитувала: “Ти, Миколко, добре сьогодні поводився? Не засмутив діда з баушкою?”

Я чесно, на всі очі на неї дивився… і прокидався…
А тут – баушка: вже молоко в кухоль з маками налила і великий шматок білого хліба, який вранці разом з пампушками спекла, поруч поклала.

А потім… потім ми з дідом щось у дворі або в домі робимо, а баушка йде в город “побайдикувати” та “подивитися, все ли там гаразд”. Зазначте, і прополе грядки, і поллє що-небудь, і ще щось там зробить.

Ми з дідом працюємо, бо розуміємо: “чоловічі справи в домі повинні чоловіки робити, а жіночі – баушка”.

Зараз я вже старший, ніж були мої дід із бабусею тоді. І у мене – інфаркт. Лежу після операції в лікарні. Лежу ось і думаю: потрібно обов’язково вижити, щоб був на Землі людина, яка береже такі спогади…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

п'ятнадцять + 8 =

Також цікаво:

З життя10 хвилин ago

Five Years Without a Visit from the Children, Yet a Change in the Will Brought Them Racing Home

Five years without a single visit from my childrenyet a change in my will brought them rushing back. I have...

З життя53 хвилини ago

Sweetheart, You’ve Got Problems – This Flat Isn’t Yours, Little Sister.

Oh, you think *you’ve* got problems, sis? That flat isnt yours. My mums sister never had kids, but she had...

З життя2 години ago

Emma Visited Her Every Other Day, Leaving Food and Water by the Bed Before Slipping Away

**Diary Entry 12th May** Ive a neighbour named Emily Whitmore. Her mother, Margaret, had lived alone for years. Once, she...

З життя2 години ago

Visiting Her Daughter at the Cemetery, a Mother Spotted a Strange Girl on the Bench Whispering to a Portrait on a Gravestone—Her Heart Stood Still.

Visiting her daughters grave, the mother spotted an unfamiliar little girl sitting on a bench, whispering something to the photograph...

З життя2 години ago

Visiting Her Daughter’s Grave, a Mother Spotted a Strange Girl Whispering to the Portrait on the Headstone—Her Heart Stopped.

Visiting her daughters grave, Margaret spotted an unfamiliar little girl perched on the bench, whispering to the photograph on the...

З життя3 години ago

I Want to Live for Myself and No One Else

“Oh, Madeline, love! Come to see your mum, have you?” called Mrs. Wilkins from her balcony. “Afternoon, Mrs. Wilkins. Yes,...

З життя3 години ago

From Beggar to Miracle: The Transformation of One Day

**From Beggar to Blessing: A Day That Changed Everything** I thought he was just a poor, crippled beggar. I fed...

З життя5 години ago

Come Along With Me!

**Diary Entry A Guardian Found in the Woods** I still remember the day I found heror rather, the day she...